Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, в редакції 2016 р.

1. Свобода контракту як базовий принцип у контексті міжнародної торгівлі

Принцип свободи контракту є визначальним в контексті міжнародної торгівлі. Право суб'єктів підприємницької діяльності самостійно вирішувати кому пропонувати свій товар чи послуги та звідки здійснювати потрібне постачання, так само як і можливість вільно узгоджувати умови окремих транзакцій, є наріжними для відкритого, ринково-орієнтованого та конкурентного міжнародного економічного середовища.

2. Економічні сектори, в яких немає конкуренції

Існують, звичайно, деякі виключення з принципу, визначеного цією статтею. Щодо свободи укладати контракти із будь-якою іншою особою, - існують економічні сектори, в яких, із метою захисту публічних інтересів, Держави можуть вирішити заборонити відкриту конкуренцію. У таких випадках, товари чи послуги можуть бути придбані лише в одного доступного постачальника, яким, зазвичай, є державна інституція, й який може мати, а може і не мати, зобов'язання укладати контракт із кожним хто робить відповідний запит в межах доступних для постачання товарів чи послуг лімітів.

3. Обмеження автономії сторін, що накладається імперативними нормами

Щодо свободи визначати зміст контракту, - перш за все, самі Принципи містять положення, від яких сторони не можуть відступити.

Окрім того, існують обов'язкові норми, чи то національного, міжнародного, чи наднаціонального походження, які, в разі свого застосування відповідно до належних правил міжнародного приватного права, превалюють над положеннями, що містяться в Принципах, та від яких сторони не можуть відійти (див. статтю 1.4).

1. Контракти, як правило, не мають відповідати особливим формальним вимогам

Ця стаття встановлює принцип, за яким укладення контракту не потребує дотримання будь-яких вимог стосовно форми. Такий саме принцип також застосовується до подальшої зміни чи припинення контракту шляхом укладення сторонами угоди. Цей принцип, що застосовується в багатьох, якщо не в усіх, правових системах, виглядає особливо доречним в контексті міжнародних торгових відносин, де, завдячуючи сучасним засобам комунікацій, багато транзакцій укладаються дуже швидко, шляхом поєднання перемовин, факсів, паперових контрактів, повідомлень електронної пошти та веб-комунікацій. В першому реченні цієї статті береться до уваги той факт, що окремі правові системи розглядають вимоги стосовно форми як питання, що відносяться до сутності, в той час як інші запроваджують їх лише із доказовою метою. Друге речення покликане пояснити, що в разі застосування принципу свободи обрання форми передбачається можливість, зокрема, усних свідчень в межах судових проваджень.

2. Заяви та інші односторонні дії

Принцип стосовно відсутності вимог щодо форми також застосовується до заяв і інших односторонніх дій. Найбільш важливими такими діями є заяви про намір, зроблені сторонами як у зв'язку з укладанням чи виконанням контракту (наприклад, пропозиція, прийняття пропозиції, конфірмація контракту стороною, яка має право уникнути його, визначення ціни однією зі сторін, та ін.), так і в іншому контексті (наприклад, надання принципалом повноважень агенту, схвалення принципалом дії, вчиненої агентом без повноваження, визнання боржником права кредитора до спливу загального строку позовної давності, та ін.).

3. Можливі виключення згідно до застосовуваного права

Принцип відсутності вимог щодо форми може, звичайно, бути скасований застосовуваним правом (див. статтю 1.4). Національне законодавство, так само як і міжнародні інструменти, може покладати особливі вимоги щодо форми по відношенню до контракту в цілому, чи окремих його положень (наприклад, арбітражні угоди; домовленості про вибір суду).

4. Вимоги щодо форми, узгоджені сторонами

Більше того, сторони можуть самостійно погодити застосування особливої форми для укладення, зміни чи припинення контракту між ними або для будь-якої заяви, що може мати місце, чи односторонньої дії, яку вони вчинятимуть у процесі укладення чи виконання контракту, а також і в іншому контексті. У зв'язку із цим див., зокрема, статті 2.1.13, 2.1.17 та 2.1.18.

1. Принцип "pacta sunt servanda"

Ця стаття визначає ще один базовий принцип контрактного права, яким є принцип "pacta sunt servanda" ("домовленість має виконуватись"). Зобов'язальний характер контракту, вочевидь, передбачає, що сторони дійсно уклали угоду, та що ця угода не має підстав для своєї недійсності. Правила, якими регулюється питання укладання контрактів, визначені в Секції 1 Глави 2 Принципів, в той час як підстави недійсності розглядаються в Главі 3, а також у окремих положеннях інших глав (див., зокрема, статті 7.1.6 та 7.4.13(2)). Додаткові вимоги стосовно укладення контрактів із дотриманням вимог щодо дійсності можуть бути знайдені в застосовуваному національному праві або міжнародних імперативних правилах.

2. Виключення

Наслідком дії принципу "pacta sunt servanda" є те, що контракт може бути змінений чи припинений лише за згодою сторін. Зміна чи припинення без згоди є винятком і може бути допущена лише у відповідності до положень контракту або якщо це прямо передбачено Принципами (див. статті 3.2.7(2), 3.2.7(3), 3.2.10, 5.1.8, 6.1.16, 6.2.3, 7.1.7, 7.3.1 та 7.3.3).

3. Дія стосовно третіх осіб

Утверджуючи принцип зобов'язальної сили контракту щодо сторін, ця стаття не має за мету зашкодити дії, яку контракт може мати у відношенні до третіх осіб згідно до застосовуваного права. Так, продавець в деяких юрисдикціях може мати контрактне зобов'язання забезпечувати під час знаходження в розташуванні продавця фізичну безпеку та неушкодженість майна не лише покупця, а й осіб, які його супроводжують. Так само, Принципи не мають відношення до наслідків, яких завдає ухилення від виконання контракту чи його припинення правам третіх осіб. Відносно випадків, коли домовленість сторін, за своєю природою, покликана вплинути на правові стосунки інших осіб, див. Секцію 2 Глави 2 "Повноваження агентів", Секцію 2 Глави 5 "Права третіх сторін", Главу 9 "Відступлення прав, перехід зобов'язань, відступлення контракту", а також Главу 11 "Множинність боржників та кредиторів".

1. Пріоритет обов'язкових правил

Оскільки Принципи не є законодавчим інструментом, ані Принципи, ані окремі контракти, укладені у відповідності із Принципами, не матимуть пріоритету над імперативними нормами та правилами національного права, як внутрішнього, так і міжнародного чи наднаціонального походження, які мають застосовуватись у відповідності до правил міжнародного приватного права. Обов'язкові правила національного походження - це норми, впроваджені Державами самостійно (зокрема, вимоги щодо певної форми для окремих типів контрактів; положення щодо недійсності чи штрафних санкцій; вимоги щодо ліцензування; екологічні норми, тощо); обов'язкові правила міжнародного чи наднаціонального походження - норми, що запроваджені міжнародними конвенціями, - загальне міжнародне публічне право (зокрема, такі як Правила Гаага-Вісбі; Конвенція УНІДРУА щодо викрадених чи незаконно вивезених культурних об'єктів; Конвенція ООН проти корупції; Загальна декларація прав людини ООН, та ін.), або прийняті наднаціональними організаціями (Закон про конкуренцію ЄС, та ін.).

2. Широке розуміння "обов'язкових правил"

Обов'язкові правила, на які здійснене посилання в цій статті, в основному запроваджені певним спеціальним законодавством, і про їх імперативний характер може бути вказано прямо або це може походити з відповідного тлумачення. Крім того, в різних національних правових системах обмеження свободи контракту можуть також походити з загальних принципів публічного порядку національного, міжнародного та наднаціонального храктеру (наприклад, заборона вчинення чи спонукання до вчинення злочину; заборона корупції та тендерних змов; захист людської гідності; заборона гендерної, расової чи релігійної дискримінації; заборона неправомірних торгових обмежень, ін.). Для цілей цієї статті термін "обов'язкові правила" має розумітися в широкому смислі, включаючи як спеціальні законодавчі приписи, так і загальні принципи публічного порядку.

3. Обов'язкові правила, що мають застосовуватися в разі інкорпорації Принципів в якості положень контракту

За традиційного та все ще найпоширенішого підходу, який використовується національними судами по відношенню до інструментів "м'якого права", посилання сторін на Принципи вважається лише домовленістю про їх інкорпорацію до контракту (див. коментар 4(а), третій параграф, до преамбули), а тому Принципи й окремі контракти, укладені у відповідності до Принципів, будуть, перш за все, наражатися на обмеження, накладені принципами та правилами національного права, яке регулює контракт, й від якого сторони не можуть відійти у контракті (так звані "звичайні" або "внутрішні" обов'язкові правила). Крім того, можуть застосовуватися також обов'язкові правила країни - місця форуму, й можливо інших країн, якщо такі обов'язкові правила потребують застосування незалежно від того, яким правом контракт регулюється, й, у випадку обов'язкових правил інших країн - якщо існує достатньо тісний зв'язок між цими країнами та контрактом (так звані "пріоритетні" чи "міжнародні" обов'язкові правила).

4. Обов'язкові правила, що мають застосовуватися в разі посилання на Принципи як на право, яким регулюється контракт

У випадку (який зазвичай може мати місце в разі передання спору на розгляд арбітражного трибуналу) застосування Принципів в якості права, яким регулюється контракт (див. коментар до Преамбули, 4(а), 4 абз.), вони не є обмеженими звичайними обов'язковими правилами будь-якого національного права. Якщо до справи мають відношення пріоритетні обов'язкові правила країни - місця форуму або іншої, їх застосування залежить, перш за все, від обставин справи. Загалом, оскільки в міжнародному арбітражі для арбітражного трибуналу не встановлене наперед визначене "lex fori", він має право, проте не зобов'язаний, застосувати пріоритетні обов'язкові правила країни, на території якої він приймає арбітражне рішення. Для визначення того, чи приймати до уваги пріоритетні обов'язкові правила крахни - місця форуму чи іншої, із якою справа має тісний зв'язок, арбітражний трибунал, враховуючи своє завдання "зробити все належне для того, щоб арбітражне рішення було можливим виконати за правом" (як зазначено, наприклад, в статті 41 Арбітражних правил МТП 2012 р.), очікувано може приділити особливу увагу пріоритетним обов'язковим правилам тих країн, в яких, вірогідно, буде здійснюватись примусове виконання рішення. Більш того, арбітражний трибунал може визнати необхідним застосувати ті пріоритетні обов'язкові правила, які відображують принципи, що є визнаними як фундаментальні в багатьох правових системах світу (т.з. "транснаціональний публічний порядок", "ordre public transnational").

5. Звернення до правил міжнародного приватного права в кожній окремій справі

З огляду на суттєві відмінності способів, у які національні суди та арбітражні трибунали визначають обов'язкові правила, що мають застосовуватися до міжнародних комерційних контрактів, в цій статті свідомо не зазначаються які саме обов'язкові правила мають застосовуватися, натомість міститься посилання на відповідні правила міжнародного приватного права, згідно до яких здійснюється визначення в кожному окремому випадку (див., наприклад, статтю 9 Римського регламенту ЄС (№ 593/2008) (прийняту замість статті 7 Римської конвенції про право, яке застосовується до контрактних зобов'язань 1980 р.) статтю 11 Міжамериканської конвенції про право, що застосовується до міжнародних контрактів 1994 р.; статтю 11 Гаазьких принципів вибору права у міжнародних комерційних контрактах 2015 р.; статті 28, 34 та 36 Типового закону про міжнародний комерційний арбітраж ЮНСІТРАЛ; статтю V Нью-Йоркської конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень).

1. Неімперативний характер Принципів

Правила, викладені в Принципах, мають, загалом, неімперативний характер, тобто сторони можуть в кожному окремому випадку як виключити їх застосування в цілому або частково, так і змінити їх зміст таким чином, щоб пристосувати його для особливих потреб того типу транзакцій, який здійснюється (дивись Типові форми застережень, посилання у примітці до 2 абзацу Преамбули).

2. Виключення або зміна можуть бути виражені прямо або матися на увазі

Виключення або зміна Принципів сторонами можуть бути виражені прямо або бути такими, що маються на увазі (імпліцитними). Імпліцитне виключення чи зміна існує, коли сторони прямо погодили контрактні положення, що суперечать змісту положень Принципів, та у зв'язку із цим не є важливим, чи такі контрактні положення були обумовлені індивідуально чи в складі стандартних положень, інкорпорованих сторонами в контракт. Якщо сторони прямо домовились про застосування лише деяких з глав Принципів (наприклад, "У питаннях, що стосуються виконання чи невиконання цього контракту, застосовуються Принципи УНІДРУА"), презюмується, що вказані глави застосовуватимуться разом із загальними положеннями Глави 1.

3. Обов'язкові положення Принципів

Декілька положень Принципів мають обов'язковий характер, тобто їх важливість для всієї системи Принципів є такою, що сторонам не може бути дозволено їх виключити чи відійти від них за власним бажанням. Звичайно, з огляду на особливу природу Принципів недотримання цієї вимоги може не мати наслідків. Однак, потрібно зазначити, що ці положення відображають принципи та стандарти поведінки, які також мають імперативний характер у більшості національних правових систем. Положення Принципів, які є обовязковими, прямо вказані як такі. Це стосується статті 1.7 щодо принципів добросовісності та чесного ведення справ, положень глави 3 щодо недійсності з матеріальних підстав, за виключенням помилки та неможливості виконання на момент укладення контракту (див. статтю 3.1.4), статті 5.1.7(2) щодо визначення ціни, статті 7.4.13(2) стосовно узгодженого платежу в разі невиконання, а також статті 10.3(2) стосовно позовної давності. У виключних випадках обов'язковий характер положення є таким, що мається на увазі, й походить із змісту та мети самого положення (див., зокрема статті 1.8 та 7.1.6).

1. Тлумачення Принципів та тлумачення контракту

Принципи, як і будь-який інший юридичний текст законодавчої чи контрактної природи, може надавати підстави для сумнівів щодо точного значення їх змісту. Тлумачення Принципів, проте, є відмінним від тлумачення контрактів, до яких вони застосовуються. Навіть якщо Принципи вважати обов'язковими для сторін лише на рівні контракту, тобто застосування Принципів здійснювати в залежності від їх інкорпорування до індивідуальних контрактів, вони залишаються автономним набором правил, розробленим задля застосування в одноманітний спосіб у необмеженій кількості контрактів різного типу, що укладаються в різних частинах світу. Як наслідок, вони мають тлумачитися окремо від положень кожного індивідуального контракту. Правила тлумачення контрактів (а також заяв чи інших дій сторін) передбачені в Главі 4. Коментована стаття стосується того, як мають тлумачитися самі Принципи.

2. Врахування міжнародного характеру Принципів

Перший критерій, передбачений цією статею для тлумачення Принципів, - необхідність врахування їх "міжнародного характеру". Це значить, що їх положення та концепції повинні тлумачитися автономно, тобто в контексті самих Принципів, безвідносно до того значення, яке може традиційно їм надаватися в межах того чи іншого національного права. Такий підхід є необхідним, якщо згадати, що Принципи є результатом всеосяжних порівняльних досліджень, здійснених юристами, які є представниками цілковито різних культурних та правових традицій. Розробляючи окремі положення, ці експерти повинні були шукати достатньо нейтральну юридичну мову, якою вони могли досягати загального порозуміння. Навіть у виключних випадках, коли використовувались терміни чи концепції, притаманні певній чи кільком правовим системам, намір полягав у тому, щоб не використовувати їх у суто традиційному значенні.

3. Цілі Принципів

Визнаючи, що при тлумаченні Принципів потрібно зважати на їх цілі, ця стаття встановлює необхідність застосування Принципів не буквально чи жорстко "за буквою", а у світлі тих цілей та базового розуміння, які є фундаментальними для окремих положень та Принципів в цілому. Безпосередню ціль окремого положення можна визначити як із самого тексту, так і зі змісту коментаря до цього положення. Що стосується цілей Принципів в цілому, ця стаття, з огляду на той факт, що головною метою Принципів є встановлення одноманітного інструментарію для міжнародних комерційних контрактів, прямо посилається на необхідність поширювати одноманітність у їх застосуванні, зокрема шляхом гарантування, що на практиці вони, наскільки це можливо, тлумачаться та застосовуються однаково в різних країнах. Щодо інших цілей, див. примітки, зазначені у Вступній частині. Див. також наступну статтю 1.7, - попри те, що вона адресована сторонам, її також можна розглядати як таку, що виражає базову мету Принципів - сприяти дотриманню приципів добросовісності та чесного ведення справ у контрактних відносинах.

4. Доповнення до Принципів

Ряд питань, які мали б увійти до предмету регулювання Принципів, прямо ними не врегульовані. Для встановлення того, чи питання входить до предмету регулювання Принципів навіть якщо воно прямо ними не врегульоване, чи в дійсності воно до такого предмету не входить, має бути перш за все прийняте до уваги що саме вказано в тексті чи в Коментарях (див., зокрема коментар 3 до статті 1.3; коментар 5 до статті 1.4; статтю 2.2.1(2) та (3) й коментар 5 до статті 2.2.1; коментар 5 до статті 2.2.7; коментар 5 до статті 2.2.9; коментар 1 до статті 2.2.10; статтю 3.1.1; коментар 1 до статті 6.1.14; статтю 9.1.2; статтю 9.2.2; статтю 9.3.2). Корисним додатковим посібником у цьому відношенні є предметний покажчик Принципів.

Необхідність у поширенні одноманітності в застосуванні Принципів передбачає, що в разі виникнення розбіжностей, наскільки це можливо, потрібно шукати рішення в системі самих Принципів перш ніж звертатися до національного права. Першим кроком має бути спроба вирішити неврегульоване питання шляхом застосування певних положень за аналогією. Так, стаття 6.1.6, яка стосується місця виконання, може також застосовуватися для врегулювання реституції. Подібним чином, правила вказані в статті 6.1.9 щодо випадку, коли грошове зобов'язання виражене в валюті іншій ніж валюта місця платежу, можуть також бути застосовані в разі коли грошове зобов'язання виражене шляхом посилання на розрахункові одиниці, такі як спеціальні права запозичення (СПЗ). В разі, якщо питання не може бути вирішене простим поширенням специфічних положень, що врегульовують подібні випадки, потрібно звертатися до їх базових загальних принципів, тобто до принципів та правил, які можуть бути застосовані в більш широкому контексті завдяки їх загальному характеру. Деякі з цих фундаментальних принципів прямо визначені у Принципах (див., зокрема, статті 1.1, 1.3, 1.5, 1.7 та 1.8). Інші потрібно знаходити в особливих положеннях, - тобто спеціальні правила, які в них містяться, потрібно проаналізувати на предмет того, чи можна їх вважати вираженням більш загального принципу, й, з огляду на це, - чи можна їх застосовувати також до інших випадків, - крім тих, що врегульовані ними безпосередньо.

Звичайно, сторони завжди вільні узгодити певне національне право, до якого потрібно звертатися для доповнення Принципів. Застереження такого роду може мати вигляд "Цей контракт регулюється Принципами УНІДРУА, із їх доповненням правом Країни Х", або "Цей контракт має тлумачитися та виконуватися у відповідності до Принципів УНІДРУА. Питання, які ними прямо не врегульовані, повинні бути врегульовані у відповідності до права Країни Х" (див. Типові форми, - посилання у примітці до другого абзацу Преамбули).

1. "Принципи добросовісності та чесного ведення справ", як основоположна ідея Принципів

Існує багато положень в різних главах Принципів, які встановлюють пряме чи непряме застосування принципів добросовісності та чесного ведення справ. Див., перш за все, статтю 1.8, та окрім того, наприклад, статті 1.9(2); 2.1.4(2)(b), 2.1.15, 2.1.16, 2.1.18 та 2.1.20; 2.2.4(2), 2.2.5(2), 2.2.7 та 2.2.10; 3.2.2, 3.2.5 та 3.2.7; 4.1(2), 4.2(2), 4.6 та 4.8; 5.1.2 та 5.1.3; 5.2.5; 5.3.3 та 5.3.4; 6.1.3, 6.1.5, 6.1.16(2) та 6.1.17(1); 6.2.3(3)(4); 7.1.2, 7.1.6 та 7.1.7; 7.2.2(b)(c); 7.4.8 та 7.4.13; 9.1.3, 9.1.4 та 9.1.10(1). Це означає, що принципи добросовісності та чесного ведення справ мають вважатися однією з основоположних ідей, на яких побудовані Принципи. Стверджуючи в загальних термінах, що кожна сторона повинна діяти добросовісно та чесно, абзац (1) цієї статті дає зрозуміти, що, навіть за відсутності спеціального застереження в Принципах, поведінка сторін протягом тривалості життєвого циклу контракту, включаючи процес переговорів, повинна відповідати принципам добросовісності та чесного ведення справ.

{ див. Ілюстрації 1-4 }

2. Зловживання правами

Типовим прикладом поведінки, що суперечить принципам добросовісності та чесного ведення справ, є так зване "зловживання правами", - відомий в багатьох правових системах термін. Він характеризується зловмисною поведінкою сторони, яка виникає, наприклад, коли сторона реалізує своє право виключно щоб зашкодити іншій стороні, або із метою іншою, ніж та, для якої таке право було надане, або коли реалізація права не є пропорційною до первісно бажаного результату.

{ див. Ілюстрації 5-6 }

3. "Принципи добросовісності та чесного ведення справ в міжнародній торгівлі"

Формулювання "принципи добросовісності та чесного ведення справ в міжнародній торгівлі" по-перше чітко вказує, що в контексті Принципів ці дві концепції не повинні застосовуватися відповідно до звичайно вживаних стандартів в межах тієї чи іншої національної правової системи. Іншими словами, такі внутрішні стандарти можуть бути прийняти до уваги лише якщо вони вочевидь є загальноприйнятими у різних правових системах. Подальше пояснення змісту такого формулювання виходить із того, що добросовісність та чесне ведення справ повинні розумітися у світлі особливих умов міжнародної торгівлі. Звичайно, стандарти комерційної практики можуть суттєво відрізнятися від одного сектору торгівлі до іншого, і навіть в межах одного сектору торгівлі вони можуть бути більш суворими або менш, в залежності від соціально-економічного середовища, в якому підприємства здійснюють свою діяльність, їх розмірів, технічного оснащення, та ін. Потрібно відзначити, що в разі, коли положення Принципів та/або коментарів до них містять посилання лише до "принципів добросовісності та чесного ведення справ", таке посилання завжди повинне розумітися як посилання на "принципи добросовісності та чесного ведення справ в міжнародній торгівлі", як визначено в цій статті.

{ див. Ілюстрації 7-8 }

4. Обов'язковий характер принципів добросовісності та чесного ведення справ

Обов'язок сторін діяти у відповідності із принципами добросовісності та чесного ведення справ має настільки фундаментальний характер, що сторони не можуть у контракті виключити чи обмежити його дію (абзац 2). Стосовно випадків застосування загальної заборони виключати чи обмежувати принципи добросовісності та чесного ведення справ у відносинах сторін див. статті 3.1.4., 7.1.6 та 7.4.13. З іншого боку, ніщо не забороняє сторонам передбачити в своєму контракті обов'язок дотримання більш суворих стандартів поведінки (див. зокрема, статтю 5.3.3).

1. А надає Б, в якості часу, протягом якого Б може прийняти пропозицію, 48 годин. Б, незадовго до настання "дедлайну", вирішує прийняти пропозицію, але не може цього зробити, оскільки цей день є вихідним, факс в офісі А відключений, а телефон не має автовідповідача, який би міг записати повідомлення. Коли наступного понеділка А відмовляється підтвердити, що Б прийняв пропозицію, А діє всупереч принципу добросовісності, бо встановлюючи проміжок часу для акцептування пропозиції, А повинен був впевнитися, що повідомлення можуть бути отримані в офісі впродовж всього 48-годинного періоду.

2. Контракт стосовно постачання та встановлення особливої виробничої лінії містить положення, за яким А, постачальник, зобов'язаний повідомляти Б, покупцю, про будь-які поліпшення, внесені А у технологію цієї лінії. Через рік Б дізнається про важливе поліпшення, щодо якого його не повідомлено. Порушення з боку А не може бути обгрунтоване його посиланням на те, що виробництво цього типу лінії більше не знаходиться в його відповідальності, оскільки передане В, афілійованій компанії А. Залучення В для уникнення прямих контрактних обов’язків перед Б з боку А суперечить принципу добросовісності.

3. А, агент, зобов'язується від імені Б, довірителя, сприяти продажу товарів Б в певній місцевості. Згідно з контрактом право A на компенсацію виникає лише після затвердження з боку Б законтрактованих A угод. Хоча Б може вільно вирішувати, затверджувати контракти, підготовлені за сприянням A, чи ні, систематична і необгрунтована відмова в затвердженні буде порушенням принципу добросовісності.

4. За укладеною між А, банком, та Б, клієнтом, угодою щодо кредитної лінії А раптово і безпідставно відмовляється надавати подальші транши Б, чий бізнес, як наслідок, зазнає значних збитків. Незважаючи на той факт, що угода містить положення, яке дозволяє А прискорити погашення кредиту "за власним бажанням", вимога А про повне погашення без попередження та без обґрунтування буде порушенням принципу добросовісності.

5. A орендує приміщення у Б для організації бізнесу з роздрібного продажу. Договір оренди розрахований на п’ять років, але коли через три роки А розуміє, що справа йде погано, він вирішує припинити її і повідомляє Б, що він більше не зацікавлений в оренді приміщення. Порушення контракту з боку А за звичайних обставин матиме наслідком те, що Б може обирати - або розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків, або вимагати виконання контракту надалі в судовому порядку. За таких обставин, з боку Б було б зловживанням правом, якщо б він вимагав від А сплатити орендну плату за два роки оренди за контрактом, що залишились, замість того, щоб розірвати контракт і вимагати від А відшкодування збитків за оренду протягом часу, необхідного щоб знайти нового орендаря.

6. А орендує приміщення у Б з метою відкриття ресторану. Протягом літніх місяців А встановлює кілька столиків поза приміщенням, але в межах території, що є власністю Б. Через шум, що спричиняють пізно ввечері клієнти ресторану, для Б стає все складніше шукати орендарів для найму квартир у тому ж будинку. Якби Б, замість того, щоб вимагати від А припинити обслуговувати кліентів пізно ввечері, взагалі б відмовив у можливості розташування столиків поза приміщенням, це б було б зловживанням правом з його боку.

7. Відповідно до контракту стосовно купівлі-продажу високотехнологічного обладнання покупець втрачає право посилатися на будь-який дефект товару, якщо він, не повідомляє продавця про дефект та його характер терміново, як тільки про дефект стає відомо, або має стати відомо. A, покупець, що працює в країні, де таке обладнання зазвичай використовується, виявляє дефект обладнання після введення його в експлуатацію, проте у своєму повідомленні до Б, продавця обладнання, A дає неправильні вказівки щодо характеру дефекту, які вводять Б в оману. A втрачає право посилатися на дефект, оскільки якби він більш ретельно визначив характер дефекту, це дозволило б повідомити Б необхідну деталізацію.

8. Факти такі самі, як в Ілюстрації 7, за винятком того, що А працює в країні, де цей тип обладнання досі майже невідомий. A не втрачає свого права посилатися на дефект, оскільки Б повинен був розуміти та очікувати, що не маючи потрібних технічних знань та досвіду, А неправильно визначить характер дефекту.

1. Непослідовна поведінка та "принципи добросовісності та чесного ведення справ"

Це положення є загальним випадком застосування принципів добросовісності та чесного ведення справ. Воно також відображене в інших, більш спеціальних положеннях Принципів (див., наприклад, статті 2.1.4(2)(b), 2.1.18, 2.1.20, 2.2.5(2) та коментар 3 до статті 10.4). Воно покладає на сторону відповідальність не спричиняти втрат другій стороні шляхом дії несумісно із тим розумінням контрактних відносин, яке сторона надала другій стороні, та на яке ця друга сторона обгрунтовано покладалася. Заборона, що міститься в цій статті, може мати наслідком створення, а також втрату, призупинення чи зміну прав не за домовленістю сторін. Це є можливим, оскільки те розуміння контрактних відносин, на яке покладається сторона, може, у свою чергу, бути несумісним із домовленими чи дійсними правами сторін. Ця стаття не є єдиною, що визначає підстави, за яких право може бути втрачено чи призупинено в зв'язку із поведінкою сторони (див., наприклад, статті 3.2.9 та 7.1.4(3)).

2. Розуміння, спираючись на яке сторона обгрунтовано діє

Існує багато шляхів, якими одна зі сторін може спричинити створення у іншої сторони певного розуміння, що стосується контракту, його виконання чи дотримання. Таке розуміння може виникати, наприклад, внаслідок зробленої заяви, дії, або мовчання, коли можна було б обгрунтовано очікувати комунікації стосовно виправлення відомої помилки чи невірного розуміння, на які сторона покладається. Для цілей цієї статті, розуміння, за умов, що воно стосується контрактних відносин сторін, не обмежено якимось окремим предметом. Воно може мати відношення до фактичної обставини або юридичного питання, наміру, або того як та чи інша сторона може чи повинна діяти. Важливим обмеженням є те, що розуміння повинно бути таким, на яке сторона, у наявних обставинах, має обгрунтовані підстави покластися, та обгрунтовано покладається. Чи є таке покладання обгрунтованим, має визначатися в кожному випадку з огляду на фактичні обставини із врахуванням, в особливості, комунікації та поведінки сторін, характеру та практики відносин сторін, а також тих очікувань, які вони можуть обгрунтовано мати одна від іншої.

{ див. Ілюстрації 1-5 }

3. Збитки та їх попередження

Відповідальність, яка передбачається цією статтею, полягає в уникненні збитків, які можуть бути спричинені внаслідок обгрунтованого покладання. При цьому, не обов'язково, що стороні яка прагне діяти непослідовно, необхідно завадити це зробити. Попередження - лише один зі шляхів уникнення збитків. Можливими, відповідно до обставин, є інші обгрунтовані засоби, які можуть відвернути настання збитків, що їх зазнала би сторона в іншому випадку, - наприклад, надсилання повідомлення до вчинення непослідовної дії (див. ілюстрацію 4), або відшкодування витрат чи збитків, понесених з причини покладання.

{ див. Ілюстрації 6-7 }

1. А тривалий час вів перемовини із Б стосовно контракту щодо оренди земельної ділянки, яка належить Б, згідно до якого Б має зруйнувати існуючу на ділянці будівлю та побудувати нову, відповідно до специфікації, наданої А. А комунікує із Б у спосіб, який створює обгрунтоване розуміння з боку Б того, що перемовини завершені й Б може розпочати виконання. Б, відповідно, руйнує будівлю й залучає підрядників для будівництва нової. А відомо про це й він ніяк не намагається цьому завадати. Пізніше А заявляє Б, що все ще залишаються положення контракту, які мають бути узгоджені. А не матиме можливості ухилитися від виконання контракту в той спосіб, в який його розуміє Б.

2. Б помилково розуміє, що його контракт із А може виконуватися певним чином. А відомо про це, але він не втручається поки Б здійснює виконання. Б і А регулярно зустрічаються. Виконання Б обговорюється, однак А не робить жодних зауважень про помилку з боку Б. А не матиме можливості наполягати, що виконання було не тим яке вимагалося за контрактом.

3. А регулярно залучає Б в якості субпідрядника на будівельних майданчиках. В черговий раз, частина бізнесу та працівники А входять до складу А1, пов'язаної компанії А. Жодної зміни в організації процесу, в тому, як Б отримує інструкції щодо ведення робіт, немає. Б продовжує виконувати субпідрядні роботи як зазвичай, виставляє рахунки за виконані роботи на А із впевненістю, що роботи виконуються для А. А не інформує Б про помилку. А не може заперечувати, що контракт на виконання робіт Б укладений із ним, та повинен оплатити виконані роботи.

4. З причини виникнення ускладнень із власними постачальниками А невзмозі вчасно здійснювати доставлення за контрактом із Б. Контракт накладає штрафні санкції за невчасне доставлення. Після того, як Б стає відомим про складнощі А, Б дає зрозуміти, що він не буде наполягати на суворому дотриманні графіку доставлення. Рік потому бізнес Б починає страждати в зв'язку із невчасними доставленнями з боку А. Б тепер вимагає сплати штрафних санкцій за вчинені порушення строків доставлення та дотримання строків доставлення у майбутньому. Б не може стягнути штрафні санкції, однак може наполягати на дотриманні графіків доставлення, якщо з його боку є обгрунтована заява про те, що дотримання графіків необхідне для подальших доставлень.

5. Б має долг перед А в сумі 10000 австралійських доларів. Хоч дата повернення боргу настала, А не вчиняє дій для його примусового повернення. Б, у зв'язку із цим, вирішує, що А простив борг. А, в свою чергу, нічого не робить, щоб продемонструвати, що це дійсно так. Пізніше А вимагає сплати. Б, щоб не виконувати вимогу, не може посилатися на відсутність дій з боку А.

6. А та Б є сторонами контракту щодо будівництва, в якому вимагається, аби додаткові роботи оформлювалися письмово та були сертифіковані інженером. Менеджер А усно замовляє в Б виконання визначених додаткових робіт у певний строк та із використанням визначених матеріалів, а також запевняє Б про документування робіт в подальшому в належний спосіб. Б доручає виконати проектні роботи щодо додаткових робіт, однак після цього А дає зрозуміти, що роботи не потрібні. Витрати, понесені на виконання проектних робіт є набагато меншими ніж вартість повного виконання додаткових робіт. Якщо А відшкодує Б вартість понесених витрат на проектні роботи, Б не матиме підстав звинувачувати А в непослідовній поведінці.

7. А не вдається вчасно виконати обумовлений етап робіт з розробки програмного забезпечення за контрактом із Б. Відповідно до положень контракту, Б в такому разі вправі достроково розірвати контракт. Б продовжує надавати завдання та сплачувати вартість змін до програмного забезпечення, й співпрацює із А щодо продовження розробки. Продовження виконання з боку А грунтується на поведінці Б після порушення строку. Б, в такому разі, не матиме підстав для реалізації свого права розірвати контракт у зв'язку із недотриманням строку стосовно етапу робіт. Однак, згідно до Принципів, Б матиме право надати А додатковий час для виконання (див. статтю 7.1.5) та реалізувати своє право на розірвання контракту в разі якщо зазначений етап робіт не буде завершений в додатковий строк.

1. Усталена практика та звичаї в контексті Принципів

Ця стаття визначає принцип, згідно до якого сторони загалом пов'язані практикою та звичаями, якщо вони відповідають зазначеним в статті вимогам. В подальшому, ті ж саме вимоги мають бути дотримані для того, щоб практика та звичаї були застосовані у випадках, прямо позначених в Принципах (див., наприклад, статті 2.1.6(3), 4.3 та 5.1.2).

2. Практика, встановлена у відносинах між сторонами

Практика, яку сторони встановили у відносинах в зв'язку із певним контрактом, є обов'язковою, за винятком, коли сторони прямо виключили її застосування. Чи може певна практика вважатися "встановленою" у відносинах між сторонами, звісно, залежить від обставин справи, однак не можна, зазвичай, вважати практику встановленою у випадку лише одиничної транзакції між сторонами в минулому.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Узгоджені звичаї

Визначаючи, що сторони пов'язані звичаями, стосовно яких вони домовились, пункт 1 цієї статті лише застосовує загальний принцип свободи договору, зазначений у статті 1.1. Дійсно, сторони вправі узгодити всі положення контракту між собою самостійно чи стосовно окремих питань лише послатися на інші джерела, зокрема й звичаї.

Сторони можуть обумовити застосування будь-якого звичаю, в тому рахунку звичаю, що існує у торговій сфері, до якої жодна зі сторін не належить, або звичаю, який відноситься до іншого типу контракту. Допустимим є навіть якщо сторони узгодять застосування правил, які відносять до звичаїв помилково, тобто набору правил, виданих окремою торгівельною асоціацією під назвою "Звичаї", які, однак, лише частково відповідають встановленим загальноприйнятим лініям поведінки.

4. Інші застосовувані звичаї

Пункт 2 встановлює критерій для визначення звичаїв, які мають застосовуватися за відсутності спеціальної домовленості сторін. Те, що звичай повинен бути "загально відомим й таким, що звичайно використовується [...] між сторонами саме в цій сфері", є умовою для застосування будь-якого звичаю, як міжнародного, так і суто національного чи місцевого рівня. Додаткове позначення "в міжнародній торгівлі" має за мету запобігти застосуванню для транзакцій із іноземцями звичаїв, які мають поширення лише стосовно національних транзакцій та ними обмежені.

{ див. Ілюстрацію 2 }

Звичаї місцевого чи національного походження можуть застосовуватися без посилання на них сторонами лише у виключних випадках. Так, звичаї, що існують стосовно обміну певними товарами або в діяльності торгівельних ярмарків чи портів, за умови їх регулярного застосування, можуть застосовуватися й відносно іноземців. Інше виключення стосується випадку, коли бізнесмен вже уклав багато однотипних контрактів в іноземній країні й таким чином стає пов'язаним звичаями, що існують у цій країні щодо таких контрактів.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

5. Застосування звичаю необгрунтоване

Звичай може використовуватись більшістю осіб у певній торгівельній сфері, проте його застосування у конкретній справі може бути необгрунтованим. Причинами для цього можуть бути особливі умови, в яких діють одна чи обидві сторони, та/або нетиповий характер транзакції. В таких випадках звичай не застосовується.

{ див. Ілюстрацію 5 }

6. Звичаї мають пріоритет над Принципами

Як звичайна практика, так і звичаї, якщо вони мають застосовуватися у конкретній справі, мають пріоритет над положеннями Принципів, які їм суперечать. Причиною цього є те, що вони є обов'язковими для сторін, як імпліцитні положення контракту в цілому, чи у зв'язку із окремими заявами чи іншою поведінкою з боку однієї зі сторін. Як такі, звичаї замінюються будь-яким положенням, що прямо обумовлено сторонами, однак, як і таке положення, вони мають пріоритет над Принципами, за винятком, якщо вони стосуються тих норм Принципів, які прямо вказані як такі, що мають обов'язковий характер (див. коментар 3 до статті 1.5).

1. А, постачальник, неодноразово отримував претензії від Б, покупця, щодо кількісних та якісних недоліків в товарах приблизно протягом двотижневого строку після їх доставки. Коли Б висуває нову претензію щодо недоліків трохи поза двотижневого строку, А не може відмовитись прийняти претензію обгрунтовуючи відмову запізненням, оскільки приблизно двотижневий строк звернення можна вважати практикою, встановленою у відносинах між А та Б, що покладає на А відповідні зобов'язання.

2. А, агент з нерухомості, використовує особливий професійний звичай, який існує в межах країни, у відносинах із Б, іноземним споживачем. Б не є пов'язаним таким звичаєм, якщо цей звичай має локальне походження та відноситься до торгових відносин, що мають національний, внутрішній характер.

3. А, оператор терміналу, використовує особливий звичай порту, в якому знаходиться термінал, у відносинах із Б, іноземним перевізником. Б є пов'язаним цим місцевим звичаєм, якщо порт регулярно використовують іноземці й цього звичаю дотримуються відносно усіх споживачів, незалежно від місця ведення ними бізнесу чи національності.

4. А, агент з продажів з Країни Х1, отримує запит з боку Б, одного зі споживачів у Країні Х2, про звичну знижку в розмірі 10% з платежу при розрахунку готівкою. А не може заперечувати проти застосування такого звичаю, посилаючись на те, що звичай застосовується лише у Країні Х2, якщо А працює в цій країні вже досить тривалий час.

5. У сфері торгівлі певним продуктом існує звичай, за яким покупець не може посилатися на недоліки товарів, якщо ці недоліки не були належним чином підтверджені міжнародно визнаною інспекційною агенцією. Коли А, покупець, отримує товари в порті призначення, єдина розташована у порті міжнародно визнана агенція не працює через оголошений страйк, а викликати іншу з найближчого порту коштує дуже дорого. Застосовувати звичай в цьому випадку є необгрунтованим, й А може посилатися на недоліки, які він виявив, навіть за відсутності їх підтвердження міжнародно визнаною інспекційною агенцією.

1. Форма повідомлення

Ця стаття, насамперед, закріплює принцип, що повідомлення чи будь-який інший спосіб комунікування наміру (декларації, вимоги, запити, тощо), які вимагаються певними положеннями Принципів, не потребують додержання особливої вимоги стосовно форми та можуть бути здійснені за допомогою будь-яких засобів, що є доречними у обставинах. Те, які засоби є доречними, залежатиме від фактичних обставин справи, в особливості від досяжності та надійності тих чи інших засобів зв'язку, а також від важливості та/або терміновості повідомлення, яке потрібно передати. Для того, щоб електронне повідомлення було "доречним у обставинах" адресат має прямо або імпліцитно погодитись отримувати електронну кореспонденцію у спосіб, в який повідомлення надіслано відправником, - тобто повідомлення саме цього типу, у саме цьому форматі та саме на цю адресу. Про погодження адресата можуть свідчити його заяви чи поведінка, практика, встановлена між сторонами, або звичаї, що застосовуються.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

2. Принцип "одержання"

Відносно всіх типів повідомлень Принципи застосовують так званий принцип "одержання", тобто повідомлення не є здійсненими допоки вони не досягають особу, якій вони надіслані. Для окремих комунікацій це прямо зазначається у положеннях, якими вони врегульовані: див. статті 2.1.3(1), 2.1.3(2), 2.1.5, 2.1.6(2), 2.1.8(1) та 2.1.10; 9.1.10 та 9.1.11. Метою пункту 2 цієї статті є також засвідчити, що те ж саме стосується і випадків відсутності такої прямої вказівки: див. статті 2.1.9, 2.1.11; 2.2.9; 3.2.10, 3.2.11; 6.1.16; 6.2.3; 7.1.5, 7.1.7; 7.2.1, 7.2.2; 7.3.2, 7.3.4; та 8.3.

3. Принцип "відправлення" має бути прямо обумовлений

Сторони, звичайно, завжди мають право прямо обумовити застосування принципу "відправлення". Це може бути особливо доречним стосовно повідомлення, яке сторона повинна надіслати для забезпечення своїх прав у випадках невиконання чи загрози невиконання з боку іншої сторони, коли було б несправедливим покладати ризик втрати повідомлення, помилки чи затримки у його переданні на першу. Це також має значення якщо зважати на складнощі, які можуть виникати на міжнародному рівні щодо доказування факту одержання повідомлення.

4. "Досягнення"

Важливим для застосування принципу "одержання" є чітке визначення, коли саме відповідна комунікація "досягає" адресата. Для встановлення базового правила пункт 3 цієї статті зазначає різницю між усними та іншими комунікаціями. Перші "досягають" адресата, якщо вони зроблені особисто йому або іншій особі, вповноваженій адресатом отримувати такі повідомлення. Другі "досягають" адресата як тільки вони є доставленими або адресатові особисто, або до місця ведення ним справ, або на поштову (електронну) адресу. Та чи інша комунікація не потребує її "переходу" безпосередньо "в руки" адресатові чи дійсного її прочитання адресатом. Достатнім є якщо повідомлення передане найманому працівникові адресата, вповноваженому на її отримання, або якщо воно покладено до поштової скриньки адресата, або отримано на факс чи телекс адресата, або, в разі електронної комунікації, якщо воно стає доступним для отримання адресатом за електронною адресою, призначеною ним (див. статтю 10(2) Конвенції ООН про використання електронних комунікацій в міжнародних контрактах 2007).

1. Продавець А та покупець Б мають тривалі бізнес стосунки, в межах яких вони завжди вели перемовини та укладали контракти між собою телефоном. Одного разу, після виявлення дефекту в поставлених товарах, Б негайно надсилає А повідомлення про дефект електронною поштою. А, який читає власну електронну пошту нерегулярно й не має підстав очікувати електронне повідомлення від Б, після виявлення повідомлення три тижні по тому, як воно було надіслано, відмовляє Б в прийнятті дефектного товару через запізнення. Б не може заперечувати, посилаючись на належне повідомлення, оскільки воно не було надіслано засобами, які є доречним у обставинах.

2. Продавець А та покупець Б мають тривалі бізнес стосунки, в межах яких вони завжди вели перемовини та укладали контракти між собою електронними засобами. Одного разу, після виявлення дефекту в поставлених товарах, Б негайно надсилає А повідомлення про дефект електронною поштою на електронну адресу іншу ніж та, що зазвичай використовується. А, який не має підстав очікувати електронне повідомлення від Б на цю адресу, після виявлення повідомлення три тижні по тому, як воно було надіслано, відмовляє Б в прийнятті дефектного товару через запізнення. Б не може заперечувати, посилаючись на належне повідомлення, оскільки воно не було надіслано засобами, які є доречним у обставинах.

1. Суди та арбітражні трибунали

Про важливість Принципів для врегулювання спорів шляхом арбітражу вже зазначалося раніше (див. вище коментарі до Преамбули). Проте, аби уникнути переобтяження змісту в тексті Принципів використовується лише термін "суд", із тим розуміннням, що він охоплює також і арбітражні трибунали.

2. Сторона із більше ніж одним місцем ведення справ

Для цілей застосування Принципів місце ведення бізнесу сторони вживається в різних контекстах: як місце для доставлення повідомлень (див. статтю 1.10(3)); у зв'язку із можливістю подовження терміну для прийняття пропозиції, оскільки останній день, в місці ведення бізнесу стороною, є святковим днем (див. статтю 1.12); як місце здійснення виконання (стаття 6.1.6); для визначення сторони, яка має звертатися за отриманням публічних дозвілів (стаття 6.1.14(а)). Стосовно сторони, яка має кілька місць ведення бізнесу (зазвичай, центральний офіс та офіси різних підрозділів), в цій статті визначається правило, за яким її відповідним місцем ведення бізнесу вважатиметься те, яке має найтісніший зв'язок із контрактом та його виконанням. Стосовно випадку, коли місце укладення контракту та місце здійснення виконання є різними, в статті нічого не зазначається, проте, в такому випадку останнє вважатиметься більш відповідним. Для визначення місця ведення бізнесу, яке має найтісніший зв'язок із певним контрактом та його виконанням, потрібно взяти до уваги обставини, безпосередньо відомі обом сторонам чи такі, які сторони беруть в розрахунок, у будь-який момент до або під час укладення контракту. Факти, відомі лише одній стороні, або такі, про які сторони дізнаються вже після укладення контракту, до уваги прийняті бути не можуть.

3. Довготермінові контракти

Принципи, як в тексті, так і в коментарях, відрізняють "довготермінові контракти" від звичайних "обмінних" контрактів, таких як купівля-продаж, за якими виконання відбувається одномоментно. Три елементи, зазвичай, відрізняють довготермінові контракти від звичайних "обмінних": тривалість контракту; відносини сторін, які не припиняються; а також складність транзакції. Для цілей Принципів важливою складовою є тривалість контракту, в той час як дві наступні ознаки в певній мірі, зазвичай, присутні, але не обов'язкові. Те, в якій саме мірі можуть чи повинні бути присутніми ці дві ознаки для того, щоб положення чи коментар мали відношення до довготермінових контрактів, залежить від змістовного обгрунтування для такого положення чи коментаря. Наприклад, коментар 2 до статті 5.1.3 передбачає наявність триваючих відносин між сторонами та складний характер виконання за транзакцією. В залежності від контексту, прикладами довготермінових контрактів можуть бути контракти стосовно комерційного представництва, дистрибуції, аутсорсінгу, франчайзингу, оренди (зокрема, оренди обладнання), рамкові угоди, інвестиційні або концесійні контракти, контракти стосовно професійних послуг, спільної діяльності та надання забезпечення, постачання (зокрема, сировини), на виконання робіт (будівельних та інших), щодо кооперації, створення спільних підприємств на основі контракту, тощо. Положення Принципів та коментарі до них, які мають безпосереднє відношення до довготермінових контрактів: Преамбула, коментар 2; стаття 1.11 та коментар 3; стаття 2.1.14, коментарі 1,3 та 4; стаття 2.1.15, коментар 3; стаття 4.3, коментарі 3 та 4; стаття 4.8, коментарі 1,2 та 3; стаття 5.1.3, коментар 2; стаття 5.1.4, коментар 3; стаття 5.1.8 та коментар 2; стаття 6.2.2, коментар 5; стаття 7.1.7, коментар 5; стаття 7.3.5, коментар 4; стаття 7.3.6, коментар 1; стаття 7.3.7 та коментар 1. Також деякі інші положення та коментарі мають особливості в контексті довготермінових контрактів. Див. статті 1.7; 1.8; 2.1.1, комента 2; 2.1.2, коментарі 1 та 2; 2.1.6; статті з 2.1.13 по 2.1.18; 3.3.1; 3.3.2; 5.1.2; 5.1.7, коментар 3; 5.1.8; 5.3.1, коментар 5; 5.3.4; 6.1.1.; 6.1.4; 6.1.5; 6.1.11; статті з 6.1.14 по 6.1.17; з 6.2.1 по 6.2.3; з 7.1.3 по 7.1.7; 7.3.5.

4. "Боржник" - "кредитор"

За необхідності, для більш чіткої ідентифікації сторони, яка здійснює виконання, та сторони, яка отримує виконання, використовуються терміни "боржник" і "кредитор", незалежно від того, чи є зобовʼязання грошовим або негрошовим.

5. "Письмова форма"

В деяких випадках Принципи посилаються на "письмову форму" чи "письмовий контракт" (див. статті 2.1.12, 2.1.17 та 2.1.18). Принципи визначають таку формальну вимогу з огляду на функціональне значення. Так, письмова форма включає не лише телеграму чи телекс, но також і інші способи комунікації, включаючи електронні, що передбачають їх фіксування, та можуть бути відтворені в доступній для сприйняття формі. Потрібно бачити співвідношення між такою формальною вимогою та більш гнучкою формою "повідомлення" (див. статтю 1.10(1)).

Сторони, як за домовленістю, так і в односторонньому порядку, можуть визначити період часу, в межах якого мають бути вчинені певні дії (див., зокрема, статті 2.1.7, 2.2.9(2) та 10.3). При визначенні такого періоду часу сторони можуть як встановити саме період часу (наприклад, "про наявність дефектів товарів повинно бути заявлено протягом 10 днів після постачання") так і вказати певну граничну дату ("пропозиція має силу до 1 березня"). В першому випадку виникає питання, чи включаються до розрахунку періоду святкові та неробочі дні, що настають в його межах, - і відповідно до пункту 1 цієї статті відповідь є ствердною. В обох зазначених вище випадках може виникнути питання стосовно того, яке значення матиме те, що день завершення відведеного періоду є святковим чи неробочим у місці ведення бізнесу стороною, яка здійснює виконання. Пункт 2 встановлює, що в такому разі період подовжується до першого наступного робочого дня, якщо обставинами не передбачено інше. Зрештою, якщо сторони знаходяться в різних часових поясах, актуальним є також питання, який часовий пояс застосовується, - і, відповідно до пункту 3, застосовується часовий пояс, в якому знаходиться місце ведення бізнесу стороною, яка встановлює часовий ліміт, якщо обставинами не передбачено інше.

1. Контракт купівлі-продажу передбачає, що покупець, А, повинен, в разі виявлення в товарах дефектів, заявити про них не пізніше 10 днів після доставки. Товари доставлені у п'ятницю, 16 грудня. А заявляє про дефекти у понеділок, 2 січня, й продавець відмовляє у заміні, посилаючись на несвоєчасність повідомлення. А не може заперечувати проти цього, аргументуючи затримку тим, що святкові та неробочі дні у період між 16 грудня та 2 січня не повинні враховуватись при розрахунку 10-денного строку на заявлення дефектів.

2. Оферент А вказує, що його пропозиція зберігає силу до 1 березня. Адресат Б акцептує пропозицію 2 березня, тому що 1 березня - святковий день у місці ведення ним бізнесу. А не може заперечувати із посиланням на завершення строку, відведеного для прийняття пропозиції, 1 березня.

3. Оферент А надсилає пропозицію адресату Б електронною поштою в суботу, вказуючи, що пропозиція зберігає силу протягом 24 годин. Якщо Б має намір її прийняти, він повинен зробити це протягом 24 годин, незважаючи на те, що відведений проміжок часу завершується у неділю, оскільки, у наявних обставинах, встановлений А строк повинен розумітися як абсолютний.

4. Обставини ті ж, що в Ілюстрації 2, за винятком того, що А знаходиться у Франкфурті, а Б - в Нью-Йорку, й час для прийняття пропозиції визначений як "до 17-00 завтра". Б повинен акцептувати до 17-00 за франкфуртським часом.

5. Чартерна угода, укладена між власником А, який знаходиться в Токіо, й фрахтувальником Б, який знаходиться в місті Кувейт, передбачає оплату чартеру з боку Б на банківський рахунок А в Цюриху, Швейцарія, у визначену дату не пізніше 17-00. Часовим поясом, який повинен застосовуватися для розрахунку, не є ані пояс А, ані пояс Б, - а є часовий пояс Цюриху, де має відбутися платіж.