Щодо співвідношення форми та джерела права
2020-07-12
Інші статті в розділі:
Форми контрактів FIDIC 2017: Відповідальність сторін і процедура розірвання контракту ("червона" книга)
Про форми конституцій
Питання, повʼязані із теоретичним дослідженням багатьох правових категорій, знаходяться на перетині суміжних наук — теорії права, філософії та логіки. Співвідношення “форми” права та “джерела” права, в якості дефініцій, що мають певне визначення у правової реальності, потребує вірного розуміння, особливо юристом, який ставить за мету застосування таких глибинних теоретичних засад в нормотворчості. Розуміння місця й значення цих основоположних понять у правовому інструментарії дозволяє враховувати більш глибинні критерії для визначення практичних форм і принципів юридичної техніки.
Форма та зміст в правовій науці
В залежності від типу правосвідомості, який визначає певний “кут взору” на суто теоретичні питання, “форму” й “джерело” права прийнято співвідносити дещо по-різному. Філософський термін “форма” на протязі багатьох столітть набув достатньо глибоке теоретичне вивчення в європейській традиції. Використовуючи філософське коріння треба відзначити, що формою є засіб існування, виразу й організації деякого змісту. В звʼязку із цим, в філософській науці прийнято розглядати форму в нерозривному звʼязку з тим змістом, який є первинним по відношенню до неї, визначає буття форми, як свого зовнішнього образу. Існує, також, твердження, що й форма може впливати на зміст, - в деяких випадках нова форма викликає відповідні зміни змісту.
Для визначення співвідношення категорій “джерело” й “форма” права можна провести таку паралель із філософськими категоріями. “Jus est ars boni et aequi” - відомий вислів давньоримських юристів (авторство, відповідно до різних джерел, належить або Цельсу, або Ульпіану) - “Право є мистецтво добра та справедливості”, - як перекладають його зараз. Латинське слово “ars” має, натомість, мінімум два значення - “наука” та “мистецтво”, що дає підстави перекладати цей вислів ще й як “право є наука про добро та справедливість”. Проте є й третє трактування, яке передбачає скоріш сповненність права цінністю, як внутрішнім змістом, а не визначення лише його формального виразу чи то як мистецтва, чи як науки. Форма права, в філософському значенні, нерозривно повʼязана із тим змістом, який, у свою чергу, визначається в правовій науці у різний спосіб.
Природно-правовий підхід
Змістом права, згідно до природно-правового підходу, є обʼєктивно існуючі по відношенню до будь-яких інших утворювань, - перш за все державно-бюрократичних, - природні права й принципи, які формують правову свідомість в ідеальному сенсі. Таким змістом є концепції, ідеї, теорії, почуття, уявлення людей про існуючий та бажаний порядок. Носіями таких концепції можуть бути різні інституції та субʼєкти в різних правових системах, - це й науково-професійне середовище, авторитетні представники якого приймають участь у законотворенні, й судді, які створюючи правовий прецедент спираються на власне внутрішнє переконання та судження про справедливість. Там, де в більшій мірі правовий розум використовує ідеальні концепції в якості діяльної, реальної правової засади, вони стають джерелом права. В такому випадку, “форма” права й “джерело” права співвідносяться як форма та зміст, у їхньому філософському сенсі.
Формальний підхід
За переваги формального, позитивістського підходу в правовій доктрині, джерелом права безпосередньо вважаються ті чи інші форми виразу, засоби обʼєктивізації правових норм. Мова йде про визнання в якості й “форми”, й, одночасно, “джерела” права нормотворчої діяльності державного апарату, який є інститутом реалізації державної влади й волі. Тут відношенням понятій “джерело” права й “форма” права є їх повне співпадіння в логічному смислі.
Соціологічний підхід
Третім існуючим типом правосвідомості прийнято вважати соціологічну (реалістичну) теорію права, яка зʼявилася у якості негативної реакції на доктрину позитивістського права. В центрі уваги соціологічної юриспруденції знаходяться не норми права, а умови їх функціонування, реальне життя. Первісним тут є право, що виникає з суспільних, практичних відносин, - відповідно джерелом права слугує власне реальність. Поняття “джерело” права та “форма” права в певному сенсі розділені та не мають “точок стикання”, оскільки законотворець тут не створює норми, а лише формулює їх, як опосередковуючий субʼєкт. Звідси виходить, що співвідношення, в логічному сенсі, “форми” права та “джерела” права відсутнє взагалі, тобто “джерело” та “форма” права існують як цілком самостійні логічні, філософські та практичні категорії.
Практичне значення. Європейський суд з прав людини
Таким чином, характер співвідношення “джерела” та “форми” права, цілковито визначається типом праворозуміння, що переважає, як певним вектором усвідомлення місця-причини правового регулювання в суспільному житті. Для прикладу, можна відзначити, що природно-правовий тип більш притаманний західноєвропейським державам, як із континентальної правової сімʼї, так, в особливості, англійській. Другий, формальний тип, панував у радянській правовій доктрині, і панує зараз в тих системах, де держава штучно керує всіма суспільними інституціями, виступає тотальним регулятором. Соціологічний підхід є своєрідною особливістю правової системи США.
Переслідуючи практичну мету дослідження співвідношення “форми” та “джерела” права, потрібно також відзначити, що природно-правовий підхід, в основному, використовує в своїй діяльності Європейський суд з прав людини. В якості опори, “форми” права, суд використовує норми прийнятої Радою Європи Конвенції з прав людини. Натомість, під час прийняття рішення, в якості “джерела” права, суд оперує тим набагато глибшим змістом, який іменується “права та свободи людини”. Вивчаючи практику суду можна помітити, що мотивувальна частина будь-якого рішення, значною мірою виходить за формальні межі тексту Конвенції, оскільки використовує в якості свого змісту та джерела всі ті загальні ідеї та принципи свободи, рівності, цінності життя людини, поваги до її прав, які формулювались європейською правовою доктриною та суспільством протягом 17-20 столітть.
Отже, в сучасній теорії права співвідношення форми та джерела права має велике значення для формування якості та глибини світоглядних засад. Безумовно, не існує уявлень вічних, які не потребували би шліфування практикою чи досвідом, що відбувається внаслідок стикання з постійно змінюваною реальністю. В юридичній науці це є важливим для збереження гнучкості та належної адаптивності правового інструментарію, - для того, щоб він відповідав власному часу та практичним реаліям. В той же час, важливим є й розуміння та відчуття того звʼязку із правовими джерелами, нерозривність якого слугує фактором, що впорядковує практичні відносини, надає їм підгрунтя для природної сталості власного руху та розвитку.
