Короткий огляд міжнародних новин, подій та практик від проєкту Lawanalytics

15 грудня 2025 року Генасамблеєю ООН схвалено резолюцію щодо нової Конвенції про обігові вантажні документи (United Nations Convention on Negotiable Cargo Documents), яка передбачає створення єдиного правового регулювання для видання та використання обігових вантажних документів (negotiable cargo documents, NCD) - нового типу документів щодо правового титулу, які будуть стосуватися товарів, що транспортуються, незалежно від способу транспортування. Конвенція є знаковою з огляду на те, що нею передбачено поширення тих переваг, які мають морські коносаменти (bill of lading), на всі види транспорту. Вперше в історії товари, що перевозяться водночас автомобільним, залізничним, повітряним чи морським транспортом, можуть бути представлені одним документом, в паперовій чи електронній формі, який вважатиметься обіговим, - тобто передбачатиме можливість його відчуження, відступлення тощо.

Конвенція має на меті відповідне полегшення та спрощення міжнародної торгівлі шляхом уніфікації правил для різних типів транспорту, які можуть використовуватися в рамках контрактів купівлі-продажу товарів та пов'язаного перевезення вантажів. Застосування єдиного обігового вантажного документа дає ширші можливості для продажу, придбання чи використання як застави товарів, що перебувають у транзиті. Це, своєю чергою, робить для бізнесу доступнішим потрібне фінансування у зв'язку із товарами, незалежно від способу їх перевезення.

Базові правила за Конвенцією передбачають, що надані за NCD права можуть бути реалізовані лише тримачем (стаття 7(1)), та відчужуються/відступаються разом із передачею NCD. Відповідно Конвенція передбачає, що передача NCD відбувається шляхом або індосаменту та передачі володіння, або самою лише передачею володіння якщо останній індосамент бланковий (стаття 11).

З урахуванням принципу автономії сторін, Конвенцією передбачено видання NCD лише за згодою транспортного оператора (який видає NCD) та вантажовідправника (який, відповідно, укладає контракт щодо перевезення із таким транспортним оператором). Видання NCD можливе у два способи - конвертацією вже наявного транспортного документа, такого як транспортна накладна, шляхом допису (анотації) необхідної інформації (зокрема з обов'язковою вказівкою словосполучень "to order...", "negotiable", чи аналогічних), чи шляхом видання нового вантажного документа (стаття 3(2)).

Як передбачено Конвенцією, набуття нею чинності для Держав, які до неї доєднаються (з обов'язковою ратифікацією, прийняттям чи схваленням згідно з внутрішніми процедурами держави), відбудеться через 180 днів після депонування десятого інструменту про ратифікацію, прийняття чи схвалення (тобто після ратифікації десятьма державами).

Апеляційний суд Англії та Уельсу встановив, що домовленість, досягнута за допомогою e-mail повідомлень, якими сторони обмінювалися разом із паралельною комунікацією у мессенджері WhatsApp, становить контракт і є юридично зобов'язальною, навіть попри те що сторони не узгодили безпосередньо кожне положення такого контракту (DAZN Limited v Coupang Corp. [2025] EWCA Civ 1083).

Справа є ілюстрацією прагматичного підходу англійських судів, за якого фокус уваги суду зосереджений на тому чи узгодили сторони всі ті положення контракту, які вони самі вважають суттєвими, і чи висловлювання та поведінка сторони демонструє об'єктивно намір бути юридично пов'язаною. При цьому судом повинен бути вивчений весь хід перемовин, а само по собі невжиття в комунікації стандартної фрази "subject to contract" не є вирішальним.

Спір виник у зв'язку з отриманням субліцензійних прав на трансляцію матчів Клубного кубку світу FIFA з футболу 2025, який відбувався в Південній Кореї. FIFA надало глобальну ліцензію на трансляції DAZN, із правом видавати субліцензії, що діятимуть в межах окремих регіонів. Південнокорейський провайдер Coupang звернувся по таку субліцензію до DAZN. Перемовини тривали декілька місяців, переважно за допомогою мессенджеру WhatsApp, де представники сторін проводили онлайн наради в режимі дзвонків та обмінювалися текстовими повідомленнями. У лютому 2025 року з боку Coupang на адресу DAZN було надіслано e-mail повідомлення (тобто поза WhatsApp), з пропозицією 1.7 млн. долл. США за відповідні права. У березні 2025 DAZN, також e-mail повідомленням, надало відповідь на вказане повідомлення Coupang, із цілком однозначною згодою на пропозицію, та зазначенням, що "потрібно розпочати складання контракту". Згодом, однак, виникли суперечності, і DAZN зайняло позицію, що жодного зобов'язального контракту укладено ще не було. Попри це Coupang звернулося до комерційного суду (Високий суд Англії та Уельсу) з обгрунтуванням наявності факту укладення контракту, за судовим захистом у вигляді примусового виконання контракту (Specific performance) та судовою забороною (Injunction) на здійснення з боку DAZN трансляції на платформі Youtube в порушення досягнутої домовленості за контрактом. Суд першої інстанції позов задовольнив, і DAZN подало апеляцію.

Апеляційний суд не пристав на доводи апеляційної скарги, поданої DAZN, та підтримав рішення суду першої інстанції з наступним обгрунтуванням. Основні правові принципи, що застосовуються для визначення того, чи укладено сторонами юридично зобов'язальний контракт, визначені, зокрема у справі Smit Salvage BV v Luster Maritime SA (The Ever Given) [2024] EWCA Civ 260 [2024] 2 All E.R. (Comm) 504, а саме:

• необхідність вивчення усього перебігу перемовин сторін;
• зобов'язальний контракт може бути сформовано вже, навіть якщо сторони очікують, що буде складено формальний документ, який міститиме решту положень;
• тягар доведення факту укладення контракту на стороні, яка заявляє про укладення контракту;
• відсутність слів "subject to contract" не є вирішальною, - все залежить від контексту перемовин.

У цій справі судом встановлено, що ніщо зі змісту комунікацій не свідчило про намір сторін змінити правові наслідки шляхом підписання формального контракту. Навпроти:

• на час обміну e-mail повідомленнями сторони узгодили всі суттєві умови, які вони вбачали необхідними;
• використання словосполучення "contractual phase" ("контрактна фаза") в листі-пропозиції свідчило про очікування того, що в разі відповіді із прийняттям пропозиції, вже виникне зобов'язальна угода;
• подальша поведінка сторін - зокрема взаємні привітання, вказівка про угоду, яка є "фіналізованою", а також погроза судовим позовом в разі відступу з боку DAZN від виконання обіцяного, - підтверджує існування юридично зобов'язальної угоди;
• процес складання контракту відбувався без поспіху, сторони не намагалися вести перемовини щодо інших умов допоки не було надіслано перший проєкт документу;
• сторони ніде не використовували формулювання "subject to contract" чи його еквівалент, попри те, що як свідчать документи, DAZN часто використовувало таке формулювання в ході інших перемовин.

У справі Southern Electricity Power Distribution PLC v OCU Modus Ltd [2025] EWHC 723 (TCC) (27 March 2025) Високий суд Англії та Уельсу навів цікаву добірку актуальних правил англійської практики для визначення розміру збитків, завданих виконанням будівельних робіт із дефектами, причинно-наслідкових зв'язків виникнення та порушення таких зв'язків, а також щодо обов'язку замовника робіт стосовно уникнення чи зменшення збитків. Зокрема суд зазначив:

• зазвичай у справах з дефектного виконання будівельних робіт застосовується підхід, за яким розмір завданих збитків вимірюється вартістю відновлення (Lord Cohen in East Ham Corporation v Bernard Sunley & Sons Ltd [1966] A.C. 406, 434-435, де суддею використано наступну цитату: "Немає сумніву, що там де для замовника є обгрунтованим вимагати відновлення, суди будуть визначати мірою збитків вартість відновлення");
• чи є відновлення пропорційним та обгрунтованим способом дії залежить від такого відновлення. Якщо відновлення в обставинах не є обгрунтованим, збитками буде не вартість відновлення, а втрата у вартості, спричинена дефектом (Ruxley Electronics v Forsyth [1996] AC 344);
• для визначення того, що саме є обгрунтованим, правильним є об'єктивний підхід (Scutt v Lomax [2000] 1 WLUK 530 at [50]);
• для визначення причин завдання збитків, зокрема якщо існує спір щодо вжитих рішень про спосіб дії в обставинах з боку сторони, якій завдано збитків (позивача), причинно-наслідковий зв'язок має довести позивач, і якщо він посилається на певне власне рішення, яке він вважає обгрунтованим, він має довести його обгрунтованість (Skandia Property (UK) Ltd v Thames Water Ltd 57 Con LR 65 at 79);
• порада експерта може бути істотним фактором при визначенні що саме було обгрунтованим способом дії у обставинах (Axa Insurance UK Place v Cunningham Lindsey United Kingdom [2007] EWHC 3032 (TCC) at [268], [2007] All ER(D) 290); (Linklaters Business Services v Sir Robert McAlpine Ltd & Or [2010] EWHC 2931 (TCC); [2010] 133 Con LR 211 at [131]);
• якщо спосіб дії позивача визначено обгрунтованим, підгрунтям для відшкодування зазвичай будуть фактично понесені витрати якщо робота була виконана, - для зміни такого підгрунтя потрібна причина (Hall v Van de Heiden [2010] EWHC 586 (TCC) at [66]);
• якщо причинно-наслідковий зв'язок встановлено, відповідач має довести порушення у ланцюгу причинно-наслідковості, зокрема і шляхом встановлення не здійснення з боку позивача заходів для уникнення чи зменшення втрат (Skandia Property (UK) Ltd v Thames Water Ltd 57 Con LR 65 at 79);
• позивач несе обов'язок вживати заходів для уникнення чи зменшення втрат. Проте такий обов'язок не є суворим. Не є достатнім для порушника показати, що вжити тих заходів, які пропонував саме він, було б обгрунтованим у обставинах: він повинен показати, що було необгрунтованим з боку сторони, якій завдано збитків, не вживати їх. В цьому є суттєва різниця. Тут відображений той факт, що якщо для постраждалої сторони існує більше ніж один обгрунтований спосіб дії у обставинах, порушник не має права визначати вибір постраждалої сторони. Захист може мати успіх лише в тому випадку, якщо порушник зможе переконливо показати, що інша сторона діяла необгрунтовано у відношенні до свого обов'язку уникнути чи зменшити втрати (per Sedley LJ in Wilding v British Telecommunications plc [2002] ICR 1079 at [55]);
• не існує вимоги до сторони бути задоволеною відновленням до того якісного стану, який був обумовлений контрактом, лише тому, що для порушника дешевшим є це забезпечити (Radford v deFroberville [1977] 1 WLR 1262 at 1248H);
• обгрунтовані витрати не означають ту мінімальну суму, яка, з погляду минулих подій, могла б бути визнана достатньою (The Board of Governors of Hospital for Sick Children v McLaughlin & Harvey Plc 19 Con LR 95);
• однак, якщо існують дві однаково ефективні альтернативні схеми для виправлення, і одна є дешевшою за іншу, тоді prima facie позивач зобов'язаний використовувати ту схему яка є дешевшою (McGlinn v Waltham Contractors Ltd (No 3) [2008] Bus LR 233). Іншими словами, якщо позивач фактично обирає більш дорогий варіант в такому сценарії, це не означає, що він діє необгрунтовано; проте додаткові витрати вважаються наслідком саме вибору позивача, а не наслідком порушення з боку відповідача (Hirtenstein v Hill Dickinson [2014] EWHC 2711 at [127]).

В комюніке від 11 лютого 2025 Європейською Комісією наведено свою Робочу програму на 2025 рік, із назвою "Подальший рух разом: сильніший, простіший, швидший Союз". Серед ключових напрямків програми та діяльності Комісії передбачено заходи в межах зміцнення та об'єднання Європи, спрощення правил та подальше підвищення їх ефективності.

Конкретні ініціативи Комісії наведені у п'ятьох додатках до програми. Додаток I вказує нові законодавчі ініціативи, що в основному мають своєю метою спрощення регулювання, - Перший зведений пакет щодо сталого розвитку (First Omnibus package on sustainability), Другий зведений пакет щодо спрощення інвестування (Second Omnibus package on investment simplification), Третій зведений пакет, зокрема щодо малого та середнього бізнесу, а також щодо скасування вимог до документообігу (Third Omnibus package, including on small mid-caps and removal of paper requirements), "Цифровий пакет" (Digital package), "Європейський Бізнес Гаманець" (European Business Wallet) та інші. Крім того, цим додатком передбачена Стратегія єдиного ринку (Single Market Strategy), яка включатиме подальше сприяння транскордонному руху товарів та послуг, модернізацію та повну імплементацію правил, що вже існують.

Серед інших додатків цікавим є також Додаток III, де передбачено продовження роботи над поточними проєктами документів, такими як Регламент щодо боротьби з порушенням строків оплати в комерційних транзакціях (Proposal for a Regulation on combating late payment in commercial transactions), Директива про європейські транскордонні асоціації (Proposal for a Directive on European cross-border associations), Регламент про заснування цифрового євро та пов'язані заходи (Regulation on the establishment of the digital euro and related measures), Директива щодо гармонізації певних аспектів права у сфері банкрутства (Proposal for a Directive harmonizing certain aspects of insolvency law) та Директива щодо альтернативного вирішення спорів для спорів за участі споживачів (Proposal for a Directive on alternative dispute resolution for consumer disputes).

Значної уваги приділено ініціативам із захисту демократії та фундаментальних цінностей, зокрема зазначено ряд стратегій, серед яких: Нова Європейська внутрішня стратегія безпеки (New European Internal Security Strategy), "Щит Європейської Демократії" (European Democracy Shield) та Стратегія ЄС з підтримки, захисту та зміцнення громадянського суспільства (EU Strategy to Support, Protect, and Empower Civil Society).

У недавній справі KSY Juice Blends UK Ltd v Citrosuco GMBH [2024] EWHC 2098 (Comm) Високий суд Англії та Уельсу ухвалив рішення, за яким частина контракту щодо продажу товарів не підлягала захистові (unenforceable) через невизначеність положення, відповідно до якого ціна для окремого обсягу товару була "відкритою, й мала бути визначена не пізніше..." ("open price to be fixed latest by..."), - тобто була по суті "угодою домовлятися" (agreement to agree).

Суд встановив, що формулювання положень оскаржуваного контракту між сторонами спору в цілому дозволяли визначення такої ціни лише додатковою домовленістю сторін. Вказане та інші положення не залишали альтернативної можливості визначити ціну якщо сторони не досягли такої згоди, в тому рахунку шляхом долучення імпліцитного положення що покупець має сплатити розумну або ринкову ціну товарів, чи що сторони мають докласти розумних зусиль задля узгодження розумної ціни. У відношенні першого, - дійсно параграфом 8(2) англійського Акту щодо купівлі-продажу товарів 1979 (Sale of Goods Act 1979) передбачено, що якщо контракт мовчить стосовно ціни, покупець зобов'язаний сплатити розумну ціну. Однак суд визначив, що контрактом фактично передбачено механізм для визначення ціни, а саме - домовленість сторін, а отже, положення Акту не застосовуються. Стосовно докладання зусиль, суд зазначив, що ніщо в контракті не свідчило про те, що сторони мають докласти зусиль саме для визначення розумної ціни, і в будь-якому випадку таке положення було б дуже непевним у таких обставинах, - а тому долучити його як імпліцитне також неможливо.

Крім того, з огляду на те, що ціна для частини обсягу товарів за контрактом була належним чином визначена, правило, за яким суд, вирішуючи спір, має прагнути надати сили торговій угоді, на думку Високого суду, було виконане, оскільки чинність контракту у відношенні до цієї частини зберігалася.

На черговій сесії Комісії ООН з міжнародного торгового права (ЮНСІТРАЛ), що відбулась в Нью-Йорку 27 червня 2024, був схвалений підготовлений раніше ЮНСІТРАЛ спільно з УНІДРУА Модельний акт щодо складських свідоцтв (Model Law on Warehouse Receipts).

Цей модельний акт охоплює приватноправові аспекти практики застосування складських свідоцтв (warehouse receipt), й пропонується для країн, які зацікавлені у реформі власного права з цього питання. Відповідно, інструмент, як і інші модельні акти ЮНСІТРАЛ не є обов'язковим, однак може бути цікавим для правників з огляду на можливість проаналізувати сучасний стан справ в цій сфері, а також як інструмент, що поєднує елементи регулювання, сумісні з різними правовими та економічними системами.

Зокрема, модельним актом, як заявлено в релізі (схваленого тексту поки що на сайтах організацій немає), розглянуто випуск та передання і паперових, і електронних складських свідоцтв, базуючись на нейтральному, з погляду носіїв та технологій, підході. Це надасть можливість використовувати централізовані реєстри, окремі книги, платформи та інші технології для управління електронними свідоцтвами.

В справі Southgate v Graham [2024] EWHC 1692 (Ch) Високий суд Англії та Уельсу розглядав апеляцію на рішення суду першої інстанції, яке стосувалося питань виконання в натурі (specific performance) зобов'язання з повернення криптовалюти.

Обставини справи. У 2018 було укладено усну угоду, за якою Позивач перерахував Відповідачу 144 токени Ethereum (ETH), як позику для виконання Відповідачем фінансових зобов'язань перед третіми особами. На той момент вартість 144 ETH складала 50 000 фунтів. Угодою, зі слів Позивача, було передбачено повернення тієї ж кількості токенів, а також 10% додатково, як премії. Згідно з позицією Відповідача, змістом угоди була позика в розмірі 50 000 фунтів, яку він зобов'язався повернути разом із додатковими 10%, а криптовалюта була використана лише як механізм для перерахування коштів. У 2019 році Відповідач перерахував Позивачеві 6 000 фунтів в рахунок повернення позики, проте решта вартості залишилась не повернутою, й, як було встановлено судом, строк повернення позики сплив 01.10.2019. В суді графства Позивач заявив вимогу щодо покладення на Відповідача обов'язку виконати своє зобов'язання з повернення ETH в натурі (specific performance), або відшкодувати завдані збитки.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимоги щодо виконання в натурі, з огляду на те, що такий засіб захисту за Правом справедливості (Equity) є дискреційним, й визначив, що його застосування покладає на Відповідача несправедливий тягар, оскільки вартість ETH на момент прийняття судом рішення значно збільшилася (з урахуванням повернутої частини, Відповідач в такому разі мав витратити понад 320 000 фунтів на придбання неповернутого залишку криптовалюти). Невиконання такого можливого рішення суду з боку Відповідача, що було очевидним для суду, покладало б на нього додаткову каральну відповідальність за неповагу до суду (contempt of a court), й було б надмірним в наявних обставинах. Тому суд призначив стягнення збитків замість виконання в натурі, проте не погодився із доводами Позивача, що розмір таких збитків повинен розраховуватися виходячи з вартості ETH на дату прийняття судом рішення (тобто 320 000 фунтів), а призначив додаткове слухання для визначення розміру збитків, проте висловив думку, що для розрахунку таких збитків має прийматися вартість ETH на 01.10.2019, тобто на дату спливу строку повернення позики. Позивач подав апеляцію до Високого суду.

Високий суд Англії та Уельсу розглянув апеляцію Позивача та частково погодився із доводами суду першої інстанції, а саме в частині щодо незастосування виконання в натурі. Апеляційний суд також підтримав необхідність додаткового слухання у справі задля визначення розміру збитків, видав вказівки щодо збору та надання сторонами доказів стосовно саме збитків, однак не погодився із міркуванням суду першої інстанції відносно моменту, який має прийматися за основу для визначення розміру таких збитків, тобто припустив, що таким моментом може бути дата винесення остаточного рішення у справі судом, на чому наполягав Позивач. Таким чином, в справі очікується слухання стосовно визначення розміру відшкодування збитків, й вочевидь, остаточне рішення суду викликає значний інтерес юридичної спільноти.