Менеджмент у справі в англійському цивільному процесі

Інші статті в розділі:

Максима "чистих рук" ("clean hands") та її застосування в англійському праві

Арбітраж та межі судового втручання за англійським правом

Англійське контрактне право. Короткий путівник
посібник pdf

1. Англійські Правила цивільної процедури (Civil Procedure Rules) 1998 та запроваджена ними судова реформа.

Відома в англійському правовому середовищі реформа судового процесу другої половини 90-х років мала під собою суттєву зміну акцентів для цивільних судів, модернізацію та спрощення як судової термінології взагалі, так і основних практичних кроків, які потрібно здійснити у зв'язку із судовим розглядом. Результатом реформи, основним теоретиком та пропонентом якої був голова цивільної палати Апеляційного суду Англії та Уельсу, а згодом лорд-головний суддя, Г.К. Вульф (Harry Kenneth Woolf), стало ухвалення нового статутного акту — Правил цивільної процедури 1998 (Civil Procedure Rules of 1998), який натепер є основним документом, що визначає відповідні правила для судів Англії та Уельсу.

У своїй доповіді в 1997 році, аргументуючи необхідність судової реформи, лорд Вульф вказував на наступні ключові елементи "нового ландшафту" судового процесу:

• Судовий процес має, наскільки це можливо, бути уникнутий, з наданням сторонам можливості та сприяння для альтернативного вирішення спору (ADR), досягнення згоди поза судом, дотримання необхідних кроків для досудового врегулювання вимог та пов'язаних питань.
• Судовий процес повинен бути дещо менш змагальним й надавати сторонам можливість, а також спонукати їх, співпрацювати одна з одною.
• Судовий процес повинен бути менш складним, з уніфікацією шляхів початку розгляду, встановленням єдиних правил для судів різних ланок, їх спрощенням, визначенням дещо нового змісту заяв по суті у справі (statements of case) - позову, заперечення проти позову, відзиву на заперечення, зустрічного позову тощо, зокрема їх доповненням "заявою про правдивість" (statement of truth) аби уникнути "тактичних припущень" з боку юристів, крім того, із підвищенням "ініціативності" судді, зокрема з наданням повноваження вирішити справу без звертання до формального судового розгляду якщо з матеріалів справи очевидна відсутність перспективи успіху.
• Часові межі судового процесу повинні бути меншими й чіткішими, з обов'язковим визначенням та моніторингом з боку суду часового розкладу (timetable), встановленням граничного строку для розгляду за так званим "швидким треком" (fast track) - 30 тижнів, а також застосуванням суворих санкцій до сторін в разі недотримання розкладу.
• Вартість процесу має бути більш доступною, передбачуваною, а також пропорційною до вартості та складності конкретних справ, зокрема через встановлення фіксованого розміру судових витрат для "швидкого треку".
• Сторонам з обмеженими фінансовими спроможностями повинна бути надана можливість участі в судовому процесі в рівних умовах, зокрема через визначення обмежених процедур та фіксованих строків провадження для "швидкого треку", а також особливостей менеджменту в справах за так званим "змішаним треком" (multi track), що має ускладнити сторонам з більшими ресурсами отримувати тактичну перевагу внаслідок "ускладнення" процесу та "штучного" збільшення витрат до непомірного для іншої сторони розміру.
• Має отримати глибше опрацювання судова та адміністративна відповідальність в межах самої судової системи, — зокрема має бути визначено детальний обсяг питань, віднесених до відповідальності голів окружних судів, канцлерських суддів, впорядкувано відносини безпосередньо між суддями та Службою суду.
• Здійснення ефективного розподілу справ, за яким складні справи мають розглядатися в центрах, де сконцентровані більші судові ресурси та більш досвідчені судді, здатні до найбільш кваліфікованого вирішення справи, натомість дрібні справи повинні розглядатися за "швидким треком" без витрачання значних суддівських ресурсів та часу.
• Ефективна підготовка суддів відповідно до нових правил та протоколів, з забезпеченням необхідного тренування, визначенням спеціалізації тощо.
• Наближення судової системи до потреб учасників процесу, надання в межах судів консультацій, роз'яснень, допомоги згідно з визначеними схемами, особливо в судах зі значним об'ємом справ стосовно боргів чи житлових спорів.

Ці ключові позиції знайшли своє місце в нових Правилах цивільної процедури (CPR) 1998, зокрема новаторськими як для англійського судового процесу, так і певною мірою для світової юридичної думки стали практичні нововведення, які визначили:

• найголовнішу мету Правил (overriding objective), та можливість судом дискреційного, на власний розсуд доповнення "пробілів" в процесі із тим аби забезпечити досягнення такої найоголовнішої мети;
• особливе місце та значення досудових протоколів (pre-action protocols);
• впровадження процесуально визначеного та більш активного менеджменту з боку суду в справі (case management), із встановленням функцій та повноважень судді у зв'язку зі здійсненням такого менеджменту.

2. Найголовніша мета Правил.

Найголовнішою метою CPR визначено "надання суду можливості розглядати справи справедливо та із пропорційністю витрат" (правило 1.1(1)). Суд повинен прагнути досягти реалізації найголовнішої мети коли він використовує повноваження, надані йому Правилами, або здійснює тлумачення будь-якого окремого правила (пр. 1.2).

Правилом 1.1(2) дається детальне визначення, що таке, власне, "справедливий розгляд справи із пропорційністю витрат". А саме:

• (a) забезпечення рівних умов для участі сторін в розгляді, забезпечення того, щоб вони мали можливість повною мірою прийняти в ньому участь, а також того, щоб сторони та свідки змогли надати всі свідчення, які вони мають;
• (b) ощадливість у витратах;
• (c) розгляд справи способами, які є пропорційними до:
  • грошової суми, що наявна в справі;
  • важливості справи;
  • складності питань, що розглядаються;
  • фінансового становища кожної зі сторін;
• (d) забезпечення швидкого та чесного розгляду справи;
• (e) виділення для судового розгляду відповідної частки ресурсів суду, з урахуванням необхідності виділення ресурсів для інших справ, а також
• (f) примусове забезпечення дотримання правил, практичних керівництв та наказів.

З основних концепцій, які використані в цьому визначенні, пропорційність має ключове значення саме для менеджменту судової справи. Ідея полягає в тому, що не повинно витрачатися непропорційно більше часу, грошей та ресурсів, ніж того вимагає певна "цінність" та важливість спірного питання. Суд, в разі початку судового провадження, повинен здійснювати менеджмент у справі таким чином, аби забезпечити відповідність залучених ресурсів суду змісту справи. При цьому, пропорційність має як суб'єктивний вимір, коли питання постає "чи пропорційні витрачені для справи ресурси її результатові", так і об'єктивний - "чи є витрачені ресурси пропорційними відносно обсягу інших справ, що мають бути вирішені тим саме судом в той самий час". Вочевидь, пропорційність має під собою саме чесність у використанні ресурсів для справи, коли вони розподіляються у максимально ефективний, з можливих, спосіб. Ніщо в Правилах не може тлумачитися як прагнення позбавити сторону права на правосуддя, з огляду на непропорційність чи нерозумність її інтересу. Саме суддя в кожному разі відіграє активну роль, використовуючи надані Правилами інструменти менеджменту в справі задля якомога більш справедливого розгляду, тобто задля досягнення найголовнішої мети.

Іншим змістовним наповненням концепції менеджменту в справі є забезпечення рівних умов для участі сторін в розгляді. Так, якщо сторона має набагато більше фінансових ресурсів ніж інша, суд може в певних межах компенсувати нерівність виданням наказів, спрямованих на забезпечення судового процесу. Наприклад, в справі Powell v Pallisers of Hereford Ltd and Others [2002] EWCA Civ 959, Апеляційний суд підтримав рішення судді саме з менеджменту в справі, яким було встановлено більш ранню дату судового засідання, оскільки фінансові складнощі позивача не дозволяли йому тривале фінансування судового розгляду. При цьому, кожна сторона має вирішувати самостійно, скільки часу та грошей витратити для судового розгляду, усвідомлюючи, що якщо витрати є непропорційними, вони не будуть покриті коштом іншої сторони навіть в разі перемоги. Додержання найголовнішої мети та пропорційності не дає суду повноваження, наприклад, заборонити стороні залучити "вартісного" юридичного представника на власний вибір (Maltez v Lewis (1999) The Times, 4 May) - право сторони на вибір представника на власний розсуд є непорушним, - навіть якщо витрати на його послуги не будуть покриті опонентом і є непропорційними чи необґрунтованими.

Реалізуючи повноваження з менеджменту в справі щодо залучення ресурсів суду, суд повинен зважувати обставини не лише в розрізі певної конкретної справи, а об'єктивні інтереси взагалі будь-якої особи, яка звертається за здійсненням правосуддя. В справі Swain v Hillman and Gay [2001] 1 All ER 91, лорд Вульф зазначив, що належне використання повноважень суду згідно з розділом 24 CPR стосовно винесення рішення в порядку сумарного розгляду (summary judgment) сприятиме реалізації найголовнішої мети тим, що для конкретної справи буде виділене лише належну й достатню частку ресурсів суду. Якщо справа позивача є вочевидь програшною, винесення проти нього рішення в порядку сумарного судочинства "заощаджує витрати, забезпечує прискорення та таким чином суд уникає витрати ресурсів в справах, де це не слугуватиме ніякій меті... а також... в цілому... є в інтересах правосуддя".

Водночас найголовніша мета не дає суду можливість тлумачити положення CPR в спосіб, що суперечить їх прямому та однозначному змісту. В справі Vinos v Marks & Spencer plc [2001] 3 All ER 784 Апеляційний суд визначив, що правило 7.6(3) CPR встановлює вичерпні обставини, за яких суд може подовжити строк для вручення позову. Й хоча обставини, наведені для обґрунтування подовження строку позивачем, заслуговували на увагу, Апеляційний суд встановив, що вони не відповідають вказаним в правилі 7.6(3), й найголовніша мета не дає суду загальне повноваження подовжувати на його розсуд строк для вручення позову.

Попри те, що найголовніша мета CPR дає суддям широкі можливості у реалізації менеджменту в справі, позиція Апеляційного суду є достатньо жорсткою й він часто скасовує накази та директиви судів саме з питань менеджменту, оскільки вони суперечать інтресам правосуддя, зокрема є непропорційними з огляду на допущене стороною процесу порушення.

Сторони, що беруть участь в процесі, мають допомагати суду в реалізації найголовнішої мети (правило 1.3 CPR). Прикладом цього є зобов'язання сторін співпрацювати в забезпеченні опонента інформацією щодо справи, а також намагатися віднайти шляхи врегулювання спору.

3. Активний менеджмент у судовій справі.

Отже, менеджмент в контексті судової справи - повноваження судді керувати судовою справою із метою якомога швидшого її розгляду з залученням ресурсів, що забезпечують чесність, прозорість та справедливість рішень. Кожне рішення судді має бути зрозумілим та прозорим, а також ухваленим без необґрунтованих затримок, навмисних чи ненавмисних.

Саме суд, а не сторони чи їх представники, повинні здійснювати менеджмент у справі, і в тому рахунку брати на себе відповідальність за такий контроль. І хоча судовий процес зберігає змагальний характер, суд, користуючись повноваженнями з менеджменту, повинен активно втручатись в перебіг подій, зберігаючи баланс, та надаючи тверду та зрозумілу опору процесу.

У правилі 1.4 CPR наведений невичерпний перелік питань, які входять до активного менеджменту:

1.4.—(1) Суд повинен забезпечувати реалізацію найголовнішої мети активним здійсненням менеджменту в справах. 
(2) Активний менеджмент у справі включає:
	(a) заохочення сторін до співпраці одна з одною при здійсненні процесуальних дій;
	(b) визначення необхідних питань розгляду на ранній стадії;
	(c) невідкладне вирішення, які питання потребують повного дослідження із проведенням судових засідань, і, відповідно, визначення питань, які можуть бути вирішені прискорено, сумарно;
	(d) визначення послідовності розв'язання питань;
	(e) заохочення сторін до використання альтернативної процедури вирішення спорів, якщо суд вважає це доцільним, та сприяння використанню такої процедури;
	(f) допомога сторонам у врегулюванні справи в цілому або в частині;
	(g) встановлення часових розкладів або контролювання ходу справи в інший спосіб;
	(h) визначення, чи вірогідна користь від вжиття певного кроку виправдовує витрати на таке вжиття;
	(i) розгляд якомога більшого числа аспектів справи для кожного випадку;
	(j) розгляд справи без необхідної присутності сторін у суді;
	(k) використання технологій; та
	(l) надання вказівок для забезпечення швидкого та ефективного розгляду справи.

Специфічні функції менеджменту визначені в CPR для кожної окремої процесуальної стадії, такої як призначення (allocation) справи на один з "треків" судового розгляду (розділ 26 - "Менеджмент у справі — Попередня стадія"). Серед пов'язаних із менеджментом інших специфічних положень Правил — Сумарне судове рішення (Summary Judgment) - розділ 24, положення щодо зупинення провадження із наданням можливості сторонами врегулювати справу альтернативними засобами (ADR) - правило 26.4 тощо.

4. Загальні повноваження щодо менеджменту в справі.

Беспосередньо повноваження судді з менеджменту в справі визначаються розділом 3 CPR. Ці повноваження, як і будь-які інші повноваження суду згідно з правилами, повинні застосовуватися відповідно до найголовнішої мети (правило 1.2 CPR). Наведений перелік повноважень, як прямо зазначено правилом 3.1, є доповненням до інших повноважень, наданих CPR, окремим практичним керівництвом (practice direction) чи іншим застосовним правом, а отже не є вичерпним, та може коригуватися в залежності від ситуації. Суд, також має повноваження змінювати чи скасовувати накази (order), які сам же видає (п. 3.1(7)).

Згідно з правилом 3.1(2) CPR:

За винятком, якщо цими Правилами передбачено інше, суд має право:
(a) збільшувати чи зменшувати строк, наданий будь-яким правилом, практичним керівництвом або судовим наказом (навіть якщо заява щодо збільшення подана після завершення відведеного строку);
(b) відкладати або переносити на більш ранню дату слухання;
(bb) вимагати аби розгляд справи Високим Судом відбувався колегіально (Divisional Court);
(c) вимагати явки до суду сторони або її представника; 
(d) отримувати свідчення телефоном, або з використанням іншого способу прямої вербальної комунікації, в ході проведення слухання;
(e) виділяти частину провадження (зокрема у зв'язку із зустрічним позовом), і провадити його окремо;
(f) зупиняти до настання певної дати чи події, або припиняти провадження загалом чи будь-яку його частину, а також відстрочувати винесення рішення;
(g) об'єднувати провадження;
(h) розглядати дві чи більше вимог, які стосуються тих саме обставин;
(i) спрямовувати будь-яке питання на окремий розгляд;
(j) визначати послідовність, в якій питання повинні бути розглянуті;
(k) виключати питання як таке, що не потребує уваги;
(l) відмовляти в задоволенні позову чи виносити за ним рішення після попереднього розгляду певного питання (preliminary issue);
(ll) наказати кожній стороні подати, а також передати іншій стороні, бюджет витрат;
(m) вживати інші кроки або надавати будь-який інший наказ з метою менеджменту в справі та забезпечення досягнення найголовнішої мети, в тому рахунку щодо слухання в межах Попереднього незалежного оцінювання (Early Neutral Evaluation * ) із метою сприяти сторонам у врегулюванні справи.

^*Попереднє незалежне оцінювання (Early Neutral Evaluation) - різновид альтернативного вирішення спору для бізнес-спорів, коли незалежна особа, якою може бути інший суддя у відставці, дає своє бачення кожній стороні стосовно перспектив у справі. Вважається, що це може закласти об'єктивне підґрунтя для майбутніх перемовин між сторонами.

Крім того, згідно з пунктами (3)-(5) цього ж правила:

(3) При виданні наказу суд має право:
	(a) визначити в ньому умови, в тому рахунку умову сплатити грошову суму до суду; та
	(b) визначити наслідки недотримання такого наказу чи умови.
(4) Суд має право, при виданні ним вказівок, брати до уваги чи сторона дотримувалась Практичного керівництва (Досудова поведінка) та передбаченого для відповідних обставин досудового протоколу.
(5) Суд може наказати стороні сплатити грошову суму до суду, якщо ця сторона, без обґрунтованої підстави, не дотримується правила, практичного керівництва чи відповідного досудового протоколу.

Відповідно до правила 3.3, за винятком коли певним правилом або статутним актом передбачено інше, суд має право здійснювати свої повноваження як за заявою, так і за власною ініціативою.

Суд, проте, не може із застосуванням своїх повноважень змінити дію правила, практичного керівництва чи наказу, якщо таке правило, практичне керівництво чи судовий наказ прямо вказують про неможливість такої зміни (п. 3.1(2)), як у згаданій вище справі стосовно правила 7.6(3) й передбачених ним вичерпних обставин, за яких суд може подовжити строк для вручення позову.

Суд має загальне повноваження наказати стороні або її представнику з'явитися до суду (3.1(2)(с)). Зокрема, суд може вимагати з'явитися на слухання стосовно призначення (allocation) справи на один з "треків" судового розгляду, із тим аби надати необхідну інформацію, яка допоможе судді визначитися. Якщо, наприклад, справу призначено до "змішаного треку" (multi track), згідно з правилом 29.3 CPR може бути призначена "конференція з менеджменту в справі" (case management conference), й правилом також прямо зазначено, що якщо сторона має юридичного представника, на таку конференцію зобов'язаний з'явитися представник, знайомий зі справою, та із достатніми повноваженнями. В разі порушення цих вимог на сторону може бути покладено відшкодування зайвих витрат, як у справі Baron v Lovell (1999) The Times, 14 September, CA.

Відкладення розгляду також повинно застосовуватися судом лише з метою забезпечення найголовнішої мети. У справі Fox v Graham Group plc (2001) The Times, 3 August, суд відмовив задовольнити заяву сторони стосовно відкладення розгляду, із її посиланням на хворобу. Суддя мотивував таке рішення тим, що задоволення заяви було б цілковито несправедливим враховуючи інтереси іншої сторони, яка в такому разі потерпала б від затримки розгляду й несла додаткові витрати, й водночас відмова відкласти справу не зачіпає інтереси заявника, оскільки відкладення "лиш відстрочує злий день" (англ. букв. "to adjourn it would simply be putting off the evil day"). Суд також взяв до уваги пусте витрачання суспільних коштів в разі відкладення, а також можливу затримку в слуханнях, призначених для інших осіб.

Згідно з правилом 3.1(2)(i) суд має право спрямовувати будь-яке питання на окремий розгляд. В належних випадках, суд може таким чином визначити, що спочатку в межах попереднього (preliminary) розгляду має бути розглянуто певне питання, й визначення за підсумками такого розгляду матиме значення для вирішення справи в цілому, або щонайменше певної її частини. Призначаючи попередній розгляд певного питання, суд повинен бути впевненим, що це надасть можливість істотної економії часу й ресурсів, в іншому разі таке призначення буде оскаржене вищим судом (Steele v Steele (2001) The Times, 5 June).

5. Ініціативність суду, санкції.

Важливою новацією CPR 1998 стало визначення повноваження суду видавати накази за власною ініціативою, — не лише за заявою сторони, як раніше. Правило 3.3(1) передбачає, що суд має право застосовувати свої повноваження як за заявою сторони, так і за власною ініціативою, якщо таке право прямо не обмежено іншим правилом чи статутним актом.

Якщо суд розглядає можливість видання наказу за власною ініціативою, він може або:

1. повідомити стороні, інтереси якої імовірно будуть зачіпатися наказом, про таке питання, та надати цій стороні можливість зробити заяву до того як наказ буде виданий (3.3(2)(a)). Суд повинен повідомити кожну таку сторону про час та місце відведені для такої заяви, до моменту видання наказу. Суд не зобов'язаний призначати окреме слухання з питань заяви (яка може бути отримана письмово) та видання наказу, проте, в разі призначення такого слухання, зобов'язаний повідомити стороні не менш ніж за три дні про дату слухання (3.3(3)(b)); або
2. видати наказ без призначення слухання або надання можливості стороні зробити заяву (3.3(4)). В цьому разі, сторона, інтереси якої зачіпаються наказом, має право на подання клопотання стосовно скасування, зміни чи зупинення такого наказу, й суд повинен повідомити сторону про таке її право (3.3(5)).

Вкрай важливе значення з точки зору менеджменту в судовій справі має механізм санкцій за недотримання правил CPR, практичного керівництва чи судового наказу. Безпосередньо санкції (sanctions) в англійському цивільному процесі не мають карального характеру, як може здатися з назви (хоч існують також і "грошові суми", призначені судом до сплати стороною в разі порушення з її боку — вони розглянуті нижче). Санкції - певні негативні наслідки, які, відповідно до того чи іншого правила або вимоги, наступають в разі порушення такого правила чи вимоги. Наприклад, правилом 32.10 CPR передбачено:

Якщо заява свідка або довідка стосовно свідчення (witness summary) не отримані та не подані для використання в ході судового розгляду у відношенні до можливого свідка протягом часу визначеного судом, такий свідок не може бути залучений для надання усного свідчення, за винятком якщо суд надасть на це дозвіл.

Санкцією цього правила є заборона залучення свідка для надання усного свідчення.

Відповідно до змін англійського цивільного судового процесу, запроваджених з ухваленням CPR 1998, визначена правилом санкція за порушення має дію автоматично, допоки сторона, якої така санкція стосується, не отримає звільнення (relief) від санкції (правило 3.8 CPR), відповідно до визначеної процедури. Раніше, якщо стороною вчинене порушення, для вжиття санкції інша сторона процесу повинна була заявити клопотання в суді, тобто клопотатися про вжиття санкції.

Лорд Вульф стосовно старого механізму накладення санкцій відзначав, що ця "практика була причиною затримок у старій системі, гальмом, що перешкоджало дотриманню правил та надавало стороні дозвіл діяти жорстоко до оппонента... Аби нова система менеджменту в справі запрацювала, повинна бути створена ефективна система санкцій, із тим щоб перш за все запобігати та утримувати сторони від порушення правил, а не карати" (Lord H.K. Woolf, Access to Justice - Final Report, Chapter 6).

Суд має повноваження видати наказ, яким визначено наслідки порушення передбачених ним вимог. Частина такого наказу, що містить такі наслідки, є також санкцією в розумінні CPR. Такі накази заведено називати "unless order", оскільки в тексті фігурує сполучник "unless": "якщо (unless) позивач не подасть до суду запитальник стосовно призначення справи на трек (allocation questionnaire) до 16-00 [певної дати], позовна заява буде відхилена (strike out)." В цьому випадку також діє правило 3.8(3) CPR, за яким якщо правило, практичне керівництво чи наказ суду передбачають строк вчинення дії та санкцію за порушення, подовження такого строку лише самою угодою сторін неможливе, за винятком якщо ними заздалегідь укладено відповідну письмову угоду, та водночас строк такого подовження не може перевищувати 28 днів та впливати на дату слухання. При тому, таке подовження припустиме лише якщо суд своїм наказом не визначить протилежне.

Таким чином, навіть якщо друга сторона не заперечує проти звільнення порушника від санкції, порушник все ж зобов'язаний клопотати про звільнення його від санкції на загальних умовах (RC Residuals Ltd (Formerly Regent Chemicals Ltd) v Linton Fuel Oils Ltd and Others [2002] 1 WLR 2782).

Суд, розглядаючи заяву сторони про її звільнення від санкції, повинен брати до уваги всі обставини справи, із тим аби забезпечити справедливий розгляд такого питання, включаючи необхідність ефективного проведення розгляду із дотриманням пропорційності витрат, а також необхідність забезпечення дотримання правил, практичних керівництв та наказів.

6. Наказ про сплату до суду грошової суми.

Цікавою є також практика покладення англійським судом на сторону судового розгляду обов'язку щодо сплати до суду "грошової суми". Це не зовсім "штраф", хоча однією з підстав для такого обов'язку може стати безпідставне недотримання стороною правил, практичного керівництва чи відповідного досудового протоколу. Загалом, про повноваження суду призначити таку суму до сплати зазначено у двох параграфах правила 3.1:

(3) При виданні наказу суд має право:
	(a) визначити в ньому умови (conditions), в тому рахунку умову сплатити грошову суму до суду (to pay a sum of money into court); та
	(b) визначити наслідки недотримання такого наказу чи умови.
...
(5) Суд може наказати стороні сплатити грошову суму до суду, якщо ця сторона, без обґрунтованої підстави, не дотримується правила, практичного керівництва чи відповідного досудового протоколу.
(6) В разі реалізації повноважень згідно з параграфом (5), суд повинен взяти до уваги:
	(a) грошову суму, що наявна в справі; та
	(b) витрати, понесені сторонами, чи які їм належить понести.

У параграфі 6A цього ж правила 3.1, далі наведений "статус" такої грошової суми:

(6A) В разі сплати стороною грошової суми до суду відповідно до наказу, виданого за параграфами (3) або (5), ця сума повинна утримуватися як забезпечення будь-яких сум, належних до сплати цією стороною будь-якій іншій стороні у справі.

Отже, "грошова сума до суду", сплачена під час ведення судового розгляду справи з будь-яких підстав за наказом суду, призначена в цілому сприяти майбутньому вирішенню справи. Суд, своїм наказом, може визначити потребу у її сплаті як проміжного платежу, як забезпечення майбутніх платежів, як певну умову, як санкцію тощо. До 2007 року така сума могла бути сплачена також як спроба добровільно врегулювати спір (якщо внесена згідно з розділом 36 CPR), однак натепер відповідне положення з розділу 36 вилучене.

Серед обставин, за яких суд часто призначає таку суму до сплати — сторона раніше неодноразово порушувала визначений розклад судового розгляду чи судові накази, чи інша поведінка сторони може свідчити про її недобросовісність, й суд вирішить, що друга сторона потребує певного грошового забезпечення своїх вимог чи додаткового захисту. Цей засіб не застосовується якщо сторона не встигла вчасно виконати належну за судовим розкладом дію, й шкоди для інтересів іншої сторони завдано не було. Вважається, що достатнім для порушника буде санкції, або потреби виконати процедуру звільнення від такої санкції (Buckley J in Mealey Horgan plc v Horgan & Hill Samuel Bank Ltd (1999) The Times, 6 July).

Прикладом призначення судом сплати грошової суми є справа Olatawura v Abiloye [2002] EWCA Civ 998, в якій Апеляційним судом було підтримано мотиви окружного суду, й видання ним наказу щодо сплати позивачем суми в 5000 фунтів до суду як забезпечення судових витрат. Серед мотивів такого наказу було те, що вимога позивача мала досить обмежені перспективи успіху, й при тому позивач в цілому в процесі поводився цілком нерозумно й очевидно мав на думці продовжувати такі дії, та ще й мав відношення до іншої юрисдикції, що могло зробити виконання судового рішення зі стягнення судових витрат неможливим.

Використана література

Loughlin, Paula. Gerlis, Stephen. Civil Procedure. Cavendish Publishing Limited, London, 2004.

Browne, Kevin. Catlow, Margaret J. Civil Litigation. College of Law Publishing, London, 2010.

Woolf, Harry Kenneth Access to Justice - Final Report. 1996.

Civil Procedure Rules (CPR) 1998.