Будь-ласка, вимкніть блокування реклами та оновіть сторінку.


Please, turn off the adblocker and restart the page.

зміст
перейти на початок сторінки


head_image
СЕКЦІЯ - C

Імпліцитні положення англійського контракту. Акт про купівлю-продаж товарів (Sales of Goods Act) 1979 року

2024-05-14

перейти на попередню сторінку

Інші статті в розділі:

Юрисдикція англійського суду в цивільних та комерційних справах

Засоби захисту в разі порушення англійського контракту

Книгарня - отримати посібники, документи

Англійське контрактне право. Короткий путівник (посібник)

Часто вважається, що сторони узгодили чи передбачили необхідні умови свого майбутнього контракту в вичерпний спосіб в складеному та схваленому ними документі з відповідною назвою, який містить прямо зазначені, або виражені положення, пункти чи статті з визначеними правами та зобов'язаннями. В англійському праві, однак, таке розуміння є дуже неповним, оскільки, на додаток, існують розгалужені правила стосовно визначення повного змісту контракту, — долучення, чи як ще кажуть, інкорпорування до контракту, - з одного боку, всіх обіцянок та заяв сторін, які були зроблені в певному контексті до чи під час його укладення, а з іншого, також доповнення прямо виражених положень контракту тими, що маються на увазі в контрактах із таким контекстом чи у відповідній сфері комерційних відносин. Ці положення, які маються на увазі, й які заведено називати "імпліцитними" (implied terms), з тих чи інших підстав вважаються частиною контракту також, навіть попри те, що сторони щодо них не провели перемовини, нічого не вказали, чи взагалі їх ніде не згадали.

Правила стосовно імпліцитних положень є із початку винаходом Загального права (Common Law), тобто суто судовими, й були сформульовані протягом 19-20 сторіч в прецедентах англійських судів. По суті, вони є набагато більш гнучкою альтернативою для правил договірного права, що використовуються в системах цивільного права та мають під собою імперативні вимоги до змісту договору і прав чи зобов'язань сторін, — тобто положень, прямо передбачених певними статтями кодексу, які мають силу для регулювання договірних відносин у визначених випадках безвідносно до волі сторін чи їх домовленості про інше. Імпліцитні положення долучаються до англійського контракту з кількох підстав:

  • оскільки суд, розглядаючи спір між сторонами такого контракту, надає сили презюмованому наміру сторін, навіть якщо цей намір не був виражений прямо (такі імпліцитні положення вважаються інкорпорованими "за фактом");
  • оскільки право вимагає, щоб певні зобов'язання були долучені до контракту, безвідносно до того, як саме сторони розв'язали пов'язані питання, та чи розв'язали їх взагалі, або чи узгоджували такі положення взагалі (такі імпліцитні положення вважаються інкорпорованими "за правом").

1. Імпліцитні положення, які долучаються "за фактом".

Імпліцитні положення "за фактом" - це наслідок винесеного судом рішення у конкретній справі, яка стосується саме контракту, укладеного сторонами. Безпосередніх причин для винесення судом такого рішення є достатньо багато. В кожному такому разі, суд прагне надати сили саме наміру сторін, який з тих чи інших причин вважається презюмованим, тобто таким, який мала б в такій ситуації будь-яка особа, подібна до сторони. Тут важливо підкреслити особливість англійського права, в якому, на відміну від систем цивільного права, так званий "суб'єктивний" намір сторін - їх безпосередні очікування під час укладення контракту, має вторинне значення.

1-1. Імпліцитні положення, інкорпоровані за звичаєм або звичкою.

Існує стара англійська максима - "звичай перековується у право" ("custom hardens into right"). Іншими словами, якщо щось відбувається в певний спосіб достатньо тривалий період часу, то із великою ймовірністю буде встановлено, що така дія є дійсним та застосовним правом. Велика частина раннього Загального права ґрунтувалася саме на таких місцевих звичаях. Наприклад, у земельних відносинах мають місце звичаєве право або припис, які виникають внаслідок тривалого застосування. Це стосується публічних прав на користування дорогою чи на прохід. Той саме принцип приймається відносно контракту, сторони якого не узгодили певне положення, проте його зміст може бути схвалений в будь-якому випадку, як певна звичайна та необхідна сама по собі дія.

Приклад:
В справі Hutton v Warren [1836] 150 ER 517 було визначено, що існує тривалий місцевий звичай, за яким після припинення сільськогосподарської оренди ділянки орендар має право на відшкодування певної вартості зерна та виконаної на ділянці праці. Цей звичай був популярним коли населення активно залучалось до розвитку сільського господарства. Суд визначив, що контракт відносно оренди ділянки має розглядатися у світлі цього звичаю.
Суддя пояснив свої обґрунтування таким чином:

"Вже давно заведено, що в комерційних стосунках зовнішнє свідчення існування звичаю та практики є прийнятним аби доповнити обставини письмових контрактів у питаннях, стосовно яких контракти умовчують."

1-2. Імпліцитні положення, інкорпоровані у зв'язку із торговим чи професійним звичаєм.

Зобов'язання сторін контракту може виникати у зв'язку з існуванням торгового звичаю, якщо він є прийнятним як такий що позначає передбачуваний намір сторін, навіть коли прямо виражених положень щодо цього немає. Наприклад, у морському страхуванні вже давно існує звичай, за яким вважається, що існує імпліцитне зобов'язання з боку брокера, що він сплатить премію страховику, навіть якщо застрахована сторона не виконає зобов'язання щодо платежу. Більшість положень сучасного англійського та міжнародного комерційного права бере початок у звичаях. Перші статути, схвалені парламентом Великобританії, такі як Акт про векселі 1882 (Bills of Exchange Act 1882), були здебільшого викладенням наявної у відносинах між торгівцями практики й звичаїв. Таке звичаєве право протягом сторіч називалося "правом торгівців", "mercantile law", чи латиною - "lex mercatoria". Для того, однак, щоб суд міг надати імпліцитному звичаю зобов'язальної сили у відносинах конкретних сторін у зв'язку з укладеним ними контрактом, такий звичай повинен бути застосовним саме в контексті контракту сторін, тобто відповідати за своєю дією його звичайній меті. Звичай, в разі його долучення, не може суперечити прямо вираженим положенням контракту, й тим позбавляти контракт від досягнення визначеної ним мети.

Приклад:
Les Affreteurs Reunis SA v Walford (Walford’s Case) [1919] AC 801.
В цій справі, яка також має відношення до застосування правила "долученості до контракту" (privity of contract), Волфорд подав до суду з вимогою стягнути на його користь комісійну винагороду в три відсотки, яка була обіцяна як наслідок перемовин стосовно фрахту судна між відповідачами та судновласниками.
Ця комісійна винагорода дійсно була вказана в контракті, укладеному відповідачами із судновласниками, проте, оскільки Волфорд не був стороною цього контракту, він не міг стягнути її, згідно з правилом "privity of contract". Аргументом відповідачів було те, що існував звичай, за яким комісійна винагорода сплачувалася лише коли судно було фактично залучено до фрахту. В цій справі судно було надалі реквізоване французьким урядом перед тим, як фрахт насправді відбувся. Якби звичай був прийнятий судом як зобов'язальний, тоді б він суперечив прямо вираженому положенню контракту, за яким комісійна винагорода мала бути сплачена як тільки контракт стосовно фрахту буде підписаний, а тому суд відмовив інкорпорувати звичай як імпліцитне положення "за фактом".

1-3. Імпліцитні положення, інкорпоровані аби надати сенс та значення домовленості.

В деяких випадках контракт не має сенсу або є неможливим до застосування без включення до нього певного положення, навіть тоді, коли сторони з якихось причин не долучили таке положення до своєї домовленості прямо. За таких обставин суд буде прагнути інкорпорувати імпліцитне положення, аби надати домовленості сили та сенсу.

Приклад.
Schawel v Reade [1913] 2 IR 64
Позивач хотів придбати жеребця для цілей розведення. Він оглядав коня, запропонованого для продажу в конюшні відповідача, коли відповідач заявив: "Вам не потрібно нічого оглядати, кінь ідеально здоровий. Якби щось з конем було б не так, я б сказав". З такою рекомендацією позивач припинив огляд та пізніше придбав коня. Проте насправді, він виявився непридатним для цілей розведення. Суддя постановив, що хоча заява відповідача не є прямо вираженим запевненням (warranty) стосовно придатності коня для цілей розведення, однак було надане імпліцитне запевнення із тим саме правовим наслідком. Позивач, таким чином, зміг покластися на існування імпліцитного запевнення, долученого "за фактом", про відповідність коня для цілей розведення.

1-4. Імпліцитні положення, які долучаються для надання ділової ефективності комерційному контрактові.

Ті ж самі правила застосовуються у відношенні до комерційних контрактів. Вважається, що сторони не можуть вільно укласти контракт, який не несе для них користі чи насправді може шкодити та спричинити втрати. А тому, задля забезпечення ділової ефективності та доцільного з точки зору бізнес-відносин результату домовленості, суди долучать до контракту відповідне положення, якщо воно не було узгоджено сторонами прямо.

Приклад.
The Moorcock (1889) 14 PD 64.
Відповідачі мали у власності пристань із причалом на річці Темзі. Позивач домовився із ними про можливість пришвартувати судно та здійснити його розвантаження. Обидві сторони в момент укладання контракту розуміли, що поки судно буде розвантажуватися може настати відплив із пониженням рівня води в річці. Судно ж, при тому, було достатньо великим із урахуванням такого рівня води. Як наслідок корабель сів на мілину біля причалу та здобув пошкодження через скельну гряду. Позивач подав в суд із вимогою про відшкодування шкоди, завданої судну. Відповідачі на свій захист висловилися, що вони не брали на себе зобов'язань стосовно забезпечення безпеки та не ушкодження судна. Суд постановив, що контракт містив імпліцитне положення, за яким власники причалу були зобов'язані вжити розумних заходів для визначення стану річища поруч із пристанню.
Як зазначив суддя, "...у ділових стосунках, таких як ці, право прагне шляхом долучення імпліцитних положень надати стосункам такої ділової ефективності... як це повинно передбачатися в кожному подібному випадку наміром сторін, які є бізнесменами."

Цей базовий принцип є насправді трохи більше, ніж простий здоровий глузд, й проти його застосування неможливо заперечити. Відповідно, він був підтриманий і набув подальшого значення прецеденту в подібних справах.

1-5. Імпліцитні положення, долучені внаслідок попередньої поведінки сторін.

Якщо між сторонами вже склалися тривалі стосунки, й ці стосунки були негласно врегульовані певним чином, то з укладенням надалі між ними контракту для врегулювання цих саме стосунків до контракту може бути долучене імпліцитне положення, із закріпленням попередньої практики врегулювання. Суди мають позицію, за якою в разі існування усталеної практики у відносинах, сторони очікуватимуть, що подальший контракт буде містити положення відповідно до такої практики, навіть якщо ці положення прямо в контракт не включені.

Приклад.
Hillas v Arcos (1932) 147 LT 503.
За контрактом, укладеним в 1931 році, дві сторони узгодили постачання деревини в певних стандартних обсягах. Домовленістю передбачалася можливість позивачам придбати ще 100 000 одиниць протягом 1932 року. Загалом угода містила достатньо розмиті положення стосовно виду деревини, строків постачання та інших деталей. Не зважаючи на це, контракт був виконаний й деревину було поставлено. В 1932 році позивачі забажали замовити додаткові 100 000 одиниць деревини, відповідно до наданої контрактом опції, однак відповідачі відмовили їх поставити. Їх аргументація ґрунтувалася на тому, що оскільки угода 1931 року була нечіткою у багатьох важливих моментах, вона була не більше ніж базис для майбутніх перемовин. Проте, Палата Лордів встановила, що хоча положення стосовно опції не визначало чіткі деталі, воно було викладено таким саме чином, як і загальний контракт щодо постачання, який, відповідно, був успішно виконаний. Таким чином, суд вирішив, що в загальному контракті існує імпліцитне положення, за яким, в разі бажання позивача, постачання за опцією повинно бути здійснено на тих саме умовах, що і загальне постачання.

1-6. Тест стосовно долучення до контракту імпліцитного положення "за фактом".

Вочевидь, якщо суддя збирається інкорпорувати імпліцитне положення до контракту, він повинен мати певну аргументацію для цього. Класичний тест для визначення, чи має бути долучено до контракту "за фактом" імпліцитне положення, був наведений суддею у справі Shirlaw v Southern Foundries Ltd [1939] 2 KB 206:

"Те положення, що в будь-якому контракті залишено без прямого визначення, але є таким очевидним, що приймається без вагань; отже, у разі, якщо під час визначення умов угоди сторонами, випадковий свідок запропонував би їм долучити до тексту таке положення, обидві сторони, без вагань, відповіли б — 'Звичайно!'..."

Цей тест відомий як "тест випадкового спостерігача" ("Officious bystander test"). Він використовується і натепер, і в основному є адекватним способом продемонструвати, що суд, інкорпоруючи на його підставі імпліцитне положення "за фактом", робить саме те, що сторони передбачали своїм наміром. Проте, у спорі сторін він може виглядати дещо "синтетичним" та нереалістичним. Основна проблема, яка може виникати, в тому, що хоча одна зі сторін найчастіше підтримуватиме долучення імпліцитного положення, яке є предметом спору, інша майже неминуче буде заперечувати проти цього. А отже, за таких обставин, дещо штучним буде стверджувати, що імпліцитне положення дійсно відповідатиме наміру обох сторін. І все таки, тест дає достатні засоби аби забезпечити справедливий розгляд, оскільки він використовується саме маючи на думці "об'єктивний підхід", притаманний англійському праву, й намір, який презюмується стороні в такій ситуації, — це намір, який би мала взагалі будь-яка розумна особа подібного складу, й саме така особа, якщо йти за логікою тесту, автоматично підтримала б долучення імпліцитного положення до контракту.

Існують випадки, коли суди вирішують, що в наявних у справі обставинах "тест випадкового спостерігача" не може бути застосований. Одним з них є ситуація, коли сторона є абсолютно необізнаною про положення, яке пропонується долучити до контракту. В цьому випадку сторона б ніколи не мала наміру долучити таке положення, а тому тест, скоріше за все, буде відкинутий.

Приклад.
Spring v National Amalgamated Stevedores and Dockers Society [1956] 1 WLR 585.
В цій справі фігурувала угода між різними профспілками, включаючи профспілку, що була відповідачем, — так звана "Брідлінгтонська угода", яка була досягнута на зустрічі в межах Конгресу профспілок. Угода була спрямована на врегулювання процедур переходу членів між профспілками, аби уникнути зловмисного підбурення членів іншої спілки. Позивач став членом профспілки-відповідача в порушення такої процедури переходу, однак був взагалі необізнаний про існування угоди. Про порушення було заявлено до комітету з розгляду спорів при Конгресі профспілок. Комітет висунув вимогу до профспілки-відповідача виключити позивача. Коли відповідач спробував це зробити, позивач звернувся до суду з приводу порушення контракту. Профспілка-відповідач висловила думку, що в контракти із позивачами має бути долучено імпліцитне положення, що позивач зобов'язаний дотримуватись Брідлінгтонської угоди. При цьому, було зроблено посилання на "тест випадкового спостерігача", в якому, однак, судом було відмовлено із посиланням на наявні в справі обставини. Як суд зазначив, якби випадковий спостерігач запитав у позивача щось про Брідлінгтонську угоду, він не мав би жодної про неї уяви, а тому тут не можна вважати тест засобом виявити дійсний намір сторін при укладенні контракту.

Другий випадок — коли не є певним, що обидві сторони погодились би на положення, навіть якби воно було прямо включено в контракт. В цьому разі складно продемонструвати, що інкорпорування такого імпліцитного положення відповідатиме презюмованому наміру сторін, й тест також не застосовується.

Приклад.
Shell (UK) Ltd v Lostock Garage Ltd [1977] 1 All ER 481.
За угодою між сторонами Shell зобов'язалася постачати бензин та масло для Lostock, а останній у відповідь, — купувати ці продукти лише у Shell. У подальших "цінових війнах" Shell поставляла бензин до інших гаражів за меншими цінами, примушуючи Lostock перепродавати його собі у збиток. Lostock прагнув долучення до контракту імпліцитного положення, за яким Shell не повинна була "штучно дискримінувати" Lostock. Апеляційний суд відмовив в цьому, оскільки Shell не брав на себе таке зобов'язання.
Суддя, при цьому, прийняв більш помірковану позицію у відношенні до інкорпорування імпліцитних положень до контракту "за фактом". Він висловився, що процес інкорпорування не повинен бути "нічим більшим, аніж включенням положень, які є обґрунтованими якщо мати на увазі сторін у наявних в справі обставинах." Однак, Палата Лордів відкинула такий підхід.

Приклад.
Liverpool City Council v Irwin [1976] 2 WLR 562; [1977] AC 239.
Муніципалітет здавав в оренду помешкання у 15-поверховому баштовому блоці. Належної угоди стосовно оренди не було, натомість був перелік зобов’язань орендарів, що був підписаний орендарями. Виражених зобов'язань з боку Орендодавця, відповідно, угодою зафіксовано не було. Муніципалітет не підтримував в належному стані загальні площі — сходи, ліфти, коридори та сміттєпроводи. З часом вони зазнали значних пошкоджень внаслідок вандалізму, було відсутнє освітлення, ліфти та сміттєпроводи не працювали. Позивачі, які були орендарями, не сплатили орендну плату на знак протесту. Муніципалітет подав позов про виселення. Позивачі подали зустрічний позов й стверджували про порушення імпліцитного положення, за яким муніципалітет повинен був підтримувати загальні площі. Апеляційний суд вирішив, що таке положення може бути інкорпороване, з огляду на те, що це було обґрунтованим у наявних обставинах. Палата Лордів, проте, знов відхилила такий підхід. В цій ситуації Палата не визнала, що муніципалітет мав "абсолютне" зобов'язання щодо підтримання загальних площ. Дійсно було імпліцитне положення, на її думку, що муніципалітет зобов'язаний вживати розумних заходів щодо підтримання загальних площ, й це положення не було ним порушено. Один з лордів зазначив у висновку, що "судові недостатньо просто вказати, що запропоноване положення є обґрунтованим і його наявність покращує контракт чи робить його більш чесним". Крім того, було підкреслено, що "тест випадкового спостерігача" є належним засобом для долучення положення до контракту.

В певних обставинах суди все ж використовують концепцію "обґрунтованості" для визначення контрактних положень. Це здійснюється коли виражені положення надають стороні вибір стосовно визначення виражених положень. В такому випадку суди встановили, що існує імпліцитне положення, за яким такий вибір не може використовуватися із неналежною метою.

Приклад.
Paragon Finance v Nash [2001] EWCA Civ 1466.
Позикодавець надавав позики під заставу із різними ставками, маючи на власний вибір можливість встановити вищу ставку за конкретною позикою. Дві пари, отримувачі позик, не погасили заборгованість, й потім намагалися оскаржити угоди стосовно позики на тій підставі, що позикодавець встановив для них набагато більшу проценту ставку, порівняно зі ставками інших позикодавців. Апеляційний суд визначив, що в такі контракти має бути інкорпороване імпліцитне положення, за яким ставка не може бути встановлена довільно чи нечесно, або з будь-якою неналежною метою. Іншими словами, не можна встановити ставку такою, якою її в наявних обставинах не встановив би жоден інший позикодавець, який діяв би в обґрунтований спосіб. Суд також встановив, що угода стосовно позики не була непомірною навіть попри те, що ставка, визначена позикодавцем, перевищувала банківську ставку та ставки інших позичальників, й при тому, - що вона не була неправомірною згідно Акту про споживчий кредит 1974 року (Consumer Credit Act 1974) чи Акту про нечесні умови контракту 1977 (Unfair Contract Terms Act 1977). Імпліцитне положення в наявних обставинах не було порушене.

Зазначені вище справи свідчать, що загалом суди не з "легкістю" долучають до контракту імпліцитні положення "за фактом". Суди продовжують застосовувати "тест випадкового спостерігача" та відмовляють у долученні імпліцитних положень де є очевидним, що одна зі сторін безсумнівно не погодилася б на положення, якби воно було запропоновано перед укладенням контракту.

Приклад.
Wilson v Best Travel Ltd [1993] 1 All ER 353.
Позивач уклав контракт із туроператором щодо придбання туристичної путівки. Перебуваючи на відпочинку в Греції, позивач провалився крізь скляні двері та отримав достатньо важкі тілесні ушкодження. Скляні двері відповідали стандартам безпеки Греції, однак були дуже тонкими й не відповідали стандартам Великобританії. Позивач подав до суду позов, на підставі того, що туроператор порушив своє зобов'язання, передбачене параграфом 13 Акту про постачання товарів та послуг (Supply of Goods and Services Act 1982), щодо надання послуг із турботою та кваліфікацією. Позивач також наполягав, що до контракту з туроператором повинно бути долучене імпліцитне положення, за яким готель та його обладнання мають бути безпечними. Суд не погодився долучити таке положення. "Тест випадкового спостерігача" в цьому випадку не виконувався, оскільки якби в туроператора запитали про включення такого положення в контракт, він би відмовився, оскільки питання безпеки готелю знаходилося поза межами його контролю.

Є також випадки, коли обставини є набагато більш складними, й вирішити справу в такий простий спосіб неможливо. Іншими словами, "випадковий спостерігач" не мав би достатніх знань, щоб поставити питання, й відповідно у сторін не було б можливості відповісти простим "звичайно".

Приклад.
Ashmore v Corporation of Lloyd’s (No 2) [1992] 2 Lloyd’s Rep 620.
Lloyd's - відома страхова компанія, більша частина бізнесу якої пов'язана з страхуванням дорогих об'єктів, таких як морські судна. Претензія у зв'язку із такою страховкою неминуче викликає величезні збитки. Так звані "імена" (names of Lloyd's) - андеррайтери та брокери, які є членами структур корпорації, проте фактично діють самостійно за угодою з корпорацією, маючи долю в страхових преміях, а також беручи на себе втрати, внаслідок чого сама корпорація збитків не несе.
Певні серйозні страхові випадки та вимоги мали за собою понесення "іменами" суттєвих втрат. У зв'язку із цим, "імена" звернулися до суду, звинувативши корпорацію в тому, що вона несвоєчасно повідомляла їх про певні питання, які могли вплинути на діяльність "імен", та аргументували це тим, що в контракт між ними та корпорацією має бути долучено імпліцитне положення із відповідним змістом. Суддя визнав, що характер інформації, необхідної аби уникнути втрат, та обставини, в яких така інформація має бути доведена "іменам", є дуже складними для того, щоб "випадковий спостерігач" зміг сформулювати питання, яке б потрібно було поставити в межах "тесту випадкового спостерігача". Крім того, на думку судді, якби все ж таки питання було поставлене, відповіддю Lloyd’s було б скоріше "треба порадитися із юристами", - тобто, вочевидь, це не була б однозначно схвальна відповідь.

Таким чином, тест застосовується судами там, де його результат безпосередньо надає суду чітке свідчення презюмованого наміру сторін.

Приклад.
Equitable Life Assurance Society v Hyman [2000] 3 All ER 961.
В цій справі страхова спілка необґрунтовано знизила премії для окремих тримачів її полісів. Це суперечило попередній політиці і, отже, суперечило очікуванням цих тримачів. Правила спілки фактично надавали її менеджерам можливість встановлювати премії на їх власний розсуд. Палата Лордів визначила, застосувавши "тест випадкового спостерігача", що в контракт із тримачами полісів має бути долучено імпліцитне положення, за яким спілка не вправі встановлювати премії на власний розсуд всупереч правомірним очікуванням тримачів полісів.

При встановленні презюмованого наміру за певних обставин суди також враховують міркування "політики". У недавніх справах, визначаючи те що потрібно брати до уваги для долучення імпліцитного положення до контракту, було запропоновано, що суд має "визнати, що... існування та обсяг стандартних імпліцитних положень ставить питання обґрунтованості, добросовісності та збалансованості конкуруючих міркувань політики". А отже, певна "дискусія між обґрунтованістю та об'єктивністю" продовжується.

Приклад. Crossley v Faithful & Gould Holdings Ltd [2004] EWCA Civ 293; [2004] IRLR 377.
В справі постало питання, чи повинно бути долучено до контракту працевлаштування імпліцитне положення, за яким роботодавець несе зобов'язання перед найманим працівником піклуватися за економічний добробут працівника. Апеляційний суд визначив, що таке імпліцитне положення було б дуже широким, покладало б на роботодавців необґрунтований тягар, а також що немає "політичних причин" для встановлення такого загального зобов'язання роботодавців.

2. Імпліцитні положення, інкорпоровані згідно із Загальним правом.

Імпліцитні положення, долучені до контракту "за фактом", мають своїм підґрунтям те, що вони відображають презюмований намір сторін, який до того не був виражений прямо. Простою логікою для цього слугує висновок, що якби сторони міркували над таким положенням в момент укладення контракту, вони б вочевидь включили його в контракт. На відміну від цього, долучення до контракту імпліцитного положення "за правом" здійснюється безвідносно до волі сторін. Обґрунтуванням цього є те, що право, чи то через суд, чи то через парламент, висловлює необхідність врегулювання такої домовленості, перш за все з міркувань політики й найчастіше аби захистити більш "слабку" сторону.

Переважна більшість таких положень долучається на підставі статутів, актів парламенту. Однак, суди також можуть долучити імпліцитне положення "за правом", де суддя визначить, що таке положення природно має бути інкорпороване до контракту певного виду, оскільки певне питання не є належно врегульованим та охопленим статутом. Якщо таке положення долучається, справа стає прецедентом для майбутніх справ, де розглядатиметься той саме вид контракту.

Приклад.
Liverpool City Council v Irwin [1977] AC 239.
В цій справі, яка вже розглядалася вище, Палата Лордів не змогла долучити "за фактом" імпліцитне положення, що орендодавець є відповідальним за загальні площі, оскільки "тест випадкового спостерігача" не виконувався. Однак, суд визнав, що в контрактах стосовно оренди має бути загальне зобов'язання орендодавця вживати розумних заходів щодо підтримання загальних площ. На цій підставі, "за правом", суд долучив таке положення в контракт стосовно оренди.

3. Імпліцитні положення, інкорпоровані статутами.

У дев'ятнадцятому сторіччі в контрактному праві переважала максима "caveat emptor" - "нехай покупець пильнує". Право багато турбувалося процесом укладення контракту, однак мало уваги приділяло тому факту, що в багатьох ситуаціях одна зі сторін контракту перебувала в значно "слабкішому" перемовному становищі в порівнянні з іншою. Перші англійські статути, такі як Акт про купівлю-продаж товарів 1893 року (Sale of Goods Act 1893) мали своєю метою убезпечити покупця й надати деякий захист споживачу, аби виправити наявний дисбаланс. Це здебільшого вдалося у відносинах між комерційними суб'єктами. Вже з другої половини двадцятого сторіччя питанням потреб споживачів, найманих працівників та інших подібних сторін контрактних відносин, більш "слабких" в порівнянні з другою стороною, стало приділятися набагато більше уваги. Стара максима почала вважатися цілком неприйнятною, і парламент своїми актами надав значний захист сторонам із "слабкішою" перемовною силою для певних видів контрактів, саме шляхом інкорпорування до контрактів імпліцитних положень, які мають силу безвідносно до вираженого наміру сторін.

Серед таких актів, перш за все, ті що стосуються захисту покупців та споживачів — новий Акт про купівлю-продаж товарів 1979 (Sale of Goods Act 1979), доповнений Актом про купівлю-продаж та постачання товарів 1994 (Sale and Supply of Goods Act 1994), та, у відносинах з кінцевими споживачами, — Актом про права споживачів 2015 (Consumer Rights Act 2015), а також Акт про постачання товарів та послуг 1982 року (Supply of Goods and Services Act 1982). Ще одним важливим в цьому відношенні статутом, який стосується всіх контрактів, є Акт про нечесні положення контракту 1977 року (Unfair Contract Terms Act 1977).

Подібне статутне регулювання торкнулося й контрактів із найманими працівниками, в межах якого були прийняті Акт про права в сфері працевлаштування 1996 (Employment Rights Act 1996), Акт про рівність 2010 року (Equality Act 2010) та інші. Ці акти також надали змістовний захист найманим працівникам безпосереднім долученням до будь-якого контракту із найманим працівником імпліцитних положень. Відтак, контрактні положення, зазначені в типових формах, що складаються при працевлаштуванні працівника за параграфом 1 Акту про права в сфері працевлаштування 1996 року, є лише невеликою частиною всього контракту, який може бути в примусовому порядку забезпечений в суді найманим працівником.

Отже, значення та механізм дії таких актів і передбачених ними імпліцитних положень здебільшого подібні значенню імперативних вимог законодавства щодо захисту прав споживачів чи трудового законодавства в правових системах цивільного права.

Наведемо деякі з важливих імпліцитних положень, інкорпорованих статутами, і які стосуються відносин між комерційними суб'єктами (як зазначено, для контрактів із кінцевими споживачами відповідні положення регулюються окремим статутом - Consumer Rights Act 2015).

4. Акт про купівлю-продаж товарів 1979 (Sale of Goods Act 1979).

4-1. Параграф 12 - імпліцитні положення щодо правового титулу.

Цим параграфом передбачено ряд основних імпліцитних положень, інкорпорованих до кожного контракту купівлі-продажу товарів (виняток — контракти із кінцевими споживачами), якими визначені правила англійського права щодо переходу правового титулу на товари:

  1. Якщо особа продає товари, вона повинна мати право їх продати. Якщо домовленість стосується майбутнього продажу — особа продавець повинна набути право продати товари на момент такого продажу.
  2. Товари повинні бути вільними, та допоки не відбудеться передача власності повинні залишатися вільними, від будь-яких обтяжень чи заборон, які не є відомими чи про які не повідомлено покупцю до укладення контракту.
  3. Покупець буде мати можливість вільного володіння товарами, за виключенням тих перешкод, що можуть накладатися власником чи іншою особою, які вправі отримувати вигоду від обтяжень чи заборон, про які відомо чи повідомлено покупцю.
  4. Як виняток з вищенаведеного, якщо відповідний намір передбачений контрактом або походить з наявних обставин, можливим є передання продавцем лише такого правового титулу на товари, який має він сам або має певна третя особа. В такому випадку існує імпліцитне зобов'язання продавця, що про всі йому відомі обтяження чи заборони, невідомі покупцю, він повинен повідомити покупця до моменту укладення контракту. Крім того, в цьому випадку також є імпліцитне положення, що вільному володінню товарами покупцем не буде перешкоджати:
    • продавець,
    • відповідна третя особа — якщо контрактом передбачено передання лише такого правового титулу, який має вказана третя особа,
    • будь-яка інша особа, із вимогою через продавця або вказану третю особу, в інших випадках, аніж передбачені обтяженнями чи заборонами, про які відомо чи повідомлено покупцю до моменту укладення контракту.
  5. Імпліцитне положення, інкорпороване згідно з пунктом (a) вище, є умовою (condition), тобто його порушення є "фундаментальним" порушенням контракту, і дає іншій стороні право відмовитись від контракту та право на відшкодування збитків. Імпліцитні положення, інкорпоровані згідно з пунктами (b), (c) та (d), є запевненнями (warranty), а отже, їх порушення права на відмову від контракту потерпілій стороні не надає.

Вочевидь, ці положення мають своєю метою захистити покупця в обставинах, коли продавець не є дійсним власником товарів, і справжній власник вимагатиме їх повернення.

Приклад.
Rowland v Divall [1923] 2 KB 500.
Позивач, автодилер, придбав автомобіль, перекрасив його, виставив на продаж у своєму салоні, й згодом перепродав його. Кілька місяців потому поліція конфіскувала автомобіль, оскільки було встановлено, що автомобіль, до його продажу позивачеві, був украдений. Як позивач, так і перший продавець-відповідач не знали, що автомобіль був краденим. Після того, як належний власник отримав автомобіль назад, позивач зміг через суд отримати повернення сплаченої ним ціни від продавця. Вимога ґрунтувалася цілковито на відсутності зустрічного задоволення з боку продавця, - тобто, контрактом "назустріч" сплаті грошей за автомобіль передбачалося отримання покупцем дійсного правового титулу, що не відбулось. А отже, наявною була повна відсутність зустрічного задоволення (total failure of consideration), хоч покупець почав фактично користуватися автомобілем - навіть перепродав його. Продавець-відповідач не мав дійсного правового титулу на автомобіль, оскільки не отримав його від крадія. Суд застосував параграф 12 чинного тоді Акту про купівлю-продаж товарів 1893, відповідні положення якого були такими ж як і положення нового Акту 1979 року.

4-2. Параграф 13 - імпліцитна умова (condition) щодо опису.

За цим параграфом, до контрактів купівлі-продажу товарів долучається імпліцитне положення, а саме умова, що якщо продаж супроводжується описом товарів, товари повинні відповідати описові. Пунктами цього параграфу також передбачено, що якщо продаж здійснюється як за зразком, так і за описом, не є достатнім, що маса товарів відповідає зразкові, й при цьому не відповідає описові. Крім того, продаж товарів не перестає вважатися продажем за описом, якщо покупець сам обрав певний товар з тих, що були виставлені напоказ чи надані напрокат.

Приклад.
Re Moore & Co and Landauer & Co’s Arbitration [1921] 2 KB 519.
Сторони домовились про купівлю-продаж партії консервованих фруктів. В контракті містився опис товарів, а саме, що вони будуть передані в пакуваннях по 30 банок в кожному. Насправді під час передання товарів виявилося, що половина пакувань містила по 24 банки кожне, хоча загальна кількість банок була вірною. Покупець заявив про порушення параграфу 13 чинного Акту про купівлю-продаж товарів 1893 (аналогічного параграфу 13 Акту 1979), а саме, що товари не відповідали описові, - навіть попри те, що він передбачав їх перепродати, й, відповідно, порушення особливої шкоди йому не завдало. Суд погодився й поклав на продавця відповідальність.

4-3. Параграф 14(2) - імпліцитне положення, що товари повинні бути задовільної якості.

Імпліцитні положення з параграфу 14 інкорпоруються лише в контракти, за якими товари продаються в межах ведення бізнесу. Відповідно, вони не стосуються побутових контрактів чи будь-яких одиничних контрактів між приватними особами. Проте, ці положення є ключовими для бізнес-практики та для забезпечення прав кінцевих споживачів. Традиційно, для визначення якості в англійському праві застосовувався термін "merchantability", який можна перекласти як взагалі "товарна придатність". Цей термін використовується дотепер в праві США, зокрема імпліцитне положення щодо "товарної придатності" передбачено параграфом 2-314 Єдиного комерційного кодексу (UCC). Проте, в сучасному англійському праві, а саме в параграфі 14 Акту про купівлю-продаж товарів 1979, з 1995 року замість нього використовується термін "satisfactory" - тобто "задовільної" якості:

"(2) Where the seller sells goods in the course of a business, there is an implied term that the goods supplied under the contract are of satisfactory quality."
"(2) Якщо продавець здійснює продаж товарів в межах ведення бізнесу, існує імпліцитне положення, що товари, які постачаються за контрактом мають бути задовільної якості."

Різницю між застосуванням термінів можна побачити на такому прикладі:

Приклад.
Bartlett v Sidney Marcus Ltd [1965] 1 WLR 1013.
Покупцю був проданий автомобіль із дефектним зчепленням. Продавці запропонували відремонтувати зчеплення або зменшити ціну на 25 фунтів. Покупець прийняв пропозицію щодо зменшення ціни, однак досить скоро був вимушений замінити зчеплення за додаткову оплату в 45 фунтів. Покупець вимагав в суді розірвання контракту на тій підставі, що оскільки виправлення дефекту було більш витратним, автомобіль, втратив товарну придатність. Суд відмовив в позові, оскільки товар зберігав "товарну придатність" бо був придатний для свого звичайного призначення (це було однією з ознак "товарної придатності" за чинним Актом 1893). Очевидно, що якби суд розглядав справу керуючись визначенням "задовільної якості", доводи позивача були б підтримані.

В нових підпунктах (2А), (2B) та (2C) параграфу 14 даються змістовні визначення критеріїв якості товарів:

"(2А) ...goods are of satisfactory quality if they meet the standard that a reasonable person would regard as satisfactory, taking account of any description of the goods, the price (if relevant) and all other relevant circumstances."
"(2А) ...вважається, що товари задовільної якості, якщо вони відповідають стандарту, який вважала би задовільним будь-яка розумна особа, беручи до уваги опис товарів, ціну (якщо це доречно) та всі інші належні обставини."
"(2B) ...the quality of goods includes their state and condition and the following (among others) are in appropriate cases aspects of the quality of goods — (a) fitness for all the purposes for which goods of the kind in question are commonly supplied, (b) appearance and finish, (c) freedom from minor defects, (d) safety, and (e) durability."
"(2B) ... якість товарів включає їх стан, й у відповідних випадках (серед іншого) наступні критерії визначають якість товарів: (а) придатність для всіх цілей, для яких товари цього роду зазвичай призначаються, (b) зовнішній вигляд та оформлення, (c) відсутність найменших дефектів, (d) безпечність, та (e) довговічність."
"(2C) The term implied by subsection (2) above does not extend to any matter making the quality of goods unsatisfactory — (a) which is specifically drawn to the buyer’s attention before the contract is made, (b) where the buyer examines the goods before the contract is made, which that examination ought to reveal, or (c) in the case of a contract for sale by sample, which would have been apparent on a reasonable examination of the sample."
"(2C) Імпліцитне положення, інкорпороване підпунктом (2) вище, не поширюється на випадки, коли якість товарів не є задовільною, та при цьому: (a) про недоліки прямо доведено до відома покупця до укладення контракту, або (b) покупець здійснює огляд товарів до укладення контракту, в ході якого недоліки мають бути виявлені, або (c) укладається контракт продажу за зразком, й недоліки можуть бути виявлені при розумному огляді зразка."

Вочевидь, нові положення покладають більш суворий стандарт якості товарів, чим надають більший захист покупцю, при тому зберігають потребу розумної пильності з його боку.

4-4. Параграф 14(3) - імпліцитне положення, що товари повинні бути придатними для мети, заради якої вони вимагаються.

Це положення, як і положення з підпункту 14(2), долучається лише до контрактів, за якими товари продаються в межах ведення бізнесу, проте лише за умови, що покупець "... прямо або імпліцитно дав зрозуміти продавцю про певну мету, заради якої купує товари, незалежно від того, чи така мета відповідає тій, заради якої такі товари зазвичай передбачені." Таким чином, положення застосовується в тих випадках, коли покупець у своєму виборі покладається на навички та розсудливість продавця, в зв'язку з чим висловив певну мету, для якої йому потрібні товари. Якщо продавець погодився їх продати із розумінням такої мети покупця, явним порушенням, яке тягне за собою право покупця на розірвання контракту, буде те, що товари виявляться невідповідними для такої мети.

Приклад.
Grant v Australian Knitting Mills Ltd [1936] AC 85.
Справа розглядалася судами Австралії, проте остаточне рішення виносив юридичний комітет Британської Ради (Privy Council), ґрунтуючись на англійському праві та статутах. Позивач придбав нижню білизну з вовни. Матеріал білизни містив домішки хімічних речовин, внаслідок яких позивач захворів на шкірну хворобу, й був встановлений причинно-наслідковий зв'язок (позивач, до того, був медиком). Суд визнав, що білизна мала очевидну і єдину можливу мету, й покупець імпліцитно, із самим її придбанням, дав зрозуміти цю мету продавцю, навіть без зазначення її прямо. А отже, відбулось порушення визначеного секцією 14 Акту 1893 року імпліцитного положення, що товари повинні бути придатними для мети, заради якої вони вимагаються.

4-5. Параграф 15 - імпліцитне положення, що товари, продані за зразком, повинні відповідати зразку.

Положенням пункту (2) цього параграфу передбачено:

"(2) In the case of a contract for sale by sample there is an implied term — (a) that the bulk will correspond with the sample in quality; (c) that the goods will be free from any defect, making their quality unsatisfactory, which would not be apparent on reasonable examination of the sample."
"(2) У випадку контракту стосовно купівлі-продажу за зразком, існує імпліцитне положення, що: (a) товари в масі відповідатимуть за якістю зразкові; (c) товари не матимуть будь-яких дефектів, за яких їх якість не буде задовільною, крім тих, що є очевидними при здійсненні розумного огляду зразка."

Приклад.
Godley v Perry [1960] 1 WLR 9, QBD.
6-річний хлопчик важко поранився іграшкою, яка була придбана у роздрібного торгівця. Був поданий позов до торгівця у зв'язку із порушенням імпліцитних положень за параграфом 14 Акту 1893 року. Своєю чергою, торговець долучив у справу оптового торгівця, в якого партія іграшок була придбана за зразком. Суд призначив відшкодування на користь хлопчика з боку роздрібного торгівця на підставі параграфу 14, а також відшкодування на користь роздрібного торгівця з боку оптового торгівця на підставі параграфу 15 Акту 1893 року, оскільки дефект товарів не міг бути виявлений при розумному огляді зразка.

Використана література

Turner, Chris. Unlocking Contract Law. Routlege, London, New York, 2014.

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Finch, Emily and Fafinsky Stefan. Contract Law. Pearson Education Limited, 2017.

Sale of Goods Act 1979

Матеріал для статті "Імпліцитні положення англійського контракту. Акт про купівлю-продаж товарів (Sales of Goods Act) 1979 року" отримано з англомовних джерел, юридичний переклад яких українською здійснено проектом Lawanalytics.

Замовляйте наш юридичний переклад договорів, документів чи матеріалів в сфері комерційного права будь-якої складності й ми будемо раді виконати його якісно та професійно, із розумною вартістю та в розумні строки. Ми маємо досвід та кваліфікацію, потрібні аби виконаний переклад юридичного документу відповідав всім звичайним вимогам, був дійсно юридичним, враховував особливості іноземної правової юрисдикції.

зворотній зв`язок Використання матеріалів дозволене за умови позначення цього ресурсу як джерела
Корисні посилання:

Якщо ви помітили помилку в тексті, надсилайте відповідне повідомлення електронним листом

зміст:
Free Web Hosting