Термін "soft law", "м'яке право" є дещо незрозумілим для юриста-практика. Зазвичай, виникає питання - "навіщо потрібно право, яке не має зобов'язальної сили й не може бути забезпечене примусово?" Таке питання, на жаль, дуже часто має сенс, й ми постійно стикаємося із ситуаціями, коли офіційне, "тверде" право виявляється недостатньо "твердим" та не забезпечує розвиток і поширення правосвідомості. Більше того, право часто не є здатним забепечити навіть мінімальний рівень необхідної для суспільства справедливості. Тож, чого чекати від "м'якого права" та взагалі, чи можна його "правом" вважати?

"Soft law" має міцні засади для свого існування. По-перше, цим сучасним терміном можна позначити відоме здавна "право торгівців" - "lex mercatoria", яке протягом сторіч було основою для ведення міжнародної торгівлі, оскільки не існувало розвинутого міжнародного права у сфері приватних відносин, а також поширених і загальновизнаних колізійних норм. Таке право заповнювало "пробіли", які обов'язково виникали в практичних відносинах між торгівцями з різних держав чи місць, та створювало необхідну одноманітність і сталість правил. Воно надавало зрозумілі вказівки, як має укладатися та виконуватися комерційна угода, які обов'язки і в яких межах мають сторони одна до одної. В умовах, коли успіх в комерційних справах суттєво залежав від імені, надійності, репутації, чесності, - "lex mercatoria", без наявності в своєму розпорядженні величезного та громіздкого державного апарату примусу, мало силу навіть більш "тверду" ніж офіційне право держав.

Другим джерелом, яке натепер живить "soft law", є керівництва, кращі практики, принципи, рекомендації - теоретичні та практичні документи, створені відомими науковцями та правниками, авторитетними міжнародними інституціями, які покликані, перш за все, поширювати правосвідомість - надавати розуміння, сприяти впровадженню тих чи інших покращень у практичну діяльність, в тому рахунку як підгрунтя для державного законотворення на національному рівні. В цій своїй формі, "soft law" сьогодні активно використовується Європейською спільнотою, - зокрема, Статтею 288 Угоди про функціонування Європейського союзу передбачено:

"Із метою реалізації повноважень Союзу, інституції приймають регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. Регламент має загальне застосування. Він є обов'язковим й застосовується безпосередньо в усіх Країнах-учасницях. Директива є обов'язковою щодо того результата, який має бути досягнутий, для кожної Країни-учасниці, якої вона стосується, - проте залишає національній владі вибір форми та методів. Рішення є обов'язковим. Рішення, яке визначає тих, кого воно стосується, є обов'язковим лише для них. Рекомендації та висновки не мають обов'язкової сили."

Зрештою, "soft law" має значення у зв'язку із широким застосуванням у приватних міжнародних комерційних відносинах принципу "автономії сторін". Жодна правова конструкція чи обов'язкова норма не може забезпечити необхідний рівень врегульованості "на всі випадки життя", особливо коли це стосується складних транзакцій із залученням суб'єктів і ресурсів, які належать до різних правових порядків, що можуть суперечити один одному. В таких обставинах, в певних межах, ті чи інші питання свого контракту сторонам зручніше врегулювати самостійно, на власний розсуд. Важливим супутником застосування принципу "автономії сторін" є міжнародний комерційний арбітраж, який забезпечує необхідну гнучкість правового регулювання згідно до "імпульсу", наданого йому волею сторін, керуючись власними процесуальними правилами. Якщо ж внаслідок реалізації розсуду сторін спори вирішуються "позадержавним" судом - чому б, в якості "матеріальної" основи для транзакції, умов контракту чи розгляду можливих спорів не використовувати такий же "позадержавний" кодекс правових норм, яким є "soft law"?