Форми захисту прав
2020-03-02
Існування в сучасному суспільстві права в широкому сенсі — як інституту загального регулювання й впорядкування, в якості свого підгрунтя передбачає утвердження й прав людини та громадянина, - права в вузькому сенсі. Відмінною рисою будь-якого розвинутого суспільства є встановлення необхідного балансу між регулюючою й захисною функціями права, що має вираз назовні у вигляді підтримання порядку, заснованого не на страхові застосування покарання, а на утвердженні реальної можливості правомірного, тобто «відміряного правом», захисту порушеного права.
Правосвідомість і захист прав
Необхідно відзначити, що ступінь розвинутості тих чи інших форм захисту права в конкретному суспільстві й державі, безпосередньо повʼязані із тим правопорядком, який існує. Власним корінням вони зростають із тих правових традицій, які визначили деяку прихильність правової свідомості такого суспільства, що, в свою чергу, у значній мірі визначає схильність та розвинутість правосвідомості кожного його члена.
В цілому, в сучасному уявленні, склалися два основні типу правосвідомості, сполучення яких і визначає ефективність і пріоритетність форм і засобів захисту прав, які застосовуються.
Позитивізм
Перший тип правосвідомості — позитивізм, - грунтується, зокрема, на думці, що правова система держави, як сукупність існуючих в її кордонах правових норм є самодостатньою, та, за логікою, єдиною, яка застосовується в тих сферах, де це потрібно для суспільства. В такому підході первісною є роль держави, яка приймає на себе всі функції створення правових норм та їх застосування, відкидаючи будь-який відступ від передбаченого законом методу й меж регулювання. У разі превалювання такого типу правосвідомості, нагальними є адміністративний та судовий захист прав, оскільки найбільш ефективний захист від неправомірних дій можна отримати, за задумом, перш за все у держави, в особі її органів і посадових осіб, оскільки, безперечно, саме вони ексклюзивно мають владні повноваження й монопольне право застосовувати силу.
Природне право
Інший тип — заснований на превалюванні природного права, тобто правопорядку, в якому все підпорядковано певній морально-етичній основі. Тут на перший план виступають принципи, що формулюються правовим розумом внаслідок поступової еволюції й розвитку первісних морально-етичних уявлень про цінність прав, і про межі їх захисту. В більшій мірі ніж в інших правових системах, природне право забезпечується усвідомленням, морально-етичною культурою кожного члена суспільства, - не страхом перед застосуванням покарання. Держава, в такій системі, слугує лиш підпорою підтримання правопорядку, не втручається й не впливає на природну основу. Суттєвою видимою різницею двох глобальних типів правосвідомості є саме місце й роль держави — або головна, або підпорядкована, - і саме від правосвідомості кожного окремого члена суспільства залежить те, яке місце, - або за волею особи, або за її безвольною згодою, держава матиме.
За превалювання правосвідомості природного права, пріоритетними формами захисту прав та інтересів є конституційний та судовий захист. Оскільки особа сама розуміє певні межі, зокрема, той факт, що від її ставлення залежить і ставлення до неї самої, в суспільстві існує певний внутрішній договір, status quo, порушення якого, хоч теоретично й можливе, але не є загрозливим, с точки зору міцності всієї системи. Цей внутрішній договір, status quo і стає основою конституційної норми, а конституційний захист, в такому випадку є найбільш ефективним, оскільки практично не витрачає багато ресурсів на своє підтримання й застосування. Дуже важливим, для збереження status quo, має судовий захист, - питання довіри до правосуддя й безумовного утвердження справедливості в суді є наріжним. Суд займає в такій системі незалежну від державної влади позицію у визначенні правових категорій і методів захисту порушених прав, в тому рахунку шляхом надання санкції на застосування державою насилля.
Поняття форми захисту права
Під «формою» потрібно розуміти той зовнішній вираз, у якому виявляються внутрішні властивості. У відношенні до форми захисту права, можна дати їй таке визначення, із врахуванням певного зваженого підходу, який має характер правосвідомості перехідного типу. Будь-який захист права передбачає його відновлення у стані, який існував до порушення, або, за неможливості, - у стані, який є справедливо подібним. Саме справедливість є принципом, який має визначати співмірність відшкодування, із збереженням загального балансу прав, що існував до порушення. Відповідно, формою захисту права є сукупність засобів та правових механізмів, поєднаних в певний офіційний порядок, що визнається і державою, і суспільством, - порядок за допомогою якого відбувається таке відновлення.
Як вбачається, вкрай важливим для захисту права стає питання визначення справедливості при застосуванні офіційного порядку. Вирішуючи це питання, треба враховувати багато складових, як загально-етичного характеру — гуманність, однаковість правозастосування, рівність перед судом, співмірна суттєвість втрати для порушника, так і суто практичну вартість відновлення чи цінову співмірність відшкодування.
Отже, основними формами захисту прав, кожна з яких має свій офіційний порядок застосування, більш чи менш деталізований в певному суспільстві чи державі, є такі:
- конституційна,
- адміністративна,
- судова.
Адміністративний захист прав
Адміністративний захист прав виявляється, перш за все, у захисті від злочинних посягань на основні та невідʼємні цінності людини й громадянина — життя, здоровʼя, особиста свобода, а також у захисті інших прав, передбачених Конституцією та законами. Держава, засобами створеної структури правоохоронних органів, володіє монополією застосовувати силу для припинення чи попередження правопорушень, в тому рахунку володіє і правом вести розслідування злочинів і ставити перед судом питання щодо притягнення винуватих осіб до кримінальної відповідальності. Безумовно, адміністративний захист має велике значення за любого підходу. Проте там, де в самій людській природі існує непрязнь до злочинів і їх осудження всіма, без виключення, в тому рахунку й самими правоохоронцями, система захисту прав набуває свого природного вигляду.
Конституційний захист прав
Така форма захисту, як зазначено вище, передбачає наявність певного авторитету конституційної норми, який набувається за рахунок встановлення внутрішнього договору чи status quo в суспільстві, і є засобом захисту природного права. Основою й, водночас, наслідком такого авторитету є добровільне дотримання такої норми, за рахунок того, що визначений нею принцип охороняється волею кожної особи. Ця форма захисту є універсальною за своїм характером й глибиною, у такій формі захист конституційного права не потребує значного зусилля чи засобів на підтримання, проте є найбільш ефективним. Аби не бути ідеальною конструкцією, що не має практичного значення, для реалізації системи правопорядку, заснованої тільки на конституційному захисті прав, потрібен певний перехід в традиційному уявленні про правопорядок та мотиви його підтримання й захисту всередині самого суспільства. Отже, для забезпечення захисту прав в повній мірі, окрім конституційного захисту, потрібні й інші форми — судова, адміністративна, а також так звані «неюрисдикційні» форми, серед яких головним є право на самозахист, яке, за будь-яких умов, людина має завжди, в межах, визначених законом чи правопорядком.
Судовий захист прав
Суцільно повʼязана із конституційною судова форма захисту прав. Хоча конституційні норми є нормами прямої дії, в перехідному суспільстві їх реальне наповнення неможливе без звернення до суду. Судовий захист має найважливіше значення для будь-якої системи правопорядку.
З огляду на статус судді й правовий характер тих рішень, які він приймає, в правових системах загального права суддя займає особливе місце. Англійський суддя — не лише правозастосовник, - він і сам творець права, в тих сферах, в яких ще не існує судового прецеденту, створеного до нього. За духом загального права, правовий порядок створює не закон, - порядок вже існує «апріорі», потенційно, - проте суддя, з огляду на практичну ситуацію, виявляє, відчуває його, чим визначає ту тенденцію в регулюванні практичних питань, яку, зрештою, «приймають на озброєння» і виконавчі державні органи, і парламент. Англійська система права - «зросле» дерево судових прецедентів, в основі, в корінні якого знаходяться природні права та принципи.
Отже судовий захист прав, за характером, певною мірою відрізняється в різних системах правопорядку, проте головною його суттю є здійснення певних усталених процедур для виявлення фактичних обставин реального життя, умов, за яких право було порушене, та застосування заходів, щодо відновлення порушеного права чи відшкодування завданих порушенням збитків.
Інші засоби й форми захисту прав
Загальноприйнятним і невідʼємним в будь-якому правопорядку є право на самозахист в межах необхідної оборони. Оскільки життя людини є найбільшою цінністю та найважливішим правом людини, ніщо й ніхто не може позбавити її права захисту себе та своєї родини від злочинної загрози життю чи здоровʼю. Проте міри самозахисту повинні бути адекватними по відношенню до ступеню загрози, а отже не містити в свою чергу загрози для іншої людини понад ступінь, необхідний для припинення протиправної дії.
Потрібно відзначити, що в цивільному й господарському праві широко використовується самостійне врегулювання договірних чи внедоговірних спорів, а також добровільне відшкодування збитків — ще одна самостійна форма захисту прав.
Формами захисту прав є засоби так званого «оперативного впливу» у випадках порушення договірних зобовʼязань. До таких відносяться зупинення, відмова від виконання прийнятих зобовʼязань за договором у разі порушення зобовʼязання другою стороною, відмова від прийняття неналежного виконання, покладення повʼязаних із порушенням договору витрат на порушника.
Міжнародно-правові інститути захисту прав людини і громадянина
Захист прав людини й громадянина є головним предметом діяльності багатьох міжнародних організацій, створених в рамках міжнародно-правової активності держав. Діяльність ООН має за основну мету стимулювання й розвиток поваги до прав людини й основоположних свобод для усіх, без винятку щодо раси, статі, мови чи релігії.
Важливе місце в системі міжнародно-правових інститутів, що надають засоби й форми захисту прав людини й громадянина, має Європейський суд із прав людини. Створений на базі Ради Європи — організації, членами якої є 47 європейських держав, суд розглядає й надає захист прав і основоположних свобод людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
У своїй роботі ЄСПЛ керується як нормами Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка є основним документом для матеріального обгрунтування рішень суду, так і загальними принципами або природними правами, які на теперішній час визначені в певній формі та закріплені, в тому рахунку, прецедентами самого суду у процесі своєї діяльності. Досвід суду сьогодні є передовим, й визначає загальні тенденції щодо вдосконалення механізмів правого регулювання в багатьох сферах у всіх розвинутих демократичних державах.
Резюмуючи, потрібно зауважити, що вибір конкретної форми захисту права, безперечно, визначається її ефективністю та доступністю в ситуації, яка склалась. Вміння вірно зорієнтуватися й застосувати оптимальний засіб дії у випадку, коли право порушене, - загалом, має вирішальне значення для максимально ефективного та повного його захисту.
