СЕКЦІЯ - E.

Інші статті в розділі:

Юрисдикція англійського суду в цивільних та комерційних справах

Англійський контракт. Визначення та принципові риси

Англійське контрактне право. Короткий путівник
посібник pdf

1. Значення максими "чистих рук" в англійському праві справедливості (Equity).

Як відомо, головною рисою англійського права є його виключна практичність, яка досягається завдяки визначальному значенню судового прецеденту як основної форми права. Така практичність англійського права дуже наочно виявляється в тому способі дії та, загалом, способі регулювання відносин, які має англійське Право справедливості, "Equity". Серед самих його "підвалин" та джерел вказують потребу в корегуванні загального права, - виправленні несправедливості, так би мовити, для кожного окремого життєвого випадку, що само по собі є характерним прикладом тієї практичності.

Багато дискусій існує стосовно співвідношення права та моралі чи права та етики, зокрема в контексті реалізації принципів добросовісності ("bona fide"), обґрунтованості та пропорційності, як вони позначені в українському праві та в багатьох системах європейського континентального права. В англійському праві той предмет, який охоплений сферою застосування таких принципів, в основному є прерогативою Права справедливості, й форма, в якій відбувається правове "втручання", суттєво відрізняється. Попри свою певною мірою "точковість", англійське Право справедливості дає суддям інструменти для обґрунтування мотивів свого рішення в тих випадках, в яких більшість сучасних кодексів виявляють свої вади та обмеженість.

У зв'язку із цим в англійському праві говорять про "максими справедливості" ("maxims of Equity") - певні "синтезовані" з окремих судових справ "екстракти" правових правил, які носять значною мірою саме "етичний характер" добросовісності, обґрунтованості та пропорційності, тобто, в основному, мають на меті досягнення того самого результату, що й зазначені принципи континентального права. Й хоча можна було б сказати, що ці максими мають скоріше методологічне застосування й фактично не існує, так би мовити, "правового припису", який вимагає їх безпосереднє застосування в тому чи іншому випадку, - максими мають дуже важливе значення для англійського права та процесу в цілому.

Серед всіх максим справедливості одне з найперших місць посідає максима "чистих рук" ("Clean hands maxim"). Вона вважається особливо важливою задля реалізації того "етичного" характеру Права справедливості, - на противагу до Загального права (Common law), яке такого характеру, в основному, не має. Суд справедливості у такий спосіб має повноваження примусити сторону діяти сумлінно в тих обставинах, які часто знаходяться поза правовим регулюванням. Суд просто відмовляє в дії на користь заявника, чия власна поведінка у зв'язку із заявленою ним вимогою не є етичною чи сумлінною. Іншими словами, оскільки право справедливості має на меті застосування своїх засобів до відповідача, примушуючи його діяти добросовісно, воно вимагає діяти добросовісно й від заявника.

Як зазначив з цього приводу американський суддя в справі Precision Instrument Mfg. Co. v. Automotive Co., 324 U.S. 806 (1945):

"Ця доктрина історично має своїм корінням роль суду справедливості як засобу для позитивного застосування вимог щодо сумлінного поводження та добросовісності."

2. Історичні судові справи, з якими пов'язують виникнення максими.

Загальноприйнятий зміст максими "чистих рук", - "He who comes into Equity must come with clean hands", можна перекласти з англійської як "Той хто звертається за справедливістю повинен сам мати чисті руки", або "Справедливість допомагає лише тим, у кого чисті руки".

Таке формулювання може здатися дещо примітивним, з огляду на сучасні правові техніки, а також на прийняті в континентальних системах, стандарти юридичної мови чи термінології. Річ у тому, що максима саме в такому вигляді існує з 1787 року, хоча першу згадку про неї пов'язують із публікацією ще в 1728 році одним англійським юристом, Річардом Френсісом, збірки максим справедливості. Ця збірка має в основному лише історичний інтерес, оскільки перелік наведених у ній максим, за окремими виключеннями, не відповідає загальноприйнятому натепер. До того ж напевно не відомо, чи максими Френсіса, тобто саме такі їх формулювання, були дійсно взяті ним з тих судових справ, на які він посилається у збірці, чи натомість були вигадані ним самим, спираючись на матеріали тих справ. В його збірці максима, позначена за номером II, має такий вигляд: "He that hath committed iniquity shall not have equity" ("Той хто вчинив несправедливість не може мати захист справедливості"). У зв'язку із тією максимою II, Френсіс наводить дев'ять тогочасних судових справ, як ілюстрацію її застосування, зокрема такі, датовані відповідно 1671 та 1679 роками.

Rich v. Sydenham, 1 Ch. Cas. 202, 22 Eng. Rep. 762 (1671); Francis, Maxims of Equity:
"З" (тут і далі "З" - заявник, тобто особа яка звертається за захистом права справедливості у справі) позичив "Р" (респонденту) 90 фунтів, в той момент коли "Р" був нетверезий, а із тим отримав від цього "Р" розписку (bond) на 800 фунтів, тобто фактично обманув його. Після того як загальний суд присудив "Р" сплатити 800 фунтів на користь "З" згідно з розпискою, сам "З" звернувся до суду справедливості (про паралельне існування двох гілок судів в Англії та їх історичне співіснування зазначено в цій статті), для стягнення боргу шляхом вилучення землі, що перебувала у довірчому володінні (трасті) в інтересах "Р", а точніше його дружини (трасти - предметна юрисдикція Права справедливості). Канцлер (тобто суд справедливості, суд Лорда-канцлера) відмовив у стягненні навіть тих 90 фунтів, які "З" дійсно позичив, - фактично відмовивши взагалі у наданні відповідного захисту за правом справедливості, оскільки гроші були позичені самим "З" нечесно й із застосуванням обману.

Bodly's Case. 2 Ch. Cas. 15, 22 Eng. Rep. 824 (1679); Francis, Maxims of Equity:
Молодий студент Оксфорду "З", пообіцявши одружитись із дівчиною "Р", спокусив її, в результаті чого дівчина завагітніла та народила дитину. Згодом він відмовився одружуватися, і як компенсацію надав розписку про виплату ним їй 500 фунтів, проте за умови сплати 50 фунтів йому (як хлопець заявляв, причиною відмови одружитись стала неналежна поведінка дівчини, зокрема відносини з іншим чоловіком, а також те, що її батько "затягнув його у пастку"). Як виявив згодом сам "З", розписка не містила вказівки де саме має відбутися передання обумовлених 50 фунтів, а тому він звернувся до суду справедливості, із тим, аби примусити "Р" надати ці гроші в суді. Суд відмовився видати запитуваний судовий наказ, з огляду на неетичну поведінку самого "З".

Сучасного свого вигляду максима "чистих рук" набула вже у справі Dering v. Earl of Winchelsea 1 Cox Eq. 318, 29 Eng. Rep. 1185 (1787):
Збирач мита, як було заведено в ті часи (1787), на забезпечення виконання своїх обов'язків на користь Корони, видав три окремі розписки (bond) про зобов'язання сплатити гроші на користь Корони, за якими виступили три окремих поручителі, серед яких його брат "З". Коли збирач не виконав свої зобов'язання як збирач мита (витратив державні кошти на азартні ігри), Корона звернулася за стягненням заборгованої суми близько 4000 фунтів з "З", як поручителя за однією з розписок. Після задоволення позову, "З" звернувся до суду справедливості (а саме до окремої палати Скарбниці, яка мала повноваження застосовувати право справедливості) про стягнення пропорційних частин вказаної суми з інших поручителів, ґрунтуючись на принципі права справедливості щодо рівності тягарів та вигод для спільних поручителів (equality of burden and benefit). Суд погодився й присудив стягнути відповідні частки з інших двох поручителів. Одним з аргументів відповідачів проти цього був той, що "З" заохочував брата своїм прикладом до участі в азартних іграх та іншій неналежній поведінці, й при тому "З" мав знати, що брат витрачав саме державні кошти, оскільки власних в нього не було. Суддя на те зазначив:
"Не буде чимось принципово новим сказати, що його ["З"] погана поведінка мала б позбавити його від отримання захисту в цьому суді. Якщо це могло б бути аргументовано певним принципом, цим принципом мало бути те, що особа має приходити до суду справедливості з чистими руками; однак, якщо таке заявлено, воно не має на увазі загальну розпусність; така погана поведінка повинна безпосередньо та необхідно мати зв'язок із тією справедливістю, яка вимагається; це повинна бути розпусність і в правовому сенсі, так само як і в моральному... В моральному сенсі, компаньйон збирача може бути позначений як творець втрат, однак в правовому - лише сам збирач є таким творцем; і якщо лихий приклад його брата спонукав його, це не є тим, чому суд може надати визнання."

Отже, хоча суд не виніс рішення проти заявника спираючись на максиму "чистих рук", він фактично вперше її сформулював, й головне вказав на необхідність правового зв'язку між неетичною поведінкою заявника і заявленою ним формою захисту за правом справедливості.

Наступною англійською справою, що окреслила максиму "чистих рук", була справа Cadman v. Horner 18 Ves. 1O, 34 Eng. Rep. 221 (1810). Заявник у суді справедливості ("З") - агент продавця за контрактом продажу нерухомості, заявив в суді справедливості про виконання в натурі контракту (specific performance) з боку продавця - респондента ("Р"). Підставою для цього стало те, що агентом за дорученням продавця був укладений контракт продажу належної продавцю нерухомості за ціною, яка хоч не була зовсім неадекватною, проте дещо нижчою за справедливу. Продавець отримав перший платіж в оплату ціни, але згодом відмовився передавати нерухомість. В межах свого захисту, "Р" навів цілу низку оманливих заяв та обіцянок, які надав "З" перед продажем, і які фактично спонукали "Р" до укладення контракту на невигідних для нього умовах. Відповідно така заява є "fiduciary misrepresentation", - оманливою заявою, зробленою саме в межах довірчих (фідуціарних) відносин агента з принципалом, тобто, іншими словами, є зловживанням довірою. Суд відмовив агенту в захисті з боку Права справедливості, із формулюванням, що таке зловживання "дискваліфікує його відносно можливості призвати на допомогу суд справедливості; куди він мав прийти, як кажуть, із чистими руками."

Як бачимо, підставою для застосування максими "чистих рук" є вчинення, саме у зв'язку із заявленою вимогою, шахрайства, обману чи іншого недобросовісного вчинку з боку самого заявника, який звертається до суду справедливості за захистом. Хоч англійське право в межах контрактного права має й інші засоби захисту потерпілої від таких порушень сторони, - зокрема захист, заснований на визнанні контракту протиправним (illegal), чи укладеним під впливом шахрайства (fraud) тощо, - максима надає ширший та гнучкіший інструмент забезпечення справедливості та добросовісності, якщо порівнювати із ситуацією, де подібну справу розглядав би суд континентального права.

3. Застосування максими "чистих рук" до справ, у яких присутній "публічний інтерес".

Після справ кінця 18-го - початку 19 сторіччя, із якими пов'язують виникнення максими "чистих рук", тривалий час її застосування не було надто поширеним. Вже у 20 сторіччі, особливо після Другої світової війни, коли право США стрімко розвивалося, на відміну від певної стагнації права Англії та Уельсу, максима "чистих рук" набула подальшого розвитку та суттєвого розширення свого застосування, насамперед у судах США.

Як відомо, з середини 19 сторіччя спочатку в США (Нью-Йорк, Кодекс цивільної процедури "Філда", "Field" Code of Civil Procedure, 1848), а згодом в Англії почалася фундаментальна судова реформа з поєднання адміністрування Загального права та Права справедливості. Реформа передбачала об'єднання судів в одну єдину систему, а із тим введення єдиних правил судової процедури, та розгляд одними й тими ж судами справ як за Загальним правом, так і за Правом справедливості. Після об'єднання судів максима "чистих рук", як і всі інші, може застосовуватися в будь-якому суді, але за умови що в справі розглядається питання застосування засобів захисту, що належать саме до Права справедливості.

В практиці також постало питання щодо підґрунтя для застосування максими, а саме чи неетична або аморальна поведінка має стосуватися суто відносин між сторонами, наприклад за контрактом, чи також може стосуватися інших груп відносин, тобто тих де є присутнім публічний інтерес, зокрема пов'язані з виконанням своїх функцій владними органами, включно з самим судом. Як зазначив американський суддя Brandeis: "...про "чисті руки" іноді кажуть як про правило матеріального права. Однак воно поширюється також і на питання процедури." (Olmstead v. United States, 277 U.S. 438, 484–85, n.20 (1928)).

Згодом максима набула поширення як важливий інструмент забезпечення "чистоти" судової процедури з огляду на присутній у справі "публічний інтерес", - тобто в разі, якщо неетична поведінка сторони пов'язана, наприклад, з підробленням офіційних документів, наданням неправдивих свідчень, зловживаннями в судовому процесі тощо.

Прикладом цієї категорії справ, де доктрина "чистих рук" набула значного поширення, є вже згадана вище відома американська справа Precision Instrument Mfg. Co. v. Automotive Co., 324 U.S. 806 (1945).

Заявник (Automotive) подав до суду заяву за Правом справедливості проти респондентів стосовно порушення ними умов патентів, а також контрактів, укладених у зв'язку з цими патентами. Події, які стали підґрунтям для судового розгляду, мали дуже тривалий та справжній детективний сюжет, судовий розгляд відбувався спочатку в місцевому суді, який відмовив заявнику, потім в окружному апеляційному суді, який переглянув рішення й задовольнив заяву, й зрештою у Верховному суді США, який скасував рішення апеляційного суду й залишив чинним рішення місцевого суду.

Precision Instrument Mfg. Co. v. Automotive Co., 324 U.S. 806 (1945). Обставини справи.
В 1937 році Automotive розпочало виробництво та продаж динамометричних гайкових ключів, винахідником яких був інженер Automotive, Герман Циммерман, і який подав заявку до Патентного офісу, для патентування винаходу, із наданням відповідних прав на нього і своєму роботодавцю, Automotive. В той час разом із Циммерманом працював дехто Томашма, який був обізнаний про саму ідею винаходу. Томашма, зрештою передав інформацію про винахід сторонній особі, Ларсону, й разом вони вирішили організувати власне виробництво тих саме гайкових ключів, тобто фактично "вкрасти" ідею Циммермана. Для того, разом із ще одним учасником, вони створили нову компанію, Precision Instrument, та "переманили" основного замовника (Snap-on), який раніше планував придбання партії нових ключів в Automotive.
Ларсон подав до Патентного офісу власну заявку про патентування фактично на себе та в інтересах Precision Instrument винаходу Циммермана, при тому у заявці зазначив неправдиві дані щодо дати самого винаходу, аби виглядало так ніби винахід був зроблений ним раніше за Циммермана. Зрештою, паралельні патентні заявки Циммермана та Ларсона розглядалися в межах колізійної процедури (interference proceeding) щодо патентів, де Ларсон, разом із ще вісьмома свідками, надав неправдиві свідчення під присягою про пов'язані зі своєю заявкою питання. Водночас керівництво Automotive, дізнавшись про заявку Ларсона на патентування їхнього винаходу, для проведення власного розслідування найняло детективів та юристів.
Був встановлений зв'язок Томашми із Ларсоном, - Томашма, з огляду на обставини, лише тепер (1940) був звільнений з Automotive, а також було взято від Томашми письмове визнання (афідевіт), обсягом більше ніж на вісімдесяти сторінках, відносно всіх обставин, пов'язаних із "викраденням" винаходу. Попри це незалежний юридичний радник, до якого звернулося керівництво Automotive, не підтвердив достатність доказової бази аби розпочати "гучний" процес проти Ларсона, який би передбачав його тяжке звинувачення, а тому було прийнято рішення продовжувати пошук доказів чи інших можливостей для "руйнування" заявки Ларсона. Згодом визнання, здобуте від Томашми, стало відоме керівництву Snap-on (основний замовник), й те стало вимагати пояснень від Ларсона. Ларсон у підсумку був вимушений визнати фальшування ним своєї заявки. Після цього, Ларсон з іншим учасником Precision Instrument, своєю чергою, стали шукати шляхи залагодження ситуації, в тому рахунку через залишення прав на винахід за Циммерманом та Automotive. Шляхом тривалих перемовин із залученням посередників, зрештою всіма зацікавленими сторонами було укладено три контракти, в межах яких Automotive, Precision Instrument та Snap-on домовились про передання прав за обидвома заявками на патент - і заявкою Циммермана, і заявкою Ларсона на користь Automotive (при тому зі збереженням в силі підробленої заявки Ларсона), про надання з боку Automotive ліцензії Precision Instrument на виготовлення партії ключів, необхідної замовнику, Snap-on, та про відповідний продаж цієї партії Snap-on, з виплатою роялті на користь Automotive. Відповідно, жодних офіційних заяв чи протестів стосовно порушень, вчинених з боку Ларсона та Precision Instrument в межах підробленої заявки на патент, подано до Патентного офісу чи інших органів не було. Згодом у виконанні зазначених контрактів виникли суперечки, що призвело в підсумку до судової справи та звернення Automotive із заявою в межах Права справедливості про відповідне виконання контрактів.
Остаточне рішення Верховного суду, який підтримав рішення місцевого суду про відмову в задоволенні цієї заяви на підставі "нечистих рук" самого заявника - Automotive, містило наступні міркування:
"Якщо заява в межах права справедливості стосується публічного інтересу, на додаток до приватних інтересів сторін, ця доктрина ["чистих рук"] передбачає навіть ширші та більш важливі співвідношення. Суд справедливості, в разі належного застосування максими задля відмови в наданні допомоги в такій справі не лише не дає можливість порушникові отримувати плоди свого проступку, але й запобігає завданню шкоди суспільству. Визначення того, коли саме максима має бути застосована для заборони такого типу розгляду набуває принципового значення...
Патент, за самою своєю природою, є пов'язаний із публічними інтересами. Як визначено Конституцією, це є спеціальний привілей, який надається для того, щоб слугувати суспільній меті просування "наукового прогресу та корисних витворів"...
Особи, які подають заявку до Патентного офісу, або які є стороною процедур, здійснюваних Патентним офісом, несуть чіткий обов'язок повідомляти про всі обставини, що можуть стосуватися можливого шахрайства чи нечесності, на яких ґрунтується відповідна заявка. Сторона не звільняється від цього обов'язку ані в разі наявності в неї обґрунтованих сумнівів щодо достатності доказів нечесної поведінки, ані в разі звертання за незалежною юридичною порадою...
Зовнішнє врегулювання питань, з приводу яких постала колізійна процедура, здійснене зі знанням чи обґрунтованим припущенням відносно неправдивості свідчень, про що не було повідомлено до Патентного офісу чи будь-якому іншому представнику влади, не має тієї необхідної природи справедливості, якій може бути наданий захист судом справедливості..."

Отже, подальша судова практика, де застосовується максима "чистих рук" як підстава для відмови надати захист за правом справедливості, містить широке коло порушень, які можуть мати значення з огляду на публічні інтереси, такі як підроблення чи нечесне отримання різноманітних документів, поданих до суду, будь-які процесуальні зловживання чи тиск на свідків або іншу сторону тощо. Зрозуміло, що сама ідея максими, разом із притаманною праву справедливості дискреційністю, надають судам практично необмежені можливості в її використанні де присутнім є елемент недоброчесності чи неетичності, з урахуванням необхідного зв'язку такого елементу із запитуваним захистом права справедливості.

Дискусійним тривалий час залишається питання застосування доктрини лише в межах того процесу, в якому заявлено про захист саме за правом справедливості, такого як виконання в натурі (specific performance), чи судова заборона (injunction), - правова думка в США все більше схиляється й до застосування доктрини навіть у випадках стягнення збитків за контрактом, тобто в разі розгляду справи, предметом якої є питання Загального права. Своєю чергою англійському праву знайома доктрина "Ex turpi causa non oritur actio" (з латини: "вимога не може поставати з недостойної причини"), яка є дещо подібною до максими "чистих рук", але застосовується саме до вимог за Загальним правом. Засоби захисту за Загальним правом (зокрема відшкодування збитків) в разі порушення контракту не можуть бути надані якщо сам контракт укладений з порушенням права (illegal) (Patel v Mirza [2016] UKSC 42).

В кожному разі, практичне значення максими "чистих рук", попри її можливу критику, є величезним. Ця максима дуже влучно характеризує й виявляє зміст Права справедливості та його призначення як засобу коригувального правосуддя. Певною мірою вона є способом, так би мовити, "малого" реагування на дії сторони судового процесу, коли може бути складним чи неможливим довести вчинення нею делікту або навіть кримінального злочину, такого як шахрайство (fraud), чи з певних причин не можна визнати контракт протиправним (illegal).

4. Застосування максими "чистих рук" у справах, що пов'язані з довірчими відносинами, трастами та виконанням контрактів.

Напрямків застосування максими "чистих рук" досить багато. Судова практика по обидва боки Атлантики містить величезний обсяг справ, де неетична, недобросовісна чи протиправна поведінка самого заявника є підставою для відмови в наданні йому захисту. В основному, це справи, де заявник вимагає виконати зобов'язання за трастом чи контрактом, таке як передати майно, сплатити гроші тощо, і його власна поведінка є підставою для суду відмовити надати відповідний захист за правом справедливості із прямим посиланням на максиму "чистих рук", або із формулюванням, яке є тотожним по суті.

Приклади.

Overton v Banister (1844) 3 Hare 503:
Бенефіціар "З", а точніше її чоловік, вимагав від опікунів (тримачів трасту), "Р", виплати додаткових коштів трасту, проте раніше "З" отримано кошти та надано опікуну звільнення від зобов'язань, із прихованням того факту, що вона при тому була неповнолітньою й не мала права на таке отримання коштів та відповідні юридичні дії.

Coatsworth v Johnson (1885) 55 LJQB 220, CA:
"Р" надав в оренду "З" ферму, однак сторони не дотрималися при тому необхідних формальних вимог щодо контракту. Ферма була надана з умовою, що "З" буде добре за нею доглядати. Згодом виявилося, що ця умова не виконувалася, ферма була занедбана, й "Р" виселив орендаря. Орендар подав заяву з приводу неправомірного виселення в межах права справедливості, оскільки правових підстав для оренди за Загальним правом не було, проте суд відмовив в задоволенні заяви оскільки "З", за словами судді, "прийшов до суду справедливості з нечистими руками", тобто погано доглядав за фермою.

Duchess of Argyll v Duke of Argyll [1967] Ch 302, [1965] 1 All ER 611.
Відома справа, що розглядалася англійськими судами, пов'язана із гучним розірванням шлюбу між герцогом та герцогинею Аргайл в 1963 році. Після розірвання шлюбу, яке відбулось за ініціативи герцога з підстав зради з боку герцогині, відомої своїм фривольним інтимним життям, колишні чоловік та дружина дозволили ряд гучних публічних заяв один на шкоду іншому, які були опубліковані газетами. Зокрема, в 1963 році в газеті "Sunday" вийшла стаття герцогині, в якій вона розповідала про деталі приватної поведінки та фінансових справ герцога. Вочевидь, побоюючись відповіді з боку герцога, в 1964 році вона подала заяву до суду за правом справедливості щодо вжиття до колишнього чоловіка заборони (injunction) розголошувати інформацію стосовно її приватного життя, справ чи поведінки, яка була нею довірена чоловіку з огляду на довірчі відносини з ним під час шлюбу. Герцогиня посилалася на шотландський Акт щодо судових процедур (правил відносно розкриття інформації) 1926, яким було визначено обмежене коло питань, що могли бути оприлюднені в межах процесу щодо розірвання шлюбу, й відповідно інші питання, зокрема інформація, яка в межах довірчих відносин між подружжям була довірена один одному, розголошенню згідно зі статутом не підлягала. Суд надав запитуваний засіб захисту, тобто видав наказ про заборону герцогу розголошувати відповідну приватну інформацію про герцогиню, й визначив у рішенні, що "хоча особа, яка приходить до суду справедливості, повинна приходити із "чистими руками", ця "чистота", яка вимагається, повинна бути зважена у відношенні до того засобу захисту, який запитується." Таким чином, хоч подружня зрада дружини була цілком очевидною й стала раніше підставою для розлучення, суд вирішив, що така поведінка не має того необхідного зв'язку із засобом захисту за правом справедливості, який був заявлений у цій справі.

Загалом, перед стороною, що постраждала від порушення контракту, завжди постає питання вибору того засобу захисту, який буде належним та найбільш адекватним з погляду захисту її інтересів в наявній ситуації. В англійському праві існують два головні процесуальні напрямки (тобто "або-або"), у яких постраждала від порушення контракту сторона може рухатися аби отримати судовий захист:

1. вимагати відшкодування завданих порушенням збитків;
2. вимагати виконання контракту.

Перший напрямок історично охоплений Загальним правом (Common law), й відшкодування збитків (damages) - це завжди засіб захисту саме в межах Загального права. Мова йде і про ситуацію, коли порушення з боку іншої сторони дає підстави лише на відшкодування збитків, і в разі "фундаментального" порушення (repudiatory breach), коли порушення позбавляє постраждалу сторону всієї користі від контракту, на яку вона розраховує, що може мати наслідком розірвання контракту.

Другий напрямок - передбачає звернення за захистом до Права справедливості (Equity), інструментом якого є "виконання в натурі" (specific performance) - тобто видання за наслідками розгляду судом наказу про виконання стороною взятого на себе зобов'язання як воно передбачене контрактом, або в разі певного особливого його тлумачення судом з огляду на наявні обставини - як визначить суд.

Англійське право допускає вибір стороною - заявником лише одного з цих напрямків (хоч звернення, наприклад, щодо реституції в межах Права справедливості може відбутися і на додаток до основного розгляду в межах Загального права, але при тому потрібно довести, що стягнення збитків за Загальним правом буде недостатнім засобом для виправлення порушення в наявній ситуації). Одним з найбільш поширених аргументів, який може вплинути на рішення судді в межах розгляду за Правом справедливості, є неетична поведінка заявника, яка саме при обранні цього напрямку дії, матиме особливе значення. Залежно від обставин може так статися, що якби сторона обрала відшкодування збитків, вона б його отримала, проте суддя в межах розгляду заяви за правом справедливості в захисті відмовляє, ґрунтуючись на неетичності поведінки самого заявника та на максимі "чистих рук".

Використана література

Pettit, Philip H. Equity and the Law of Trusts. Oxford University Press, 2012.

Chafee, Zechariah Jr. Coming into Equity with Clean Hands. Michigan Law Review, vol. 47, No. 7, May 1949.

Francis, Richard. Maxims of Equity. 2d edition, 1789.

British and Irish Legal Information Institute, https://www.bailii.org