> Новини та події договірного права і міжнародного комерційного арбітражу, новини права ЄС у сфері торгових відносин, цифрової комерції та договірного права, англійська судова практика та новини англійського договірного права, анонс нормотворчої практики, рекомендацій і "мʼякого права" впливових європейських і світових організацій та інституцій

Конвенція про угоди про вибір суду 2005 року (Convention of 30 June 2005 on Choice of Court Agreements), прийнята в межах Гаазької конференції з міжнародного приватного права, після її ратифікації, відповідно до визначеного конвенцією порядку, набрала чинності для України з 1 серпня 2023 року. Конвенція передбачає механізм гарантування розгляду комерційних та більшості цивільних справ виключно судом тієї країни-підписанта конвенції, про який було домовлено сторонами (відповідно, сторонами міжнародного комерційного контракту), - тобто вибір суду сторонами матиме пріоритет над колізійними правилами, якщо такий вибір відповідатиме передбаченим конвенцією умовам. Це, звичайно, стосується міжнародних контрактів, коли сторони є резидентами різних країн. Крім України, учасниками конвенції, які повністю її ратифікували (із набуттям чинності), є кожна країна ЄС окремо, ЄС, Мексика, Сполучене Королівство та Сінгапур. Офіційний переклад конвенції українською мовою доступний в базі ВР України.

Друга "судова" Гаазька конвенція - Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 року (Convention of 2 July 2019 on the Recognition and Enforcement of Foreign Judgments in Civil or Commercial Matters) набирає чинності для України 1 вересня 2023 року. Ця конвенція, вочевидь, є логічним продовженням Конвенції про угоди про вибір суду 2005 року, і разом із нею створює механізм, подібний до того, який діє стосовно визнання та виконання арбітражних рішень згідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року. Учасниками Гаазької конвенції 2019 року (для яких вона набуває чи набула чинності) є, натепер, практично всі країни ЄС, окрім Данії, ЄС як окремий учасник та Україна. Офіційний переклад українською Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 року, доступний також.

У справі Kajima Construction Europe (UK) Ltd v Children’s Ark Partnership Ltd [2023] EWCA Civ 292 Апеляційний суд Англії та Уельсу розглянув питання стосовно правових наслідків незастосування стороною положень контракту щодо обов'язкового звернення до процедури альтернативного (досудового) вирішення спору, перед тим як ініціювати судовий процес.

Спір виник в межах контракту щодо виконання будівельних та супутніх робіт, за яким Підрядник - Kajima Construction, на додаток до вже виконаних у минулому робіт, мав виконати певне додаткове облаштування у зв'язку із виявленими під час перевірки недоліками у відношенні вимог протипожежної безпеки. Підрядник погодився на фінансування робіт за власний рахунок, але виник спір стосовно строків, обсягів, відшкодування збитків. Замовник за контрактом - Children’s Ark Partnership, здійснюючи керівництво проектом (так званий проект PFI, "Private-Finance Initiative"), після висловлення претензій стосовно робіт та недосягнення згоди, подав позов до суду. При цьому, контрактом була передбачена процедура досудового врегулювання спору із зверненням до спеціально створеної комісії із залученням трасту, який фінансував роботи, як обов'язковий етап перед зверненням до суду. До того ж, завершувався відведений контрактом строк обмежувальної (позовної) давності для заявлення вимог з боку Замовника, а тому подання позову до суду всупереч процедурі врегулювання було обгрунтоване Замовником передусім цим.

Суд першої інстанції прийняв рішення призупинити провадження на підставі пункту 11(1)(b) CPR, з огляду на те, що контрактом передбачена процедура досудового врегулювання спорів. Не погоджуючись, насамперед, із лише призупиненням розгляду справи, з боку Kajima Construction була подана апеляція, із вимогою закриття провадження у справі взагалі, - тобто, фактично, примушення замовника до виключного застосування саме процедури досудового врегулювання.

Існуюча практика в цій сфері свідчить, що такі вимоги можуть бути задоволені судом лише якщо процедура ADR передбачена із достатньою деталізацією, аби визначити конкретний зміст обов'язків сторін. В цій справі було встановлено, що процедура не є достатньо чіткою, а тому не може бути примусово забезпечена судом. "Звичайним" (однак не обов'язковим) засобом захисту, який надається судом за цих умов, є саме призупинення провадження, для надання сторонам можливості звернутися до ADR та самостійно дійти згоди у передбачений контрактом спосіб. Крім того, додатковим доводом стала "розумна" поведінка Замовника, який звернувся до суду з ігноруванням ADR саме з огляду на наближення спливу строку обмежувальної (позовної) давності. При цьому, за обставинами справи суд визначив, що у Замовника були обгрунтовані причини на "зволікання", оскільки недоліки були виявлені лише після проведення перевірки.

На розгляді у верхній палаті парламенту Сполученого Королівства знаходиться Білль про реформування або відзив долученого до правової системи Британії законодавства ЄС - так званого "retained EU law" або "REUL" (The Retained EU law (Revocation and Reform) Bill). За задумом, Білль покликаний забезпечити упевненість в тому, що той чи інший документ REUL - або свідомо залишений надалі чинним, із можливим внесенням до нього змін, - або втратить свою чинність для Британії із початком наступного року. Ті документи, які зберігатимуть чинність після цього, вважатимуться "асимільованими", проте, вони не матимуть пріоритету над внутрішнім правом Сполученого Королівства, та не будуть тлумачитись у відповідності до принципів права ЄС.

Ключовим положенням Білля є пункт про остаточну втрату чинності для Британії із завершенням 2023 року всього "вторинного" законодавства, що має "походження з ЄС", а також актів "прямої дії" ЄС, що зберігали чинність дотепер, за винятком тих, що мають відношення до фінансових послуг (врегульовані окремим актом), а також, відповідно, тих, про збереження чинності яких буде пряма вказівка. Роботу із визначення таких актів має провести уряд, кожен департамент якого, в межах своєї сфери діяльності, повинен визначити, чи залишати чинним документ REUL, із можливим внесенням до нього необхідних змін. Передбачається можливість подовження тривалості такої роботи, якщо строку до кінця року буде замало, але не більше ніж до 23 червня 2026 року (десять років з дати проведення референдуму щодо Brexit).

Документом також надаються повноваження для вищих судів самостійно вирішувати чи використовувати надалі судову практику ЄС, з огляду на можливе обмеження з боку такої практики розвитку внутрішнього права Британії.

Фахівці відомої міжнародної юридичної компанії Herbert Smith Freehills підготували щорічну добірку найбільш цікавих справ, розглянутих у 2022 році англійськими судами в зв'язку із базовими питаннями контрактного права - укладення контракту, положення про виключення чи обмеження відповідальності, добросовісність, непередбачені обставини та розірвання контракту. Добірка, в розрізі визначених питань, містить посилання на судові справи, виклад їх основних обставин, а також практичні поради для врахування під час складання контрактів. Документ може бути корисним як для практиків, так і для всіх, хто цікавиться англійським правом, в якості посібника для пошуку інформації і більш глибокого вивчення відповідних питань.

Посилання тут (документ англійською мовою).

У цікавій, в зв'язку із застосування принципу "відокремленості" арбітражної угоди, справі DHL Project & Chartering Ltd v Gemini Ocean Shipping Co. Ltd [2022] EWCA 1555 Апеляційний суд Англії аналізував, чи є зобов'язальною арбітражна угода, коли передумова для набуття контрактом сили не була виконана.

За встановленими судом обставинами справи, сторони - власник та фрахтувальник судна, задля майбутнього фрахту, досягли домовленості укласти відповідний контракт, якщо будуть виконані певні попередні умови (перевірка стану судна та його схвалення до певної дати). Коли така умова у визначений час виконана не була, фрахтувальник вирішив звільнити судно та знайшов заміну. Зі свого боку власник, оцінив такі дії як однобічну відмову від контракту, а оскільки текст підписаного документу мав арбітражне застереження, звернувся до відповідного арбітражного трибуналу, який прийняв рішення на його користь. Фрахтувальник в арбітражному розгляді участі не приймав, й лише згодом звернувся до англійського суду стосовно скасування арбітражного рішення на підставі параграфу 67 Арбітражного Акту, у зв'язку із відсутністю повноважень трибунала. В першій інстанції суд ухвалив рішення на користь фрахтувальника, проте лишив власникові можливість звернутися із апеляцією, яка і була розглянута.

Апеляційний суд також визнав арбітражну угоду неукладеною, а відповідне арбітражне рішення на користь власника як укладене за межами повноважень трибуналу. В рішенні суддею наголошено наступне:

1) питання "відокремленості" арбітражної угоди має розглядатися окремо для випадків (а) "укладеності" контракту - коли існує спір щодо самого факту укладення контракту, а із ним і відповідної арбітражної угоди, якщо вона викладена як "похідна" від контракту; та (б) для випадку "чинності" контракту, - тобто коли сторони домовились про арбітраж, але одна зі сторін оскаржує дійсність контракту, що, відповідно, "активує" дію "відокремленості".

2) в цій справі, мова йде саме про неукладення контракту взагалі, й все про що сторони, фактично, домовились, - "якщо зобов'язальний контракт буде укладено, він матиме арбітражне застереження". Відповідно, оскільки контракт не укладено, арбітражна угода не укладена також.

Як висновок, можна звернути увагу на важливість чіткого врахування та визначення юридичного "місця" арбітражної угоди у відносинах сторін. Для уникнення спорів, подібних до зазначеного, можливим, наприклад, може бути викладення арбітражної угоди у спосіб, коли вона набуває чинності окремо від майбутнього контракту - для вирішення спорів між сторонами навіть в разі не укладення чи не набуття контрактом чинності.

Із відкриттям нової пленарної сесії 18 січня Європарламент ухвалив резолюцію, якою відзначається 30-річчя створення єдиного ринку країн ЄС, досягнення на цьому шляху, а також нагальні сучасні виклики єдиного ринку, які постають у зв'язку із військовою агресією РФ проти України, пандемією, а також через Brexit. Резолюція наголошує роль єдиного ринку як шляху до миру, стабільності та розвитку Європейського континенту, підкреслює необхідність гнучкого реагування на геополітичні зміни, зокрема, розрив економічних зв'язків та ланцюгів постачання після початку військової агресії.

Загалом, в тексті акцентується увага на багатьох економічних, правових, соціальних напрямках розвитку єдиного ринку та ЄС в цілому, серед яких:

• поглиблення роботи щодо усунення несправедливих перешкод для вільного ринку, в межах "Групи з реалізації єдиного ринку" ("Single Market Enforcement Task-Force", SMET);
• подальша імплементація правового середовища для єдиного ринку, прийняття актів у сфері цифровізації, штучного інтелекту та цифрових даних;
• вдосконалення існуючих інструментів захисту споживачів, зокрема в межах подальшої реалізації Директиви щодо нечесних комерційних практик ("Unfair Commercial Practices Directive", Директива 2005/29/EC Європарламенту та Комісії від 11.05.2005);
• підкреслення важливості дотримання Європейських стандартів, єдиних митних правил, спільних правових інструментів у комерційних сферах, що набувають нового розвитку.

Президенти Європарламенту, Ради ЄС та Єврокомісії 15 грудня 2022 року підписали Спільну Декларацію щодо законодавчих пріоритетів Європейського союзу на 2023 та 2024 роки. Документ, згідно до офіційного прес-релізу, "визначає спільне бачення міцнішої й більш гнучкої Європи перед лицем російської неспровокованої та грубої агресії по відношенню до України, її наслідків" та, окрім того, зачіпає багато інших питань та викликів у багатьох сферах, які потребують гармонізації законодавства країн-членів на рівні ЄС.

Зокрема, серед таких кроків, пропозиція щодо Директиви з адаптування правил позаконтрактної цивільної відповідальності до застосування відносно штучного інтелекту, пропозиція щодо Директиви про гармонізацію окремих аспектів законодавчих процедур банкрутства, пропозиція щодо Директиви про визначення корпоративної стійкості (Corporate Sustainability Due Diligence), пропозиція щодо Директиви стосовно захисту публічних осіб від безпідставних судових процесів (SLAPP), пропозиція щодо Регламенту стосовно цифровізації юридичної співпраці та доступу до правосуддя у транскордонних цивільних, комерційних та кримінальних питаннях, пропозиція щодо Регламенту про право, що застосовується до наслідків відступлення прав вимоги для третіх осіб.

Текст документу англійською мовою можна отримати за посиланням