Будь-ласка, вимкніть блокування реклами та оновіть сторінку.


Please, turn off the adblocker and restart the page.

повернутись до стартової сторінки
про проект
Buy Me A Coffee
soft law
юридична бібліотека зразки юридичних документів

Contractus est quasi actus contra actum

Контракт є ніби дія навпроти дії
Roman


перейти на початок сторінки


head_image
СЕКЦІЯ - G

Треті особи та доктрина "privity of contract" в англійському праві

2023-04-04

перейти на попередню сторінку

Інші статті в розділі:

Дефекти контракту в англійському праві

Укладення контракту в англійському праві

Книгарня - отримати посібники, документи

Англійське контрактне право. Короткий путівник (посібник)

7.1. Доктрина "privity of contract" ("долученості до контракту")

Грунтуючись на визначенні контракту як угоди між двома сторонами, базове правило англійської судової практики у контрактному праві стосовно третіх осіб було сформульовано у справі Dunlop Pneumatic Tyre v Selfridge (1915):

"Лише сторона контракту може заявляти вимогу на його підставі"

Звичайно, якщо контракт укладений між сторонами - А та Б, і його положеннями, наприклад, на іншу, третю сторону - В, буде покладено зобов'язання, яке вона не виконає, - дозволити А чи Б позиватися у зв'язку із невиконанням з боку В "зобов'язання" є, вочевидь, несправедливим.

В більш сучасній справі Darlington Borough Council v Wiltshier Northern Ltd [1995] (1 WLR 68, 76–8) суддя в Steyn LJ зазначив також: "Принцип чітко вимагає, що будь-який тягар не може бути покладений на третю особу без її згоди".

Із цим легко погодитись, однак, із тим самим, можна стверджувати і те, що якщо контракт між А та Б створює не зобов'язання, а права чи вигоду для В, так само В не має повноваження позиватися до А чи Б в разі невиконання контракту. Власне, така "відокремленість" А та Б, або їх "ексклюзивна долученність" до укладеного між ними контракту і є сутністю доктрини "privity of contract". Такий підхід реалізує визначальну природу контракту як комерційної угоди, за якою кожна сторона набуває певну вигоду. В свою чергу, використовуючи ще одну надважливу, суміжну доктрину "consideration", кажуть, що сторони мають "privity" якщо існує "consideration", "зустрічне задоволення". Тобто, "долученою" до контракту є сторона, яка зі свого боку здійснила виконання (Tweddle v Atkinson (1861)).

Зазвичай, для розуміння доктрини "privity of contract" в її "класичному вигляді" вказуються дві наступні історичні судові справі:

  1. Tweddle v Atkinson (1861) 1 B&S 393, 121 ER 762 (QB)
    Джон Твідл та Вільям Гай уклали угоду, що кожен сплатить певну суму грошей синові Твідла з розрахунку, що він одружиться із донькою Гая. Гай не сплатив гроші (помер), і син Твідла подав позов аби примусити виконавця заповіту Гая до виконання обіцянки. Суд відмовив визнати позов, мотивуючи це тим, що син не здійснив нічого, що можна було б вважати "зустрічним задоволенням" у виконання контракту:
    Суддя Crompton J: "Для того, щоб сторона мала право вимоги за контрактом, нею повинно бути передане зустрічне задоволення. Було б неприпустимим робити припущення, що особа є стороною контракту із тим аби бути вповноваженою висувати вимоги з нього на свою користь, і водночас не є стороною, коли мова йде про висунення вимоги до неї самої. В цій справі заявлено, що батько виступав агентом в інтересах свого сина укладаючи контракт, але такий аргумент передбачає також і виникнення у сина зобов'язань за контрактом..." Водночас, у справі було акцентовано той факт, що контракт передбачав пряму вказівку третьої особи набувачем вигоди від контракту, що згодом стало головним доводом для реформування доктрини у бік створення виключень, одним з яких і стає обставина "прямого визначення бенефіціара" (Iacobucci J in London Drugs Ltd v Kuehne and Nagel International Ltd (1993) 97 DLR (4th) 261).
  2. Dunlop Pneumatic Tyre Co. Ltd v Selfridge & Co. Ltd [1915] AC 847 (HL)
    Компанія Dew & Co., оптовий торгівець, домовилася із компанією Dunlop Pneumatic Tyre Co. Ltd - позивачем у справі, про придбання певної кількості шин, вироблених Dunlop, зі знижкою. Dew & Co. при цьому зобов'язалася не продавати ці шини роздрібним торгівцям за ціною нижче ніж зазначена у прайсі виробника, і в контрактах з кожним роздрібним торгівцем обов'язково передбачати таке ж саме зобов'язання з боку останнього. Один із роздрібних торгівців, Selfridge & Co. Ltd, відповідач у справі, не дотримавася такого зобов'язання, тобто продав шини приватним покупцям за ціною нижчою ніж визначена у прайсі виробника, внаслідок чого Dunlop звернулась до суду з вимогою до Selfridge. Суд відмовив у позові, і у своєму рішенні суддя Viscount Haldane сформулював визначення "privity": "...в англійському праві певні принципи є фундаментальними. Один з них - 'лише сторона контракту може висувати вимогу на підставі цього контракту'. Нашому праву невідоме 'jus quaesitum tertio', що виникає на підставі контракту. Таке право може бути набуте у зв'язку із власністю, як, наприклад, у випадку із трастом, однак воно не може набуватися особою, сторонньою для контракту, як право примусити виконання контракту 'in personam'. Другий принцип - для того щоб особа могла примусити виконання контракту (який не є контрактом 'за печаткою'), вона має надати зустрічне задоволення боржнику або іншій особі за вказівкою боржника..."

Таким чином, класичне правило доктрини в частині заперечення можливості покладення зобов'язання на третю особу без її відома та згоди є безапеляційним, в той час, як заперечення можливості бенефіціара - третьої особи, що не є стороною контракта, висувати вимогу за контрактом, в англійському праві завжди було предметом дискусії. Подальша судова практика виявила багато питань у цій частині застосування 'privity of contract', що, проте, мало неабиякий вплив на опрацюванні багатьох сучасних юридичних конструкцій і правил, зокрема таких важливих, як правила щодо агентських відносин і відступлення прав за контрактом.

7.2. Виключення, коли доктрина "privity of contract" не застосовується

Натепер існує багато виключень із застосування "privity of contract", які мають походження здебільшого зі статутного права, а також із використання незаборонених "обхідних" юридичних конструкцій, де дійсні обставини судових справ це дозволяють. Після тривалої роботи із "privity of contract" англійської Комісії з права (Law Comission) - статутного органу, що здійнює ревізію права та пропонує його реформування, зрештою був прийнятий Акт "Про контракти (права третіх осіб)" (Contracts (Rights of Third Parties) Act) 1999, який покликаний остаточно вирішити спірне питання "стороннього бенефіціара".

Ключовим параграфом 1 Акту "Про контракти (права третіх осіб)" 1999 передбачено наступне:

"(1) Відповідно до положень цього Акту, особа, яка не є стороною контракту, вправі застосувати примусове виконання положення контракту якщо:
(а) контрактом прямо визначене таке її право; або
(b) з урахуванням пункту (2), положення контракту має на меті набуття такою особою вигоди.
(2) підпункт (1)(b) не застосовується, якщо з побудови контракту вбачається, що сторони не мали наміру, щоб третя особа мала можливість примусового виконання положення.
(3) Така третя особа повинна бути прямо вказана в контракті по імені, чи ідентифікована за груповою ознакою або за наведеним описом, проте, не обов'язково повинна існувати в момент укладення контракту.
...
(5) Для цілей реалізації права щодо примусового виконання положення контракту третій особі надаються всі засоби, які б були доступні їй в разі висунення вимоги про порушення контракту, якби вона була стороною контракту (відповідно, на неї поширюються правила відносно відшкодування збитків, судових заборон, виконання в натурі та інших засобів захисту)."

Прикладом застосування акту є справа Nisshin Shipping Co v Cleaves & Co Ltd [2003] EWHC 2602; [2004] 1 All ER (Comm) 481:

У контракт між власниками судна та фрахтувальниками було долучено положення щодо сплати комісійної винагороди брокеру, який брав участь у веденні перемовин сторін, проте не був стороною контракту. Коли комісія не була сплачена і брокер звернувся до суду, суд встановив, що права брокера відповідають критеріям, наведеним у Акті 1999, а саме, особа брокера вказана у контракті відповідно до пункту 1(3) та контрактом чітко передбачається набуття брокером вигоди, що кореспонує із підпунктом 1(1)(b) Акту 1999. Одним з практичних наслідків саме цієї справи є визнання судом того, що дія підпункту 1(2) Акту 1999 полягає в покладенні тягара доведення на сторону, яка заявляє, що підпункт 1(1)(b) не підлягає застосуванню.

Таким чином, Акт "Про контракти (права третіх осіб)" 1999 став важливим доповненням існуючої практики застосування доктрини "privity of contract". Проте, ним самим передбачено обмеження його дії в разі існування інших статутних положень в певних сферах, або в разі, якщо сторони прямо виключили застосування Акту в контракті.

Інші статутні виключення з "privity of contracts":

  • Акт 'Про власність заміжніх жінок' (Married Women’s Property Act) 1882 дозволяє жінці або дитині отримувати виплати за контрактом страхування життя, укладеного на їх користь. Акт надає їм також право позиватися на підставі контракту, стороною якого вони не є;
  • відповідно до Акту 'Про права на майно' (Law of Property Act) 1925, який має справу із "землею, нерухомими об'єктами на землі та правами на землю" ("estates, interests or charges in or over the land") - є можливим примусове забезпечення прав на землю, в тому рахунку отриманих як "обтяження" із ділянкою, коли особа не є стороною відповідної угоди чи іншого інструменту. Оскільки у параграфі 56 акту використовується сполучення "на землю" "або інше майно", а також з огляду на давнішу судову практику (зокрема, De Mattos v Gibson (1858) 4 De G & J 276), були випадки, коли позивачі намагались застосувати "земельні обтяження" до відносин, не пов'язаних із землею, в основному невдало:
    Taddy v Sterious (1904) - до продажу табачних виробів, позов підтриманий не був, Beswick v Beswick (1968) - застосування акту - один із "шляхів" яким позивачка обгрунтовувала свій позов, - позов був задоволений, але з іншої підстави, тобто аналогія із "земельними обтяженнями" не спрацювала;
    Lord Strathcona Steamship Co. Ltd v Dominion Coal Co. Ltd [1926] AC 108 (PC) - до відносин із фрахтування судна - виняткова справа вдалого "обходу" за допомогою застосування аналогії із "земельними обтяженнями", яка згодом часто критикувалась і вважалась помилкою суду.
  • Актом 'Про дорожній рух' (Road Traffic Act) 1988 передбачається зобов'язання страхувальника в разі страхового випадку сплачувати відшкодування не лише водію, на якого оформлений страховий поліс, але й третій особі, авто якої було пошкоджено застрахованим водієм.

Інші можливі шляхи уникнення "privity of contract":

  • за допомогою контрактів "забезпечення" (collateral contract), як у справі Shanklin Pier Ltd v Detel Products Ltd [1951] 2 KB 854:
    Власник пірсу, позивач, найняв виконавця для пофарбування пірсу. Контракт передбачав право замовника вказувати виконавцю яку саме фарбу потрібно використовувати. Відповідач, виробник фарби, у безпосередньому контакті із власником пірсу пообіцяв, що вироблена ним фарба із певною маркою підійде для виконання робіт та фарба буде триматися 7-10 років. Покладаючись на обіцянку, позивач дав вказівку виконавцю використовувати фарбу відповідача, що й було виконано шляхом укладення виконавцем контракту із виробником про придбання відповідної фарби. На ділі фарба трималася лише три місяці, в зв'язку із чим власник пірсу, хоч не був стороною контракту про придбання фарби, подав позов до виробника. Позов був задоволений, оскільки позивач зміг довести існування "додаткового" контракту між ним та виробником, за яким у відповідь на обіцянку виробника позивач надавав "зустрічне задоволення" у вигляді "інструктування виконавця придбати фарбу саме у відповідача".
  • із використанням права щодо трастів - в цьому випадку, позивач намагається обминути "privity of contract" посилаючись на існування в нього трастових (довірчих) відносин із стороною контракту, а тому він, як бенефіціар, має право позиватися до сторони контракту в межах права щодо трастів, а не в межах контрактного права (вдало - Les Affréteurs Réunis SA v Leopold Walford (London) Ltd [1919] AC 801 (HL); невдало - Re Schebsman (1943), Beswick v Beswick (1968))
  • із використанням деліктного права - хоч особа, що зазнала шкоди не завжди може отримати відшкодування в межах контрактного права з причини відсутності укладеного між нею та порушником контракту, таке відшкодування можливо отримати в межах деліктного права - тобто позиватися з вчинення порушником делікта та завдання внаслідок цього шкоди.

7.3. Агентські відносини за англійським правом

Разом із "шліфуванням" доктрини "privity of contract" подальшого розвитку набули такі надважливі правові концепції, як агентські відносини, відступлення прав та обігові інструменти, які в англійському праві також вважаються виключеннями з "privity of contract". Стосовно цих загальних випадків, незастосування доктрини засноване на самій природі контрактного правовідношення, яке поєднує в них три сторони, а не дві.

Агентські відносини дозволяють агентові укладати контракт із третьою особою на користь принципала, внаслідок чого укладений контракт пов'язує між собою принципала та третю особу.

Підставами виникнення агентських відносин в англійському праві є:

  1. виражена домовленість між агентом та принципалом ('express authority'). Межі повноважень агента, в такому випадку, визначені домовленістю;
  2. імпліцитна домовленість, - тобто та, яка мається на увазі ('implied agreement'). В цьому випадку повноваження агента визначаються виходячи з наміру сторін, і агент має право вчиняти дії, які походять з таких повноважень. Імпліцитна домовленість може виявлятися через поведінку сторін.
    Дії агента, навіть за відсутності виражених чи імпліцитних повноважень, створюють зобов'язання для принципала, якщо принципал їх затвердить. Для того, щоб затвердження відбулось, потрібне наступне:
    • агент дійсно укладає контракт в інтересах принципала, що, зокрема, має наслідком неможливість для прихованого принципала затвердити дії агента якщо повноважень на момент вчинення дії насправді не було;
    • принципал повинен існувати в момент укладення контракту між третьою стороною та агентом;
    • принципалу має бути відомим про контракт, укладений агентом;
    • контракт повинен бути дійсним та мати юридичну силу.
  3. дія права, а саме:
    • пряма дія статутного акту, наприклад, згідно із Актом "Про споживчий кредит" 1974, торгівець, який здійснює продаж в кредит, вважається агентом фінансової установи;
    • необхідність, схвалена правом, - наприклад, в контрактах, пов'язаних із судноплавством, капітан судна у визначених випадках, викликаних очевидною та схваленою правом необхідністю, має повноваження продати вантаж, як агент власника;
    • презумпція в певних відносинах, наприклад, подружніх, чи навіть в разі співжиття поза офіційним шлюбом.
      В таких випадках агент діє на підставі так званих "очевидних" повноважень, які іноді ще називають "презюмованими", або "агентство в силу неспростовної правової презумпції", оскільки обставини складаються таким чином, що принципал за замовченням не заперечує проти повноважень агента діяти в його інтересах. Для того, щоб дії агента на підставі очевидних повноважень мали силу, принципал має їх підтримати прямо або шляхом поведінки, як у справі Spiro v Lintern [1973] 3 All ER 319:
      Дружина проінструктувала агента з нерухомості продати від імені чоловіка його будинок. Агент знайшов покупця і передав покупцю підписаний контракт продажу, не маючи при тому прямих повноважень від чоловіка. Чоловік згодом надав дозвіл будівельникам, залученим покупцем, працювати на ділянці. Після того, чоловік продав будинок іншій особі, й відповідно перший покупець подав до суду, заявивши, що дружина діяла як агент чоловіка й укладений із ним контракт є чинним. Суд погодився із позивачем, обгрунтувавши рішення тим, що чоловік, дозволяючи роботу будівельників, тим самим підтримав контракт, укладений його дружиною на підставі презюмованих повноважень від чоловіка.
    В комерційному контексті, суди часто визначають, що повноваження виникають у зв'язку із необхідністю. Це можуть бути випадки, коли:
    • у визначений момент агент контролює майно принципала;
    • у наявних обставинах для агента неможливо отримати інструкції від принципала;
    • агент вимушений діяти в умовах дійсної надзвичайної ситуації;
    • агент діє керуючись здоровим глуздом та добросовісністю (Great Northern Railway Co v Swaffield (1874) LR Exch 132 - Відповідач не з'явився забрати коня, діставленого потягом на визначену станцію. Працівники залізничної компанії зняли коня з потягу, та оскільки не змогли зв'язатися із отримувачем, самостійно нагодували його та відвели до конюшні. Коли власник все ж забрав коня, він відмовився сплатити витрати залізничників. Суд підтвердив, що залізнична компанія у наявних обставинах діяла обгрунтовано, та зобов'язав власника сплатити витрати.)

В кожному разі, - що, можливо, дещо відрізняє агентські відносини за англійським правом від представництва за українським, - агент має імпліцитні повноваження діяти в будь-який спосіб, який є похідним від виконання ним своїх повноважень, навіть якщо прямо саме такі дії серед повноважень агента не вказані.

Зв'язок між трьома учасниками відносин, пов'язаних із контрактом, укладеним агентом, характеризується в англійському праві наступним чином:

  • якщо принципал є відкритим, тобто третій стороні відомо, що агент укладає контракт на користь цього принципала, - після укладення контракту, власне, роль агента завершується і принципал з третьою стороною вправі заявляти вимоги безпосередньо один одному як за звичайного контракту;
  • якщо принципал скритий, тобто агент не повідомив третій стороні, що він діє як агент, то, за умови, що агент діяв маючи належні повноваження, принципал та третя сторона вправі заявляти вимоги один одному, і, крім того, третя сторона вправі заявляти вимоги до агента. Така ситуація є, вочевидь, головним виключенням з доктрини "privity of contract". Але, згідно до судової практики вимоги скритого принципала відкидаються, коли положення контракту є несумісними із агентськими відносинами, коли є пряма вказівка у контракті, що агент діє лише у власних інтересах, а також коли особа принципала має істотне значення для третьої сторони аби укласти контракт (Said v Butt [1920] 3 KB 497 - театральний критик, розуміючи, що театр не запросить саме його на першу виставу нової п'єси з причини поганого відгуку, зробленого критиком у минулому, попросив друга купувати від свого імені білет для нього. Проте, на п'єсу критик допущений не був, після чого звернувся до суду. Суд визначив, що особа критика мала істотне значення для театру аби укладати із ним контракт, і оскільки він як принципал був скритий, його позов був відхилений);
  • відносини агента із принципалом, зазвичай, визначаються агентською угодою. Вважається, що агент, насамперед, має два ключові обов'язкі перед принципалом: виконати надані йому інструкції та діяти із належною турботою та кваліфікацією. Крім того, агент перебуває у фідуціарних відносинах із принципалом, а тому повинен уникати конфлікту інтересів, не повинен отримувати будь-якого хабаря чи прихованої вигоди, а також має вести облік майна, що належить принципалові. Серед прав агента: право на повне відшкодування принципалом необхідних витрат, понесених агентом; прямо визначене чи таке, що мається на увазі в межах домовленості, право на отримання винагороди агента; право на притримання, за певних обставин, майна, що належить принципалу, в якості застави до виплати принципалом належних до сплати агентові сум;
  • загалом, агент не має зобов'язань перед третьою стороною. Однак, якщо принципал скритий, агент такі зобов'язання має, й якщо принципал, згодом, стає відомим, третя сторона все одно має право висувати вимоги як до принципала, так і до агента. Також, агент несе персональну відповідальність перед третьою стороною в разі введення її в оману, а також несе відповідальність, якщо він діє із порушенням отриманих повноважень (Yonge v Toynbee [1910] 1 KB 215).

Агентські відносини можуть бути припинені сторонами, або через дію права. Припинення сторонами відбувається в разі завершення строку, на який повноваження були надані, та в разі прямо вираженої згоди сторін. Одностороннє припинення агентських відносин, якщо така можливість не передбачена при їх встановленні, є порушенням контракту.

Припинення агентських відносин через дію права наступає в разі:

  • фрустрації, як у випадку будь-якого іншого контракту (фрустрацією контракту є положення, коли його виконання, внаслідок впливу зовнішніх факторів, стає неможливим або недоцільним);
  • смерті, душевного розладу сторони;
  • банкрутства сторони.

7.4. Відступлення прав вимоги ("assignment of chose in action")

Загальний та багатогранний термін "відступлення права" для континентального і, зокрема, українського юриста охоплює, в принципі, будь-який перехід прав (та пов'язаних зобов'язань) як тих, що виникають із договорів, так і інших, визначаючи для них певні загальні правила. В англійському праві, із його суто практичною спрямованістю, "відступлення" має особливості не тільки в залежності від, власне, того об'єкту, який відступається, але й від самої підстави, чи правового підгрунтя для відступлення, яке, навіть, може визначатися (з урахуванням існуючих обмежень) на вибір зацікавленої особи. Особливу складність для континентального юриста має пошук самого критерію для класифікацій англійських правових конструкцій, зокрема у тій "царині", що іменується "власність".

Не занурюючись у суміжний для нашого дослідження правовий інститут "property law", але й не обмежуючись суто "технічним" і дещо "синтетичним" терміном "відступлення прав за контрактом", - для виокремлення "прав", які на практиці можуть бути предметом відступлення ("assignment"), потрібно вказати на:

  1. власність та пов'язані із нею права в розумінні Акту "Про власність" (Law of Property Act) 1925;
  2. права на отримання вигоди в межах трасту ("equitable interest");
  3. права вимоги, примусове забезпечення яких здійснюється судом ("chose in action"), на відміну від прав у володінні ("chose in posession"), які забезпечені самим фізичним володінням ними.

З огляду на фактичну наявність трьох (!), цілком самостійних та, часто, взаємозамінних "наборів правових інструментів" - "статутного права" ("statutes"), "загального права" ("common law") та "права справедливості" ("law of equity"), правила стосовно відступлення прав вимоги відрізняються в межах кожного із зазначених "напрямків".

Правила відступлення згідно параграфу 136 Акту "Про власність" 1925:

  • цим параграфом визначається загальне (не лише в межах контрактів) повноваження відступати вимоги, примусова реалізація яких здійснюється судом (тут використаний термін "legal or other thing in action", що, проте, вважається фактично тотожнім до терміну "chose in action", про який мова йтиме нижче);
  • таке відступлення має бути абсолютним, тобто відступлення "із умовою", або "частини" права вимоги, на підставі Акту, не передбачено;
  • відступлення повинно бути оформлено письмово та підписане стороною, що відступає право, з обов'язковим повідомленням боржникові про відступлення та особу, якій відтепер потрібно сплатити борг (відступлення набуває чинність лише за умови належного повідомлення);
  • важливою перевагою цього "способу" відступлення є відсутність потреби надавати "зустрічне задоволення" (consideration) з боку правонабувача.

Відступлення за правом справедливості (пункти (b) та (c) з переліку прав вище):

  • відступлення права на отримання вигоди в межах трасту (як відомо, трасти є виключним предметом регулювання саме правом справедливості), - англійською "equitable chose in action", або "equitable interest", - регулюється особливими правилами, які знаходяться поза межами контрактного права;
  • відступлення, в свою чергу, саме прав вимоги, примусове забезпечення яких здійснюється судом ("legal chose in action"), в тому рахунку тих, що виникають за контрактом, - за правом справедливості має наступні особливості:
    • відступлення може бути як абсолютним, так і не абсолютним - тобто, відступлення може мати вигляд "обтяження", коли правонаступник отримує право лише на частину майбутнього платежу з загального фонду (Jones v Humphreys [1902] 1 KB 10);
    • не потрібне додержання певної форми, зокрема письмової;
    • повідомлення боржника про таке відступлення не є обов'язковим (проте бажаним);
    • в певному смислі необхідне "зустрічне задоволення" ("consideration"), через існування максими справедливості: "справедливість не є асистентом волонтерства". Це правило, однак, має наступну практичну реалізацію:
      1. якщо відбувається "дійсне" ("actual") відступлення, тобто, коли особа, що передає право, вже здійснила все від неї належне, щоб такий трансфер фактично відбувся - відступлення є чинним;
      2. якщо мова лише про укладання угоди про відступлення права в майбутньому - для чинності такого відступлення потрібне "зустрічне задоволення" з боку правонабувача.

Крім того, існують спільні правила відступлення, що застосовуються як для "статутного", так і для відступлення за "правом справедливості":

  • в певних випадках право не підлягає відступленню:
    • якщо існує пряма вказівка про заборону відступлення в контракті;
    • право звернутися до суду за відшкодуванням збитків;
    • якщо контракт заснований на особистому виконанні;
    • заборони, визначені статутним правом, пов'язані із публічним порядком.
  • якщо існує більше одного (часткового) відступлення одного й того ж права, й коштів боржника не вистачає щоб погасити вимоги правонабувачів, правонабувачі мають заявити про свою вимогу. Пріоритетність погашення вимог визначається за датою заяв.

7.5. Обігові інструменти ("negotiable instruments")

Обігові інструменти ("negotiable instruments") - із початку "винахід" торгівців. Правила, які протягом багатьох сторіч були у використанні серед торгівців, згодом, зокрема в англійському праві, набули статутне оформлення в Акті "Про векселі" (Bills of Exchange Act) 1882. Звичайно, докладний опис відносин, пов'язаних із таким важливим обіговим інструментом, як вексель, є окремою великою темою. В межах нашого дослідження потрібно відзначити, що сутністю кожного обігового інструменту є можливість цілком вільного обігу права на майно, визначене інструментом, - у випадку чеку, який є ще одним поширеним обіговим інструментом, - таким майном є грошові кошти.

Відносини, пов'язані із обіговими інструментами (на прикладі чека), поєднують три сторони:

  • чекодавець, - особа, яка має банківський рахунок та виписує чек для сплати вартості товарів чи послуг;
  • пред'явник чека, - відповідно, особа, на чию користь здійснюється оплата;
  • банк, який здійснює безпосереднє перерахування на користь пред'явника чеку коштів, що належать чекодавцю або надані чекодавцеві банком в межах овердрафту чи кредиту.

Як можна помітити, безпосередньо контрактними відносинами пов'язані чекодавець та пред'явник чеку. Крім того, існують відносини стосовно банківського обслуговування між чекодавцем та банком, в межах яких банк зобов'язаний списувати кошти з рахунку чекодавця на користь будь-якого пред'явника чеку, виписаного чекодавцем. Контракту між пред'явником чеку та банком немає, але, всупереч "privity of contract", пред'явник чеку має всі повноваження на стягнення коштів, зокрема в судовому порядку.

За логікою Акту "Про векселі" 1882, якщо чек був виписаний, чекодавець не може його відмінити чи опротестувати в судовому порядку якщо в нього виникли, наприклад, претензії до виконання з боку пред'явника чека. Саме це забезпечує "обіговість" чеку, оскільки сторона, із якою розрахувались чеком, може покладатись на чек, практично як на грошові кошти. Єдиними виключеннями з цього, які все ж надають чекодавцю можливість захисту в суді у вигляді скасування чеку, є випадки "повної відсутності зустрічного задоволення" ("total failure of consideration") - коли будь-яке виконання з боку пред'явника чека не здійснене взагалі, всупереч умов укладеного контракту, а також випадок підробки чеку - підробки підпису, тощо. Тобто, в таких випадках чекодавець має довести в суді підстави для скасування чеку. Для примусового судового стягнення коштів за виписаним чеком, пред'явник чеку, в оплаті якого було відмовлено, має безумовне право звернутися в суд із вимогою до чекодавця, й така вимога підлягає задоволенню в спрощеному (й практично "автоматичному") порядку ("summary judgment"), із додатковим нарахуванням відсотків на суму боргу з дати пред'явлення чеку для оплати, а також витрат, понесених у зв'язку із стягненням.

Використана література

Charman, Mary. Contract Law. Willan Publishing, 2007.

Turner, Chris. Unlocking Contract Law. Routlege, London, New York, 2014.

Poole, Jill. Casebook on Contract Law. Oxford University Press, 2016.

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Contracts (Rights of Third Parties) Act 1999

Law of Property Act 1925

Bills of Exchange Act 1882

зміст
зворотній зв`язок Використання матеріалів дозволене за умови позначення цього ресурсу як джерела
Корисні посилання:

Якщо ви побачили помилку у тексті, надсилайте відповідне повідомлення електронним листом на адресу lawanalytics@ukr.net

Free Web Hosting