Будь-ласка, вимкніть блокування реклами та оновіть сторінку.


Please, turn off the adblocker and restart the page.

повернутись до стартової сторінки
про проект
Buy Me A Coffee
soft law
юридична бібліотека зразки юридичних документів

Contractus est quasi actus contra actum

Контракт є ніби дія навпроти дії
Roman


перейти на початок сторінки


head_image
СЕКЦІЯ - E

Засоби захисту в разі порушення англійського контракту

2021-09-26

перейти на попередню сторінку

Інші статті в розділі:

Юрисдикція англійського суду в цивільних та комерційних справах

Англійський контракт. Визначення та принципові риси

Книгарня - отримати посібники, документи

Англійське контрактне право. Короткий путівник (посібник)

5.1. "Компенсаторне" відшкодування (compensatory damages): методи розрахунку та обмеження

Відшкодування - засіб захисту, який має за мету відшкодувати постраждалій стороні спричинені втрати внаслідок порушення контракту. При цьому, як зазначає суддя в рішенні у справі Addis v Gramophone Co Ltd [1909] AC 488: "...відшкодування за порушення контракту є за природою компенсаційним, а не каральним".

В разі порушення контракту, позивач, перш за все, має право на отримання "компенсаторного" відшкодування, яке:

  • має за мету передбачити грошовий еквівалент втрат, понесених позивачем внаслідок порушення контракту відповідачем;
  • вимірюється у відповідності до напрацьованих практичних методів та підходів;
  • обмежується у відповідності до критеріїв "причинності" (causation), "віддаленості" (remoteness), а також зменшується на суму "супутньої недбалості" позивача.

Головний метод, який застосовується під час присудження відшкодування англійським судом, полягає у досягненні мети "поставлення сторони в положення, яке є найбільш подібним до того, в якому б вона перебувала, якби контракт був виконаний" (метод "втраченої угоди" - "loss of a bargain, або "expectation loss").

Застосовуючи метод "втраченої угоди", суди часто здійснюють вибір між кількома практичними підходами, за якими розмір відшкодування визначається з таких міркувань:

  • як різниця між "вартістю" положення позивача після порушення контракту та положення, в якому б позивач перебував, якби контракт був виконаний (принцип "вартісної різниці" - "difference in value") чи
  • яким би був, чи є, розмір витрат позивача, для "поставлення" його в положення, в якому б він перебував, якби контракт був виконаний (принцип "вартості виправлення" - "cost of cure")

При цьому, якщо розмір відшкодування за принципом "вартості виправлення" більше ніж визначений за принципом "вартісної різниці", застосовується останній, за винятком коли:

  • позивач вже поніс витрати на виправлення або має намір їх здійснити; та
  • позивачеві дійсно потрібно нести витрати на виправлення.

Розмір відшкодування за принципами "вартісної різниці" або "вартості виправлення" розраховується за вартістю на момент порушення контракту, проте це правило не є непорушним та може мати виключення в разі, якщо, з певних причин на розсуд суду, внаслідок такого розрахунку відшкодування буде або недостатнім, або завеликим.

Другим, також достатньо поширеним в англійському договірному праві методом для визначення "компенсаторного" відшкодування, який застосовується у випадках неможливості застосування методу "втраченої угоди" або за свідомим вибором позивача - є метод відшкодування "марних" витрат або інших втрат, понесених внаслідок покладання позивачем на належне виконання контракту чи очікування на його виконання ("reliance loss"). За такого методу, суд, визначаючи розмір відшкодування, має за мету поставити постраждалу сторону в положення, в якому б вона перебувала, якби контракту не було взагалі. Проте, внаслідок такого вибору, позивач не повинен бути "поставлений" в "краще" положення, ніж те, в якому б він перебував, якби контракт був виконаний - відповідач, при цьому, несе тягар доказування того, що в разі такого вибору позивач буде "поставлений" в "краще" положення.

Позивач має довести втрати доказами, керуючись стандартом доказування за принципом "балансу імовірностей" (як відомо, в англійському процесі діють два стандарти оцінювання доказів - принцип "балансу імовірностей" - для цивільного та комерційного процесу, та принцип "відсутності обгрунтованого сумніву" - для кримінального).

Для розрахунку розміру відшкодування, в разі існування невизначеності чи непевності, яка не дозволяє однозначно здійснювати розрахунок втрат, судом можуть бути застосовані наступні практичні правила:

  1. якщо невизначеність чи непевність стосується не минулого факту, а майбутньої чи вірогідної події, іншої ніж вірогідна поведінка позивача, та позивач, внаслідок порушення контракту відповідачем, втратив реальну нагоду отримати вигоду або ухилится від втрат, відшкодування може бути визначено в розмірі, пропорційному "втраченій нагоді";
  2. якщо відповідач мав вибір за контрактом щодо того, яким саме чином контракт мав виконуватись, відшкодування, зазвичай, розраховується, грунтуючись на припущенні, що відповідач здійснив би вибір у спосіб, найбільш вигідний саме йому;
  3. в окремих випадках застосовуються спеціальні правила щодо доведення причинного звʼязку нанесення особистої шкоди;
  4. в окремих випадках втрати презюмуються (наприклад, втрата довіри презюмується, коли банк, в порушення контракту, відмовляється прийняти чек позивача).

В разі, якщо позивач є фізичною особою, якій внаслідок порушення контракту завдано нематеріальної шкоди, відшкодування такої шкоди може бути призначено судом лише у випадках:

  1. якщо така шкода є "втратою впевненості" ("спокою розуму" або "задоволення") чи стражданням, та важливим чинником контракту було те, що позивач повинен був "бути впевненим" або "не потерпати страждання";
  2. якщо шкода полягає у фізичній незручності, або дискомфорті, або у стражданні, що спричинене такою незручністю або дискомфортом;
  3. якщо шкода полягає у завданні болю, страждання або втраті зручності, внаслідок завдання позивачу тілесного пошкодження.

Наступні правила передбачають обмеження "компенсаторного" відшкодування втрат від порушення контракту:

  1. втрати не повинні бути занадто "віддалені" від порушення (загальне правило щодо "віддаленості" є таким: втрати є занадто "віддаленими", якщо такого роду втрати, в момент укладення контракту, не могли бути обгрунтовано прийняті до уваги порушником як реально можливі (або, іншими словами, порушник не міг приймати на себе відповідальність за такі втрати), якби він обмірковував наслідки порушення контракту, - Hadley v Baxendale (1854) 9 Ex 341, Victoria Laundry Ltd v Newman Industries [1949] 2 KB 528, The Heron II [1969] 1 AC 350);
  2. жодна проміжна дія позивача, або третьої особи, або подія природного характеру не повинна "розривати" причинно-наслідковий звʼязок між порушенням контракту та втратами (County Ltd v Girozentrale Securities [1996] 3 All ER 834);
  3. позивач не має права на відшкодування втрат, яких він обгрунтовано мав можливість уникнути;
  4. розмір відшкодування зменшується в разі, якщо постраждала особа не доклала обгрунтованих зусиль для зменшення втрат внаслідок порушення контракту ("mitigation of loss"), - відшкодування повинно бути пропорційно зменшено на розмір "супутньої недбалості" позивача (т.з. доктрина "супутньої недбалості" - "contributory negligence", яка застосовується, наприклад, у питаннях зменшення страхового відшкодування, якщо потерпіла особа частково "сприяла" нанесенню їй шкоди через власну недбалість).

5.2. Відшкодування за принципами "гіпотетичної відкупної ціни" ("Wrotham Park damages") та "розрахункового прибутку" (account of profits)

Існують випадки, коли збитки не можуть бути компенсовані із застосуванням методів, зазначених вище. Це стосується, насамперед, порушень, повʼязаних із виконанням так званих "обмежувальних положень" (restrictive covenant), за якими встановлюється негативне зобовʼязання - зобовʼязання утримуватись від здійснення певної дії. Наприклад, такі положення можуть мати місце в контрактах щодо придбання нерухомості, відповідно до яких покупець зобовʼязується не здійснювати прибудову, чи не змінювати елементи ландшафту.

Альтернативою "компенсаторному" відшкодуванню, в разі порушення "обмежувального положення", є відшкодування за принципом "гіпотетичної відкупної ціни", застосоване судом в справі Wrotham Park Estate Co Ltd d v. Parkside Homes Ltd [1974] 1 WLR 798. Розмір такого відшкодування розраховується судом як ціна, яку позивач міг обгрунтовано отримати від відповідача за порушеним зобовʼязанням, якби відповідач звернувся до позивача безпосередньо перед вчиненням порушення.

Відшкодування за принципом "гіпотетичної відкупної ціни" має переваги для позивача у випадках, коли "компенсаторне" відшкодування було б номінальним, оскільки позивачем не було б доведено спричинення збитків, які можна обрахувати за звичайними методами. В такому випадку застосування "гіпотетичної відкупної ціни" може бути виправданим, оскільки таке відшкодування відповідатиме визначеним критеріям щодо засобів захисту, зокрема, матиме за мету:

  1. відшкодувати позивачу збитки в звʼязку із втратою позивачем можливості укласти відповідну угоду із відповідачем;
  2. передати позивачеві вигоду, набуту відповідачем в звʼязку із порушенням контракту;
  3. оцінити контрактне право, яке не було дотримане порушником.

Подібним, за своєю природою, до відшкодування за принципом "гіпотетичної відкупної ціни", є ще один вид відшкодування, - відшкодування "розрахункового прибутку" (account of profits), який передбачає, що порушник повинен відшкодувати позивачу прибуток, отриманий внаслідок порушення контракту. Такий підхід застосовується, в основному, у випадках порушень контрактів, повʼязаних із авторськими правами.

5.3. "Узгоджене" відшкодування (liquidated damages), штрафи та конфіскація (forfeiture)

Сторони можуть включити в контракт положення, за яким, в разі порушення контракту, порушником виплачується відшкодування в обумовленому розмірі. Така визначена сума відшкодування (liquidated damages) підлягатиме сплаті замість будь-якого іншого відшкодування збитків, що може бути визначене судом, лише в тому разі, якщо така сума за характером не є штрафом (як зазначено вище, в англійському договірному праві засоби захисту мають компенсаційну, а не каральну мету, а тому примусити в судовому порядку до сплати штрафу неможливо).

Обумовлена сума не буде вважатися штрафом, якщо, за розрахунком на момент укладення контракту, вона не є такою, що значно перевищує законні інтереси позивача, повʼязані із виконанням контракту. Не буде вважатися штрафом, таким чином, наведений у контракті попередній розрахунок можливих обгрунтованих втрат позивача, у випадку порушення контракту. Не буде також вважатися штрафом сума, яка має бути сплачена з будь-якої іншої підстави, крім порушення контракту.

Критерій щодо віднесення суми до штрафу, вказаний вище, також застосовується у випадках, коли в разі порушення контракту:

  • порушник зобовʼязується здійснити іншу дію, ніж сплатити грошову суму (наприклад, передати частку або пакет акцій);
  • постраждалій особі надається право не сплачувати порушникові грошову суму, яка в іншому випадку підлягає до сплати.

Окремої уваги необхідно, також, надати ще одному засобу захисту в разі порушення контракту, який може містити ознаки "каральності" в разі нечіткого дотримання передбаченої правом процедури - вилучення (forfeiture). Так, якщо положення контракту надає право позивачу, в разі порушення контракту відповідачем, вилучити в того:

  • особисте право щодо отримання грошового платежу, або
  • право власності чи право володіння,
- таке положення або не може бути примусово забезпечене, або відповідачу повинен бути наданий інший спосіб звільнення від вилучення (наприклад, шляхом надання додаткового часу на здійснення платежу).

Великого значення вилучення має у відносинах з приводу оренди нерухомого майна, коли такий засіб передбачається окремим положенням контракту - "proviso for re-entry", тобто положенням "щодо повернення доступу". Стосунки, повʼязані із застосуванням proviso for re-entry, регулюються статутним правом - Law of Property Act 1925, Leasehold Property (Repairs) Act 1938, Commonhold and Leasehold Reform Act 2002, якими передбачені певні обмеження та гарантії для дотримання балансу прав орендодавця та орендаря. Особливого захисту, при цьому, надається орендареві в разі оренди житла, - відповідно, вилучити орендоване житло в разі порушення орендарем умов контракту, навіть у випадку існування в контракті положення proviso for re-entry, можливо лише якщо сам орендар визнає своє порушення, або, в іншому разі, - за рішенням суду, яким встановлено порушення контракту орендарем.

Крім того, згідно до пункту 6 Criminal Law Act 1977, будь-яка особа, яка без законного повноваження, використовує чи погрожує насильством із метою забезпечення доступу до приміщення, вчиняє злочин, за умов, що:

  • в приміщенні перебуває будь-яка особа, яка забороняє доступ, та
  • особа, яка застосовує чи погрожує застосуванням насильства, усвідомлює, що вона робить саме це.

5.4. Сплата суми зобовʼязання. Проценти за прострочення

В певних випадках існує доцільність для сторони, яка дотримується контракту, продовжувати його виконання, навіть в умовах порушення контракту іншою стороною. У випадку, якщо порушення полягає у несплаті обумовленої контрактом грошової суми, в якості засобу захисту, судом може бути присуджена сплата порушником такої суми, за умови, що вона дійсно належить до сплати, згідно до положень контракту.

До сплати такої суми застосовуються наступні правила:

  • якщо зобовʼязання або контракт тлумачиться як такий, що є "цілісним", - вважається, що для "належності до сплати" обумовленої грошової суми, власні зобовʼязання позивачем повинні бути виконані повністю.
  • якщо зобовʼязання або контракт тлумачиться як такий, що є складеним з певних складових, вважається, що платіж, або його визначена частина, є належним до сплати із виконанням позивачем відповідної складової своїх зобовʼязань.

В разі, якщо відповідач відмовляється від виконання контракту, позивач, за загальним правилом, має право залишати контракт "відкритим", із вчиненням дій на його виконання (в разі, якщо таке можливо без участі відповідача), та, в такому випадку, - на отримання, за рішенням суду, належної йому до сплати за умовами контракту грошової суми. Таке правило, проте, не застосовується у випадках, якщо це не є обгрунтованим.

Проценти, як засіб захисту, в англійському договірному праві застосовуються у комерційних відносинах. Відповідно до законодавчого акту під назвою Late Payment of Commercial Debts (Interest) Act 1998, будь-який комерційний контракт (за деякими виключеннями) має імпліцитне положення, яким передбачено, що в разі прострочення сплати узгодженої суми сплачується "statutory interest" - простий процент з розрахунку базової ставки Банку Англії (reference rate) плюс 8% річних, у визначений період прострочення. Період, у який відбувається нарахування процентів починається з дня, наступного за днем виникнення боргу, або, в разі якщо конкретна дата платежу не визначена, законом передбачені певні правила щодо встановлення такого дня. Проценти нараховуються протягом всього періоду боргу, момент завершення такого нарахування, в разі несплати, обмежується лише моментом винесення судового рішення щодо сплати вже "судового" боргу, - проте, як передбачено актом, в разі, якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб постачальник, з огляду на його поведінку, не отримав проценти, чи отримав їх у зменшеному розмірі, - проценти сплачуються у відповідному розмірі.

Додатково до суми процентів, цим же законодавчим актом передбачена також разова фіксована компенсація, в разі прострочення платежів. Розмір такої компенсації становить:

  • для боргу менше £1000 - £40;
  • для боргу від £1000 до £10,000 - £70;
  • для боргу від £10,000 та більше - £100.

Актом передбачено, що ця сума, за своїм призначенням, є відшкодуванням витрат постачальника на стягнення боргу, і в разі, якщо такі витрати обгрунтовано будуть вище визначеної суми компенсації, таке перевищення буде також підлягати до відшкодування.

Щодо суми відшкодування збитків, призначеної до сплати за судовим рішенням, то, згідно до іншого законодавчого акту - Judgments Act 1838, на борг, призначений до сплати судом ("судовий" борг), нараховується простий процент з розрахунку 8% річних, з дати винесення судового рішення, за яким, відповідно, присуджено до сплати певну суму або відшкодування збитків.

Окрім того, ще одним законодавчим актом - Senior Courts Act 1981 (параграфом 35A), передбачено, що Вищий суд (High Court of Justice) може призначити до сплати суму простих процентів в розмірі, визначеному на розсуд суду або відповідно до правил суду, які нараховуються на суму боргу чи на суму відшкодування збитків, з дати, коли виникла підстава для позову, та до моменту винесення відповідного рішення суду, або дати погашення боргу чи сплати відшкодування, в разі якщо таке погашення чи сплата відбулись раніше винесення рішення судом.

5.5. Засоби захисту за правом справедливості: виконання в натурі (specific performance), cудова заборона (injunction), анулювання (rescission) та виправлення помилки (rectification)

У випадках, якщо обставини справи свідчать, що засоби захисту за англійським Загальним правом є недостатніми або їх застосування відповідно до визначеної мети є неможливим чи недоцільним в інтересах правосуддя, на розсуд суду, за заявою позивача, або без такої, можуть бути застосовані засоби захисту, передбачені правом справедливості. Застосування таких засобів, проте, має обмеження, повʼязані із особою позивача та обставинами справи. Існують так звані "максими справедливості" ("maxims of equity") які повинні бути дотримані, в разі присудження засобів захисту за правом справедливості, зокрема:

  1. "хто шукає справедливості, повинен сам мати "чисті руки";
  2. "затримка перемагає справедливість";
  3. "справедливість дивиться на намір, а не на форму";
  4. "справедливість нічого не робить даремно".
Відповідач, в разі якщо судом розглядається питання про застосування права справедливості, в якості власного захисту, може довести, що "максими справедливості" не дотримані позивачем, чи недотримані відносно заявленої позивачем вимоги, - що виключатиме можливість застосування відповідних засобів захисту.

Так, суд може прийняти рішення про виконання в натурі позитивного зобовʼязання (specific performance), покладеного на відповідача контрактом. Це, наприклад, може бути зобовʼязання передати річ або передати титул щодо права власності на нерухоме майно позивачу.

Такий засіб є виключним, бо вважається, що у більшості випадків більш доцільним та прийнятним в разі порушення контракту є відшкодування збитків. Найчастіше виконання в натурі за рішенням суду здійснюється відносно продажу або іншої передачі прав на землю, тобто у випадках, коли виконання стосується унікальної речі.

Виконання в натурі не застосовується, також, у випадках:

  1. порушення трудових контрактів або контрактів щодо надання особистих послуг;
  2. неможливості "взаємності", - тобто виконання в натурі не може бути застосовано відносно відповідача, якщо, в подібних обставинах, воно не могло би бути застосовано відносно позивача (Flight v Bolland (1828) 4 Russ 298);
  3. виконання в натурі вимагатиме постійного контролю (суд не прийме рішення, виконання якого складно чи неможливо забезпечити);
  4. виконання в натурі є неможливим фізично чи юридично;
  5. таке виконання матиме за собою покладення на відповідача невиправданого тягара;
  6. виконання в натурі є непевним, - тобто, недостатньо зрозуміло, що саме потрібно виконати;
  7. контракт не містив зустрічного задоволення (consideration), або воно було номінальним;
  8. згода відповідача на укладення контракту була отримана нечесним шляхом;
  9. поведінка позивача після укладення контракту порушує принципи права справедливості;
  10. суттєва та необгрунтована затримка в поданні позову позивачем.

Виконання в натурі є остаточним та не може бути тимчасовим заходом, наприклад, на період розгляду справи в суді. Проте, виконання в натурі може мати часові ліміти для його здійснення.

Ще одним засобом захисту за правом справедливості є судова заборона (injunction) - суд може видати обовʼязковий наказ про заборону відповідачу порушувати негативне зобовʼязання за контрактом, тобто наказ утримуватися від певних дій. При цьому, випадки, коли застосування такого засобу є недоцільним аналогічні передбаченим вище у підпунктах (д)-(й) відносно виконання в натурі. Судова заборона може бути постійною або тимчасовою.

Анулювання (rescission) - наказ суду, за яким сторони контракту повертаються в становище, в якому вони перебували до укладення контракту, якщо це є можливим та доцільним у обставинах справи. Це стосується, насамперед, випадків, коли сторона має право ухилится від виконання контракту внаслідок наявності дефектів контракту - помилки чи невірного розуміння (misrepresentation).

Для застосування такого засобу захисту мають бути відповідні підстави:

  • повинна існувати можливість restitutio in integrum - тобто повернення всього в цілісності та без втрати вартості (Clarke v Dickson [1858] 120 ER 463);
  • сторона, яка вимагає анулювання, дійсно повинна бажати бути звільненою від контрактних зобовʼязань - тобто, якщо сторона своєю поведінкою продемонструвала схвалення чи підтвердження контракту, такий засіб застосований бути не може.

Виправлення помилки (rectification) - наказ суду виправити помилку в письмовому контракті, коли такий письмовий документ не відображає дійсну домовленість, досягнуту сторонами. Цей засіб захисту застосовується судом, якщо є достатні свідчення того, що зміст письмового контракту відрізняється від змісту домовленості сторін, та, вочевидь, буде нерозумно залишати існуючий контракт у такому вигляді (Craddock Bros Ltd v Hunt [1923] 2 Ch 136).

5.6. Номінальні збитки (nominal damages). Поєднання засобів захисту. Обмежувальна (позовна) давність

З позиції відповідача, може бути доцільною тактика доведення того, що втрати, понесені позивачем в звʼязку із порушенням контракту, є такими, що були би ним понесені в будь-якому випадку, навіть якщо б контракт був виконаний. Тягар доведення цього несе відповідач, та, в разі надання достатніх доказів, можливе прийняття судом рішення про присудження номінального відшкодування за порушення контракту - тобто такого, що носить умовний характер та не має суттєвої вартісної оцінки.

Таке рішення можливе, також, в ситуації, коли визнання контракту порушеним відповідачем має суто формальне значення для підтвердження, наприклад, доброчесності іншої сторони, або в ситуації, коли присудження реального відшкодування матиме каральний характер, оскільки реальних збитків внаслідок порушення контракту завдано не було.

Засіб захисту в звʼязку із порушенням контракту може бути поєднаний із іншим засобом захисту, повʼязаним із порушенням контракту або права. Наприклад, відшкодування збитків внаслідок порушення контракту, може бути поєднане із розірванням контракту, або із виконанням зобовʼязання в натурі, або із поверненням грошових коштів, отриманих як несправедливе збагачення.

Засоби захисту, проте, не можуть бути поєднані, якщо таке поєднання є несумісним - наприклад, розірвання контракту та виконання зобовʼязання в натурі, або анулювання в звʼязку із невірним розумінням (misrepresentation) та відшкодування збитків за порушення контракту. Задоволення більше ніж одного "грошового" засобу захисту не дозволяється, оскільки це матиме наслідком подвійне відшкодування.

Законодавчим актом - Limitation Act 1980 - передбачаються загальні правила щодо застосування обмежувальної (позовної) давності в англійському праві та стандартні строки, які застосуваються щодо визначених випадків. Загальний строк обмежувальної давності щодо позовів, повʼязаних із звичайними контрактами, становить 6 років.

Існують певні особливості, які необхідно мати на увазі:

  • обмежувальна давність починається з моменту виникнення підстави позову - для випадків необгрунтованої відмови від виконання контракту (repudiatory breach) - така підстава виникає з моменту прийняття відмови іншою стороною;
  • відкриття судового процесу не перериває та не зупиняє витік обмежувальної давності;
  • застосування обмежувальної давності, зазвичай, не припиняє права позивача "автоматично" - відповідач, який вимагає її застосування повинен довести таку доцільність (Ketteman v. Hansel Properties [1987] AC 189, 219, HL).

Контрактом можуть бути змінені встановлені законодавством строки обмежувальної давності та момент, з якого такі строки мають обчислюватися.

Використана література

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

Turner, Chris. Unlocking Contract Law. Routlege, London, New York, 2014.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Finch, Emily and Fafinsky Stefan. Contract Law. Pearson Education Limited, 2017.

Late Payment of Commercial Debts (Interest) Act 1998 (England and Wales)

зміст
зворотній зв`язок Використання матеріалів дозволене за умови позначення цього ресурсу як джерела
Корисні посилання:

Якщо ви побачили помилку у тексті, надсилайте відповідне повідомлення електронним листом на адресу lawanalytics@ukr.net

Free Web Hosting