Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, в редакції 2016 р.

1. Пропозиція та акцепт

Базовою ідеєю Принципів є те, що згоди сторін, самої по собі, достатньо для укладення контракту (див. статтю 3.1.2). Концепції пропозиції та акцепту традиційно використовуються для того аби визначити чи досягли сторони згоди, і, якщо так, - з якого моменту. Як свідчать ця стаття та ця глава, Принципи також застосовують ці концепції як необхідні інструменти для аналізу.

2. Поведінка, що достатньо свідчить про згоду

В комерційній практиці контракти, особливо які стосуються складних транзакцій, часто укладаються після тривалих перемовин без чіткого послідовного здійснення пропозиції та її прийняття. В таких випадках може бути складним визначити чи дійсно згода стосовно контракту досягнута, та коли саме. Згідно до цієї статті, контракт може вважатися укладеним, навіть коли момент його формування визначений бути не може, з огляду на те, що поведінка його сторін достатньо свідчить про угоду. Для того, щоб встановити, чи існує достатньо свідчень намірів сторін бути пов'язаними контрактом, їх поведінка має тлумачитися у відповідності до критеріїв, визначених в статті 4.1 та наступних.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Автоматичне укладення контрактів

Використані у цій статті мовні конструкції є достатньо широкими, й можуть включати також так зване "автоматичне" укладання контрактів, тобто коли сторони домовляються застосовувати систему, яка здатна активовувати самостійні електронні процеси, що ведуть до укладання контракту без втручання людини.

{ див. Ілюстрацію 2 }

1. А та Б розпочали перемовини із метою заснування спільного підприємства для розвитку нового продукту. Після тривалих перемовин, без будь-якої формальної пропозиції або акцепту, із деякими незначними деталями, які залишились неврегульованими, обидві сторони почали виконання. Коли в подальшому сторони не змогли дійти згоди стосовно цих деталей, суд або арбітражний трибунал можуть дійти рішення, що контракт тим не менш був укладений, оскільки сторони почали виконання чим продемонстрували намір бути пов'язаними контрактом.

2. Виробник автомобілів А та постачальник деталей Б облаштували електронну систему обміну інформацією, яка, як тільки запаси деталей у А спадають нижче певного рівня, автоматично генерує замовлення на деталі та виконує такі замовлення. Той факт, що А та Б домовились стосовно використання такої системи, робить замовлення та виконання зобов'язальними для А та Б, навіть попри те, що вони були згенеровані без особистого втручання А та Б.

Для виокремлення пропозиції від інших комунікацій, які сторони можуть здійснювати впродовж ведення перемовин стосовно укладення контракту, цією статтею визначені дві умови: пропозиція повинна 1) бути достатньо чіткою задля створення можливості укласти контракт самим лише її прийняттям, та 2) виражати намір оферента бути повʼязаним у випадку прийняття.

1. Чіткість пропозиції

Оскільки контракт є укладеним самим лише прийняттям пропозиції, положення майбутньої угоди повинні бути вже викладені із достатньою чіткістю в самій пропозиції. Неможливо загальними термінами визначити коли саме пропозиція відповідає цій вимозі. Навіть суттєві положення, такі як детальний опис товарів чи послуг, що постачаються чи надаються, ціна, яку за них необхідно сплатити, час або місце виконання, тощо, можуть бути залишені невизначеними в пропозиції, що не обов'язково робить її недостатньо чіткою, - все залежить від того, чи мають оферент, який надає пропозицію, та адресат, приймаючи її, намір укласти зобов'язальну угоду, та чи можуть відсутні положення бути визначені шляхом тлумачення мовних конструкцій угоди згідно до статті 4.1 та наступних, або доповнені у відповідності до статтей 4.8 або 5.1.2. Невизначеність може також бути подолана шляхом звернення до існуючої між сторонами практики або до звичаїв (див. статтю 1.9), так само як і до спеціальних положень, що містяться в деяких місцях Принципів (зокрема, це статті 5.1.6 - Визначення якості виконання, 5.1.7 - Визначення ціни, 6.1.1 - Час виконання та 6.1.10 - Валюта не виражена).

{ див. Ілюстрацію 1 }

2. Намір, який зв'язує

Другим критерієм для визначення того, чи сторона робить пропозицію щодо укладення контракту, чи лише ініціює перемовини, є намір сторони бути зв'язаною у випадку прийняття (акцепту). Оскільки такий намір рідко декларується прямо, він має походити з обставин в кожній окремій справі. Той спосіб, у який оферент надає пропозицію (зокрема, із прямим позначенням її саме як "пропозиції" чи лише як "декларації про намір") є найпершим, проте не вирішальним, вираженням можливого наміру. Однак, ще більшого значення має зміст пропозиції та те, кому її адресовано. Загалом, чим більш деталізованою та чіткою є пропозиція, тим більше вірогідність того, що вона матиме юридичне значення. Пропозиція, адресована одній чи визначеній кількості осіб, більш вірогідно вважатиметься такою, що спрямована із відповідним наміром, ніж та, що зроблена для широкого загалу.

{ див. Ілюстрації 2-3 }

Пропозиція може містити всі суттєві положення контракту однак не бути юридично зобов'язальною для особи, яка її надає, якщо ця пропозиція залишає укладення контракту залежним від досягнення згоди з певних менш значних положень, що не були врегульовані (див. статтю 2.1.13).

1. А протягом кількох років щорічно подовжував контракт із Б стосовно технічного обслуговування комп'ютерів А. А відкриває другий офіс, обладнаний комп'ютерами того ж типу, та запрошує Б здійснювати обслуговування також і нових комп'ютерів. Б погоджується, та попри те, що пропозиція А не визначає всіх положень угоди, контракт є укладеним, оскільки відсутні положення можуть бути взяті з попередніх контрактів, як таких, що містять практику, встановлену між сторонами.

2. Після тривалих перемовин виконавчі директори двох компаній, А та Б, уклали умови, на яких Б придбає частку розміром 51% компанії В, якою повністю володіє А. Підписаний перемовниками "Меморандум щодо Угоди" містить заключне положення про те, що угода не має юридичної сили, допоки не буде схвалена Радою директорів А. Поки таке схвалення не відбулось, контракту не існує.

3. А, урядова агенція, оголошує конкурс для розгортання нової телефонної мережі. Таке оголошення є лише запрошенням до подання пропозицій, які А може прийняти чи не прийняти. Однак, якщо оголошення в деталях описує технічні параметри проекту, та містить зобов'язання, що контракт буде укладено із особою, яка запропонує найменшу вартість із дотриманням вказаних технічних вимог, таке оголошення буде вважатися пропозицією, що матиме наслідком укладання контракту, як тільки буде визначена відповідна заявка з найменшою вартістю.

1. Набуття пропозицією чинності

Пункт 1 цієї статті, який дублює статтю 15 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція), передбачає, що пропозиція набуває чинності, коли вона досягає адресата (див. статтю 1.10(2)). Стосовно визначення поняття "досягає" див. статтю 1.10(3). Момент, з якого пропозиція набуває чинності, є важливим, оскільки з цього моменту адресат має можливість прийняти її, й цим робить оферента пов'язаним із запропонованим контрактом.

2. Відкликання пропозиції

Існує, проте, ще одна причина, за якої на практиці важливим є визначення моменту, з якого пропозиція набуває чинності. Дійсно, до цього моменту оферент має можливість змінити своє рішення та взагалі відмовитись від укладення угоди, або замінити первісну пропозицію новою, незалежно від того, чи первісна пропозиція була остаточною за задумом або ні. Єдиною умовою є те, що адресат має бути повідомлений про зміну намірів оферента до, або в той самий момент, в який його досягає і первісна пропозиція. Прямою вказівкою про це пункт 2 цієї статті дає зрозуміти, що існує різниця між "відкликанням" та "скасуванням" пропозиції: до того, як пропозиція набуває чинності, вона завжди може бути відкликана, проте, після цього моменту питання може постати, чи може така пропозиція бути скасована (див. статтю 2.1.4).

Питання чи може пропозиція бути скасована, традиційно є одним із найбільш контроверсійних в контексті укладення контрактів. Оскільки немає перспективи узгодження між собою двох базових підходів стосовно цього питання, які застосовуються в різних правових системах, - зокрема, в загальному праві пропозиція, як правило, може бути скасована, натомість, в більшості систем цивільного права використовується протилежний підхід, - єдиним можливим виходом є вибір одного з цих підходів як основного, й іншого в якості виключення.

1. Пропозиції, як правило, можуть бути скасовані

Пункт 1 цієї статті, який дублює статтю 16 Віденської конвенції, визначає, що до моменту укладення контракту, пропозиції, як правило, можуть бути скасовані. Тим же пунктом, однак, в якості умови для скасування пропозиції визначається те, що повідомлення про скасування повинно досягти адресата до того, як той відправить акцепт. Таким чином, лише в разі, коли адресат усно акцептує пропозицію або продемонструє згоду шляхом здійснення дії без направлення повідомлення оференту (див. статтю 2.1.6(3)), право оферента скасувати пропозицію продовжує існувати до самого моменту укладення контракту. Якщо ж пропозиція приймається шляхом вираження згоди в письмовій формі, й відповідно контракт є укладеним коли такий акцепт досягає оферента (див. статтю 2.1.6(2)), право оферента скасувати пропозицію припиняється раніше, а саме з моменту, коли адресат відправляє акцепт. Таке правило може спричиняти незручності оференту, який не завжди буде знати, чи ще є можливим скасувати пропозицію. Однак, воно є виправданим з огляду на обгрунтовану зацікавленість адресата в тому, щоб час, протягом якого скасування пропозиції є можливим, був скорочений. Стосовно визначення часу відправлення див. статтю 2.1.8 та коментар до неї.

2. Остаточні пропозиції

Пунтом 2 передбачаються два важливих виключення з загального правила, коли скасування пропозиціє неможливе: 1) якщо пропозиція містить свідчення, що вона є остаточною, та 2) якщо адресат, маючи інші обгрунтовані підстави вважати пропозицію остаточною, почав діяти, покладаючись на цю пропозицію.

a. Свідчення остаточності, яке міститься в пропозиції

Позначення того, що пропозиція є остаточною може відбуватися різними способами, найбільш простим та зрозумілим з яких є вказівка про це оферентом (наприклад, "Це остаточна пропозиція", "Пропозиція діятиме допоки ми не отримаємо вашу відповідь"). Однак, це може випливати й з інших заяв, а також поведінки оферента. Визначення фіксованого часу для прийняття може (проте, необов'язково) вважатися імпліцитним свідченням остаточності пропозиції. Відповідь на питання, чи є пропозиція остаточною, повинна бути знайдена в кожному випадку шляхом належного тлумачення положень пропозиції, у відповідності до тих чи інших критеріїв загальних правил тлумачення, викладених в Главі 4. Загалом, якщо оферент діє в тих правових системах, де фіксація часу на відповідь вважається такою, що свідчить про остаточність, відповідно буде вважатися, що оферент такою фіксацією часу мав намір зробити саме остаточну пропозицію. Якщо, з іншого боку, оферент діятиме в правових системах, де фіксація часу на прийняття не є достатнім свідченням остаточності, такий намір оферента презюмуватися не буде.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

b. Покладання адресата на остаточність пропозиції

Друге виключення із загального правила стосовно можливості скасування пропозицій, а саме "якщо для адресата є обгрунтованим покластися на пропозицію, як на остаточну", та "адресат вчиняє дію, покладаючись на пропозицію", є застосуванням загального принципу щодо заборони непослідовної поведінки, закріпленого в статті 1.8. Обгрунтованість покладання адресата може походити як із поведінки оферента, так і з характеру самої пропозиції (наприклад, пропозиція, прийнятття якої потребує глибокого та вартісного дослідження з боку адресата, або пропозиція зроблена із тим, щоб надати адресату, в свою чергу, зробити пропозицію третій стороні). Дії, які адресат вчинятиме, покладаючись на пропозицію, можуть полягати в приготуванні до виробництва, придбанні чи наймі матеріалів або обладнання, несенні витрат, тощо, - за умов, що такі дії можуть вважатися природніми для відповідної комерційної сфери, або, в іншому випадку, повинні бути передбачені оферентом, чи бути відомими йому.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

1. А, агенція з подорожів, інформує клієнта про круїз на прийдешні новорічні свята. Вона спонукає клієнта зробити замовлення протягом найближчих трьох днів, додаючи, що після спливу цього терміну, вірогідно, місць не залишиться. Така заява, сама по собі, не буде вважатися такою, що свідчить про неможливість скасування пропозиції у перші три дні.

2. А пропонує Б скласти письмову пропозицію із умовами, на яких Б готовий збудувати будівлю. Б надає детальну пропозицію, яка містить умову - "Ціна та інші положення втрачають силу після 1 вересня". Якщо А та Б діють в правовій системі, в якій така заява вважається свідченням того, що пропозиція не може бути скасована до вказаної дати, Б може очікувати, що пропозиція буде сприйнята як остаточна. Однак, це не буде так, якщо адресат діє в правовій системі, в якій така заява не вважається достатньою для свідчення остаточності пропозиції.

3. А, дилер з продажу антикваріату, замовляє у Б відреставрувати десять картин із умовою, що робота буде завершена протягом трьох місяців і що ціна не буде вищою за визначений розмір. Б повідомляє А, що для того, щоб зрозуміти чи приймати пропозицію, чи ні, Б потрібно розпочати роботу із однією з картин, й потім, впродовж п'яти днів, він дасть чітку відповідь. А погоджується, та Б, покладаючись на пропозицію А, негайно розпочинає роботу. А не може скасувати пропозицію впродовж цих п'яти днів.

4. А очікує від Б пропозицію стосовно спільної участі в проекті, для можливості визначити ціну участі протягом заявленого часу. Б робить пропозицію, на яку А покладається здійснюючи розрахунок. До спливу часу, але після того як А зробив заявку, Б інформує А, що він більше не має бажання реалізувати пропозицію. Пропозиція Б скасована бути не може до спливу заявленого часу, оскільки роблячи заявку А покладався на пропозицію Б.

1. Відмова може бути вираженою або імпліцитною

Відмова прийняти пропозицію може бути виражена прямо чи бути такою, що мається на увазі (імпліцитною). Поширеним випадком імпліцитної відмови є відповідь на пропозицію, яка нібито є акцептом, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни (див. Статтю 2.1.11(1)). В разі відсутності вираженої відмови, заяви чи поведінка адресата повинні в будь-якому разі підтвердити впевненість оферента в тому, що адресат не має наміру приймати пропозицію. Відповідь з боку адресата, якою лише запитується чи є можливою певна альтернатива (зокрема, “чи є можливість зменшити ціну?”, або “чи можливе доставлення на кілька днів раніше?”) зазвичай, не є достатньою, щоб надати таке підтвердження. Необхідно нагадати, що відмова має наслідком припинення будь-якої пропозиції, незалежно від того, чи може вона бути скасована згідно до статті 2.1.4.

А отримує пропозицію від Б із вказівкою, що пропозиція буде чинною протягом двох тижнів. А у відповідь надсилає повідомлення із запитом частково інших положень, на які Б не погоджується. А не може більше прийняти початкову пропозицію навіть попри те, що до спливу вказаного строку ще залишається кілька днів, оскільки своєю зустрічною пропозицією він імпліцитно відхилив початкову пропозицію. 2. Відмова - лише одна з причин припинення пропозиції. Відмова з боку адресата є лише однією з причин припинення пропозиції. Інші випадки розглянуті в статтях 2.1.4(1) та 2.1.7.

1. Вираження згоди на пропозицію

Для прийняття пропозиції адресат повинен у той чи інший спосіб продемонструвати "згоду" на пропозицію. Лише підтвердження отримання пропозиції чи вираження зацікавленості щодо неї не є достатнім. Більше того, згода повинна бути безумовною, тобто згода не може залежати від додаткових кроків, які потрібно зробити або оференту (наприклад, "Наша згода залежить від вашого остаточного схвалення") або адресату (наприклад, "Ми приймаємо положення контракту в вигляді, в якому вони викладені в вашому Меморандумі, та будемо подавати контракт для схвалення нашій Раді протягом наступних двох тижнів"). Врешті, дійсне прийняття не повинно містити жодної варіації положень пропозиції чи як мінімум такої, що змістовно її змінює.

2. Прийняття поведінкою

За умов, що пропозиція не передбачає потреби в особливій формі свого прийняття, про надання згоди може бути заявлено прямо, або про таку згоду може свідчити поведінка адресата. Пункт 1 цієї статті не визначає певної форми, в якій така поведінка може виражатися: найчастіше про неї свідчать дії щодо виконання, такі як авансовий платіж в рахунок оплати ціни, відвантаження товарів або початок виконання робіт в місці роботи, тощо.

3. Мовчання або пасивність

Визначаючи, що "мовчання або відсутність дій само по собі не вважається акцептом", пункт 1 дає зрозуміти, що, як правило, саме лише мовчання або пасивність з боку адресата не дозволяють дійти висновку, що адресат погоджується на пропозицію. Ситуація є іншою, якщо сторони між собою домовились, що мовчання буде вважатися прийняттям, або коли про це свідчить існуюча ділова практика чи звичаї. В будь-якому випадку, проте, недостатнім є якщо оферент однобічно у своій пропозиції заявить, що пропозиція вважатиметься прийнятою в разі відсутності будь-якої відповіді від адресата. Оскільки саме оферент є стороною, що проявляє ініціативу шляхом пропонування укладення контракту, адресат є вільним не лише прийняти чи відмовитись від прийняття пропозиції, а і просто проігнорувати її.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

4. Набуття акцептом чинності

Відповідно до пункту (2), прийнятття пропозиції набуває чинності коли демонстрація згоди досягає оферента (див. статтю 1.10(2)). Стосовно визначення поняття "досягає" див. статтю 1.10(3). Причиною обрання принципу "отримання", а не принципу "відправлення", є те, що ризик, пов'язаний із переданням, у цьому випадку, краще покласти на адресата пропозиції, а не на оферента, оскільки саме адресат пропозиції обирає засоби комунікації, йому відомо чи супроводжується така комунікація особливими ризиками, чи відбуваються затримки, та саме йому більш доречно прийняти заходів аби пересвідчитися, що прийняття пропозиції досягає своєї цілі. Як правило, прийняття пропозиції лише тільки поведінкою, так само, набуває чинності коли така поведінка стає відомою оференту. Потрібно відзначити, що особливе повідомлення щодо такого способу прийняття пропозиції від адресата може бути необхідне лише у випадках, коли поведінка сама по собі не свідчить про прийняття пропозиції адресатом у відповідний обгрунтований період часу. В усіх інших випадках, зокрема, коли поведінка полягає у сплаті вартості, у відправленні товарів літаком чи іншим швидким засобом транспортування, той самий ефект може бути досягнутий шляхом інформування оферента банком чи перевізником про переказ коштів або постачання товарів.

Виключенням із загального правила пункту (2) є випадки, визначені у пункті (3), тобто коли "відповідно до змісту пропозиції, чи внаслідок практики, яка склалась між сторонами, чи звичаю, адресат може продемонструвати згоду шляхом вчинення дії без повідомлення оферента". В таких випадках прийняття пропозиції набуває чинності в момент, коли дія вчинена, незалежно від того, чи оферент поінформований про таку дію безпосередньо.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

1. А просить Б визначити умови поновлення контракту постачання вина, оскільки строк його дії завершується 31 грудня. У своїй пропозиції Б включає положення, за яким "якщо ми не отримаємо від вас повідомлення про інше до кінця листопада, ми будемо вважати, що ви згодні оновити контракт на умовах, які викладені вище". А, вивчивши запропоновані умови, визначив, що вони є неприйнятними, та жодним чином не відгукнувся на пропозицію. Контракт припинив дію у вказану дату, оскільки новий контракт не був узгоджений сторонами.

2. Згідно із довгостроковим контрактом постачання вина Б регулярно виконує замовлення А, без вираження акцепту назовні. 15 листопада А замовляє велику партію для Нового Року. Б не відповідає, й, водночас, не здійснює постачання в запитуваний строк. Б порушує контракт, оскільки відповідно до практики, встановленої сторонами між собою, мовчання Б у відповідь на замовлення А прирівнюється до акцепту такого замовлення.

3. A просить Б розробити спеціальну програму для налаштування банку даних. Без повідомлення про прийняття пропозиції, Б починає розробляти програму і, після завершення розробки, наполягає на оплаті відповідно до умов, викладених у пропозиції А. Б не має права на оплату, оскільки прийняття Б пропозиції A не набуло чинності, тому що Б не повідомив про це А.

4. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 3, за винятком того, що в пропозиції, яку надає А, повідомляється про відсутність А протягом наступних двох тижнів, і що якщо Б має намір прийняти пропозицію, то повинен негайно розпочати розроблення програми, щоб заощадити час. Контракт є укладеним з моменту, коли Б починає його виконання, навіть якщо Б не повідомляє про це А негайно чи пізніше. Ця стаття кореспондує пунктові (1), частині першій пункту (2) та пунктові (3) статті 18 Віденської конвенції.

Стосовно визначення строку, протягом якого повинна бути прийнята пропозиція, ця стаття, яка кореспондує частині другій пункту (2) статті 18 Віденської конвенції, встановлює різні правила для письмових та усних пропозицій. У випадку письмової пропозиції, значення має чи вказаний в пропозиції конкретний строк для її прийняття: якщо так, пропозиція повинна бути прийнята протягом цього строку, в той час як в інших випадках повідомлення про прийняття пропозиції повинне надійти оферентові "протягом обгрунтованого строку, відповідно до обставин, враховуючи швидкість засобів звʼязку, використаних оферентом".

{ див. Ілюстрації }

На усні пропозиції відповідь повинна бути надана негайно, якщо обставини не вказують на інше. Пропозиція повинна вважатися усною не тільки тоді, коли вона зроблена в присутності адресата, але й кожного разу, коли одержувач може відповісти негайно. Це стосується пропозиції, зробленої по телефону або переданої в електронному вигляді в режимі реального часу. Важливо зазначити, що правила, викладені в цій статті, також застосовуються до ситуацій, коли, відповідно до статті 2.1.6(3), адресат пропозиції може надати згоду, виконавши дію без повідомлення оферента: в цих випадках саме виконання повинно бути здійснено протягом відповідних строків. Для визначення моменту початку відліку строку, встановленого оферентом, див. статтю 2.1.8; щодо врахування вихідних, що припадають в межах такого строку, див. статтю 1.12; щодо випадків спізнілого прийняття та затримки передачі, див. статтю 2.1.9.

1. A надсилає Б пропозицію в понеділок, вказуючи, що якщо Б має намір її прийняти, він повинен зробити це не пізніше п'ятниці. Прийняття пропозиції досягає A в понеділок наступного тижня. А може відхилити прийняття пропозиції з боку Б як спізніле.

2. A надсилає Б пропозицію в понеділок вранці електронною поштою, закликаючи Б відповісти "якомога швидше". Хоч у попередній практиці А та Б вже комунікували електронною поштою, Б приймає пропозицію А шляхом надіслання звичайного листа, який досягає А в четвер. Прийняття пропозиції з боку Б є спізнилим, оскільки за існуючих обставин прийняття пропозиції шляхом надіслання листа, який досягає A через три дні після отримання електронного листа, не може вважатися зробленим "якомога швидше".

Коли оферент встановлює строк для прийняття пропозиції виникає питання, з якого моменту цей строк починає обчислюватися. Відповідно до цієї статті він починає діяти з моменту відправлення пропозиції, тобто коли таке відправлення вийшло зі сфери контролю оферента. Щодо того, коли саме це відбувається, існує презумпція, що час відправлення - це час, вказаний у пропозиції. Наприклад, для звичайного листа, датою відправлення буде дата, вказана у листі; у випадку електронного листа - час, вказаний сервером оферента як час відправлення; тощо. Однак, ця презумпція може бути відхилена, якщо обставини в конкретному випадку вказують на інше. Так, якщо дата, зазначена в листі, що надсилається факсом, передує даті відправлення, надрукованій факсимільним апаратом, остання дата переважає. Аналогічно, якщо дата, зазначена в листі, є пізнішою, ніж дата доставки листа, зрозуміло, що вона була зазначена помилково і її не слід брати до уваги.

1. Спізніле прийняття, зазвичай, не створює юридичних наслідків

Відповідно до принципу, викладеного в статті 2.1.7, для того, щоб прийняття пропозиції набуло чинності, воно має досягти оферента протягом строку, визначеного ним у пропозиції, або, якщо такий строк не визначено - протягом розумного строку. Це означає, що, як правило, прийняття пропозиції, яке досягає оферента після цього, не має юридичної сили і може бути ним проігнороване.

2. Оферент, тим не менш, може "прийняти" спізніле прийняття

Пункт (1) цієї статті, який відповідає статті 21 Віденської конвенції, визначає, що оферент, тим не менш, може вважати спізніле прийняття пропозиції таким, що прибуло вчасно, й, відповідно зробити його чинним, за умови, що оферент "без надмірної затримки [...] поінформував про це адресата пропозиції або заявив про таку чинність". Якщо оферент користується цією можливістю, контракт слід вважати укладеним в момент, коли спізніле прийняття пропозиції досягло оферента, а не в момент, коли оферент повідомив адресата пропозиції про свій намір вважати спізніле прийняття чинним.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Прийняття пропозиції спізніле через затримку передання

Якщо прийняття пропозиції є спізнілим через те, що адресат пропозиції не надіслав його вчасно, природно вважати, що таке прийняття не має жодної сили, якщо оферент прямо не вказує інше. Ситуація є іншою, коли адресат пропозиції відповів вчасно, але ця відповідь надходить до оферента із запізненням через несподівану затримку в переданні. У такому випадку покладання адресата пропозиції на прибуття своєї відповіді вчасно заслуговує на захист, а отже таке спізніле прийняття пропозиції вважається чинним, якщо оферент без надмірної затримки не заперечує проти цього. Єдина умова, що вимагається пунктом (2), полягає в тому, що спізніле повідомлення, яке містить прийняття пропозиції, вказує, що воно було надіслано за таких обставин, що, якби його передання було нормальним, воно надійшло б оферентові вчасно.

{ див. Ілюстрації 2-3 }

1. А вказує 31 березня як кінцеву дату прийняття своєї пропозиції. Прийняття пропозиції з боку Б досягає A 3 квітня. А, який все ще зацікавлений у контракті, має намір "прийняти" спізніле прийняття Б, і негайно повідомляє Б про свій намір. Незважаючи на те, що це повідомлення надходить до Б лише 5 квітня, контракт є укладеним 3 квітня.

2. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1, за винятком того, що Б, якому відомо, що звичайний строк пересилання листів поштою до А становить три дні, надсилає свій лист про прийняття пропозиції 25 березня. Через страйк поштової служби в країні А лист, на конверті якого зазначена дата його відправлення, надходить тільки 3 квітня. Прийняття пропозиції з боку Б, хоч і надішло із запізненням, тим не менш, є чинним, якщо A, без надмірної затримки, не висловить заперечення.

3. Обставини аналогічні вказаним в Ілюстрації 1, однак Б після отримання пропозиції від А, приймає її 30 березня надісланням повідомлення електронною поштою. Через технічні проблеми на сервері A електронна пошта надходить до A лише 1 квітня. Прийняття пропозиції з боку Б, хоч і надішло із запізненням, тим не менш, є чинним, якщо A, без надмірної затримки, не висловить заперечення.

Стосовно відкликання прийняття пропозиції, ця стаття визначає той же принцип, що був застосований в статті 2.1.3 відносно відкликання пропозиції, - тобто адресат пропозиції може змінити свою думку та відкликати прийняття пропозиції за умови, що відкликання досягне оферента до або одночасно з прийняттям пропозиції. Слід зазначити, що хоча оферент пов'язаний пропозицією і більше не може змінити свою думку після того, як адресат пропозиції відправив прийняття пропозиції (див. статтю 2.1.4(1)), адресат пропозиції втрачає свободу вибору на більш пізнішому етапі, тобто коли повідомлення про прийняття пропозиції досягає оферента. Ця стаття кореспондує зі статтєю 22 Віденської конвенції.

1. Прийняття пропозиції із змінами зазвичай вважається зустрічною пропозицією

У комерційних відносинах часто трапляється так, що адресат пропозиції, хоч і висловлюючи оференту свій намір прийняти пропозицію ("підтвердити замовлення"), все ж долучає до своєї заяви положення, які є додатковими або відмінними від тих, що містяться в пропозиції. Пункт (1) цієї статті передбачає, що таке "прийняття", як правило, вважається відхиленням пропозиції й прирівнюється до зустрічної пропозиції з боку адресата, яку оферент може прийняти або не приймати, як прямо, так і опосередковано, наприклад, шляхом вчинення виконання.

2. Зміни, які не впливають на характер прийняття пропозиції

Принцип, згідно з яким прийняття пропозиції повинно бути дзеркальним відображенням пропозиції, передбачає, що навіть несуттєві відмінності між пропозицією та її прийняттям дозволяє кожній стороні в подальшому ставити під питання існування контракту. Щоб уникнути такого результату, якого сторона цілком може прагнути лише тому, що ринкові умови несприятливо змінилися, пункт (2) передбачає виняток із загального правила, викладеного в пункті (1), який полягає в тому, що якщо додаткові або змінені положення, що містяться в прийнятті пропозиції, не змінюють "змістовно"("матеріально") умови пропозиції, контракт є укладеним із такими змінами, якщо оферент, без надмірної затримки, не заперечує проти цього. Що є "змістовними"("матеріальними") змінами, не може бути визначено в загальних рисах, але залежатиме від обставин в кожній ситауції. Додаткові або змінені положення, що стосуються ціни або способу оплати, місця та строку виконання негрошового зобов'язання, ступеня відповідальності однієї сторони перед іншою або питання врегулювання спорів, зазвичай, але не обов'язково, являють собою змістовну зміну пропозиції. Важливим фактором, який слід враховувати в цьому відношенні, є те, чи використовуються, зазвичай, у відповідній сфері торгівлі такі додаткові або змінені положення у зв'язку із чим не є несподіванкою для оферента.

1. A замовляє у В випробувати машину на території A. У своєму підтвердженні замовлення B заявляє, що приймає умови пропозиції, але додає, що бажає бути присутнім при випробуванні машини. Додаткове положення не є "змістовною" зміною пропозиції, а, отже, стане частиною контракту, якщо А, без надмірної затримки, не заперечує проти цього.

2. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1, за винятком того, що у своєму підтвердженні замовлення B додає застереження про арбітраж. Якщо обставини не вказують про інше, таке застереження являє собою "змістовну" зміну умов пропозиції, в результаті чого таке "прийняття" з боку Б буде являти собою зустрічну пропозицію.

3. A замовляє заявлену кількість пшениці у Б. В своєму підтвердженні замовлення Б додає арбітражне застереження, яке є стандартною практикою у відповідній торговій сфері. Оскільки для А таке положення не може бути несподіванкою, це не є "змістовною" зміною умов пропозиції, і, якщо А не заперечує без надмірної затримки, арбітражне застереження стає частиною контракту.

1. "Документи про затвердження"

Ця стаття стосується ситуації, коли контракт вже був укладений або в усній формі, або шляхом обміну письмовими повідомленнями, зміст яких обмежений істотними положеннями домовленості, і одна зі сторін згодом надсилає іншій документ, призначений просто підтвердити те, що вже було домовлено, але який насправді містить положення, які є додатковими або відрізняються від узгоджених сторонами. Теоретично, ця ситуація явно відрізняється від тієї, що передбачена статтею 2.1.11, де контракт ще не укладено, а такі додаткові положення містяться в заяві, яка має вигляд прийняття пропозиції. Тим не менш, на практиці може бути дуже складно, чи навіть неможливо, виокремити ці дві ситуації, а тому цією статтею щодо додаткових положень, які містяться в документі про затвердження, обране те саме рішення, передбачене в статті 2.1.11. Іншими словами, так само, як і додаткові положення в заяві про прийняття пропозиції, положення документу про затвердження, що доповнюють чи змінюють раніше узгоджені сторонами, стають частиною контракту, за умови, що вони "змістовно" не змінюють домовленість і одержувач документа, без надмірної затримки, проти них не заперечує. Зрозуміло, що у контексті документів про затвердження, визначити, чи нові положення "змістовно" змінюють положення, які були домовлені раніше, можна лише у світлі обставин в кожному окремому випадку. З іншого боку, ця стаття явно не застосовується до випадків, коли сторона, що надсилає документ на затвердження, прямо пропонує іншій стороні, як свідчення прийняття нею пропозиції, повернути документ підписаним. За таких обставин не має значення, чи містить документ зміни або доповнення, і якщо так, чи є ці зміни "змістовними", оскільки положення документу, в будь-якому випадку, повинні бути прямо прийняті адресатом, для того щоб контракт вважався укладеним.

{ див. Ілюстрації }

2. Документ про затвердження надсилається протягом розумного часу після укладення контракту

Правило, згідно з яким мовчання з боку адресата вважається прийняттям змісту документу про затвердження, в тому рахунку прийняттям будь-яких не "змістовних" змін попередньо узгоджених положень, передбачає, що такий документ є надісланим "протягом розумного строку після укладення контракту". Будь-який документ такого роду, надісланий через певний проміжок часу, який, в існуючих обставинах, є необґрунтовано тривалим, втрачає силу, й мовчання з боку адресата в такому разі не може тлумачитися як прийняття його змісту.

3. Інвойси

Для цілей цієї статті термін "документ про затвердження" слід розуміти в широкому смислі, тобто таким, що охоплює також ті випадки, коли сторона, для визначення умов контракту, укладеного в усній формі або в межах неформального листування, використовує інвойс чи подібний документ, який стосується виконання, за умови, що таке використання є звичайним у відповідній торговій сфері та/або у відповідній країні.

1. А замовляє по телефону верстат у Б, який приймає замовлення. Наступного дня А отримує лист від Б, в якому той підтверджує умови їх усної домовленості, але додає, що Б бажає бути присутнім на випробуванні верстата в приміщенні А. Додаткова умова не є «змістовною» зміною раніше узгоджених між сторонами положень і тому стане частиною контракту, якщо А, без надмірної затримки, не висловить заперечення.

2. Обставини такі ж, як в ілюстрації 1, за винятком того, що зміна в письмовому документі Б полягає в доданні арбітражного застереження. Якщо обставини не вказують на інше, такий пункт є «змістовною» зміною раніше узгоджених між сторонами умов, в зв'язку із чим він не стане частиною контракту.

3. A замовляє по електронній пошті визначену кількість пшениці, й Б негайно приймає замовлення по електронній пошті. Пізніше того ж дня Б надсилає лист до A, що затверджує положення їх угоди, але додає арбітражне застереження, що є стандартною практикою у відповідній торговій сфері. Оскільки для А такий пункт угоди не може бути неочікуваним, це не є "змістовною" зміною попередньо узгоджених положень, і якщо А, без надмірної затримки, не заперечує, арбітражне застереження стає частиною контракту.

1. Укладення контракту, залежне від досягнення згоди щодо спеціальних питань

Як правило, контракт є укладеним, якщо сторони досягають згоди щодо положень, які мають істотне значення для такого типу транзакцій, тоді як менш значні положення, які сторони не врегулювали, можуть згодом бути долучені як імпліцитні, або фактично, або за законом (див. коментар 1 до статті 2.1.2, а також статей 4.8 та 5.1.2).

{ див. Ілюстрації 1-2 }

2. Укладення контракту, залежне від досягнення згоди в певній формі

У комерційній практиці, особливо коли йдеться про транзакції значної складності, досить часто після тривалих переговорів сторони підписують неофіційний документ під назвою "Попередня домовленість", "Меморандум про взаєморозуміння", "Лист про наміри" тощо, що містить зміст досягнутих домовленостей на момент складення такого документу, але в той же час містить заяви сторін про намір "втілити" домовленості в майбутньому офіційному документі (наприклад, "за умови укладення контракту", "із оформленням офіційного контракту, що матиме юридичну силу"). У деяких випадках сторони вважають свій контракт вже укладеним, а оформлення офіційного документа лише підтвердженням вже досягнутої домовленості. Однак, якщо обидві сторони або одна з них дають зрозуміти, що не вважають себе пов'язаними, допоки не буде складено офіційний документ, відповідного укладеного контракту до цього моменту немає, навіть якщо сторони погодили всі необхідні питання транзакції.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

1. A погоджує з Б всі положення, які є істотними для майбутнього контракту між ними щодо дистрибуції товарів A. Коли згодом виникає питання, хто повинен нести витрати на рекламну кампанію, жодна зі сторін не може стверджувати, що контракт не набув чинності через відсутність врегулювання цієї умови в контракті, оскільки вона не є суттєвою для того типу транзакцій, про який йдеться, й буде врегульована імпліцитно, за фактом або за законом. Однак Сторони можуть в даному випадку визначити, що певні питання є важливими настільки, що вони не укладатимуть зобов'язальну угоду, якщо ці питання не будуть вирішені в задовільний спосіб. Якщо сторони, або одна з них, прямо висловлюються про таку важливість окремих питань, контракт як такий не набуває чинності без досягнення згоди з цих питань. Шляхом використання терміну "наполягає", в цій статті чітко вказується на те, що стороні недостатньо просто мимоволі виявити свое бажання з цього приводу, - заява про обов'язковість узгодження умови має бути зроблена виразно.

2. Обставини ті самі, що і в Ілюстрації 1, за винятком того, що під час переговорів Б неодноразово заявляє, що питання про те, хто повинен нести витрати на рекламну кампанію, повинно бути прямо врегульовано. Незважаючи на досягнення згоди щодо всіх істотних положень контракту, контракт між A і Б укладений не був, оскільки Б наполягав на тому, що укладення контракту залежить від згоди сторін щодо цієї умови.

3. Після тривалих переговорів А і Б підписують "Меморандум про взаєморозуміння", який містить умови угоди про створення спільного підприємства з розвідки та експлуатації континентального шельфу країни Х. Сторони узгоджують, що досягнуту домовленість вони згодом втілять у офіційних документах, які будуть підписані та вручені під час публічної церемонії. Якщо "Меморандум" вже містить всі необхідні умови угоди, а подальші документи призначені лише для того, щоб угода була належним чином представлена громадськості, можна вважати, що контракт вже був укладений коли був підписаний перший письмовий документ.

4. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 3, за винятком того, що "Меморандум про взаєморозуміння" містить положення - "Зобов'язання набудуть сили із укладенням остаточної угоди" або подібне. До моменту відповідного підписання та обміну офіційними документами контракту, що має юридичну силу, не існує.

1. Контракт із положеннями, залишеними відкритими навмисно

В контракті може бути неврегульованим одне чи кілька питань, оскільки сторони просто не думали про них під час переговорів. За умови, що сторони погодили положення, які мають істотне значення для відповідного типу транзакції, контракт, тим не менш, буде укладений, а відсутні положення будуть врегульовані на підставі статтей 4.8 або 5.1.2 (див. коментар 1 до статті 2.1.2). Зовсім інший випадок розглядається в цій статті: нею передбачено, що сторони навмисно залишають відкритими одне або декілька положень, оскільки не можуть або не бажають визначати їх під час укладення контракту, й покладаються для їх визначення на домовленість, що буде досягнута ними пізніше, або на розсуд однієї зі сторін чи третьої особи. Ця ситуація, яка особливо часто зустрічається в довгострокових контрактах, має наслідком дві проблеми: по-перше, чи не перешкоджає існуванню контракта той факт, що сторони навмисно залишили відкритими положення, й по-друге, якщо ні, - що буде з контрактом, якщо сторони згодом не зможуть дійти згоди чи якщо сторона або третя особа, яка повинна прийняти належне рішення, цього не зробить.

2. Відкриті положення самі по собі не є перешкодою для здійсненого укладення контракту

У пункті (1) зазначено, що, якщо сторони мали намір укласти контракт, той факт, що вони навмисно залишили положення на узгодження в подальших переговорах або на визначення однією зі сторін чи третьою особою, не перешкоджає набуттю контрактом чинності. У випадках, коли про це прямо не зазначено, намір сторін укласти контракт незважаючи на залишення окремих положень відкритими може бути встановлений виходячи з інших обставин, таких як несуттєвість таких положень, ступінь визначеності домовленості в цілому, чи те, що відкриті положення стосуються питань, які за своїм характером можуть бути визначені лиш на більш пізньому етапі, чи те, що домовленість вже була частково виконана, тощо.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Нереалізація механізму, передбаченого сторонами для визначення відкритих положень

Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо відкритих положень або якщо сторона чи третя особа, яка повинна здійснити визначення, не робить цього, виникає питання чи не є контракт припиненим. Відповідно до пункту (2) цієї статті, існуванню контракту така ситуація не загрожує, за умови, що "існують інші засоби визначення положення, які є обгрунтованими в цих обставинах, відповідно до намірів сторін". Іншими засобами визначення відсутнього положення, як правило, буде застосування для "заповнення прогалин" розділу 1 глави 5 та розділу 1 глави 6 Правил, наприклад, шляхом визначення ціни відповідно до статті 5.1.7(1) або шляхом встановлення строку виконання відповідно до статті 6.1.1, - там де ці правила можуть належним чином забезпечити визначення положення. Можуть бути ситуації, особливо у випадках довгострокових контрактів, коли ці правила можуть бути недоцільними, навіть якщо вони охоплюють предмет відсутнього положення. У таких ситуаціях положення буде визначене за статтею 4.8 або статтею 5.1.2.

В разі, коли сторони поклали визначення відсутнього положення на третю особу, яка буде призначена певною інституцією або особою, такою як голова трибуналу, або президент Торгово-промислової палати, тощо, - якщо призначена третя особа не здійснює визначення положення, може бути призначена інша така третя особа. Випадки, в яких може бути необхідним призначати іншу третю особу, на практиці, ймовірно, будуть досить рідкісними. Якщо положення є не дуже важливим, особливих проблем із імплементацією його визначення бути не повинно.

Якщо ж, в іншому разі, положення про яке йдеться, має суттєве значення для відповідного типу транзакції, сторони мають забезпечити чіткі свідчення свого наміру підтримати дію контракту: серед факторів, які слід врахувати у зв'язку із цим, - чи це положення стосується питань, які за своїм характером можуть бути визначені лише на більш пізньому етапі; чи угода вже була частково виконана; тощо.

{ див. Ілюстрацію 2 }

4. Відкриті положення в довгострокових контрактах

Як зазначено вище, особливо у випадку довгострокових контрактів, сторони можуть залишити положення для узгодження в майбутньому, коли це положення застосовується до зобов'язань лише на більш пізній стадії контракту. Наприклад, сторони можуть домовитися про ціну, яка застосовується лише протягом першого року дії контракту, залишаючи неузгодженою ціну, яка буде застосовуватися протягом другого та наступних років. Крім того, сторони можуть залишити неузгодженою дату доставки, оскільки, наприклад, для здійснення доставки обладнання необхідно завершити будівництво. У таких обставинах неможна визначити положення щодо ціни згідно до статті 5.1.7, а також строк виконання згідно до статті 6.1.1. Необхідні положення слід визначати згідно до статті 4.8 або 5.1.2.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

1. A, судноплавна компанія, укладає детальну угоду з Б, оператором терміналу, щодо використання контейнерного терміналу. Угодою визначається мінімальний щорічний обсяг контейнерів, які мають бути вивантажені або завантажені, а також відповідний розмір оплати за такий обсяг, в той час як розмір оплати за додаткові контейнери має бути визначений, якщо й коли буде досягнутий мінімальний обсяг. Два місяці потому A дізнається, що конкурент Б запропонував би кращі умови, й відмовляється від виконання угоди із Б, посилаючись на те, що угода з Б не є зобов'язальним контрактом, оскільки питання оплати не було врегульовано. A несе відповідальність за невиконання зобов'язання, оскільки детальний характер угоди, а також той факт, що обидві сторони негайно почали виконання зобов'язань, чітко вказує на намір сторін укласти саме зобов'язальний контракт.

2. Факти ті самі, як і в Ілюстрації 1, однак коли досягнуто мінімальний обсяг контейнерів, що підлягають завантаженню або розвантаженню, сторони не можуть домовитися про розмір оплати щодо додаткових контейнерів. А припиняє виконання та заявляє, що контракт є припиненим. А, в цьому разі, є відповідальною за невиконання, оскільки те, що сторони почали виконувати зобов'язання без того щоб зробити укладення майбутньої угоди стосовно відкритого положення умовою для продовження їх бізнес стосунків, є достатнім свідченням наміру сторін підтримувати дію контракту навіть в разі відсутності такої угоди. Плата за додаткові контейнери, в такому разі, буде визначена відповідно до критеріїв, вказаних у статті 5.1.7.

3. Факти ті самі, як і в Ілюстрації 1, крім того, що оплата за додаткові контейнери є визначеною у перший рік, але не є визначеною стосовно другого або наступних років. У такому випадку є недоцільним, відповідно до статті 5.1.7, визначати розмір оплати шляхом посилання на ціну "на момент укладення контракту". Натомість, доцільно визначати розмір оплати посиланням на останню дату першого року. Положення такого змісту може бути визначене відповідно до статті 4.8 або статті 5.1.2.

4. Енергетичною компанією Х прийнято рішення побудувати нову електростанцію. X закуповує генератор у Y. Генератор буде встановлений на фундамент в будівлі генераторної на електростанції безпосередньо після завершення будівництва цієї будівлі. Генератор може бути поставлений не раніше, ніж через 3 роки після замовлення. З боку X ще не укладено контракт на будівництво електростанції, але відомо, що будівництво генераторної займе 6 місяців з моменту початку виконання контракту на будівництво електростанції. X укладає контракт на придбання генератору зараз, щоб вчасно його виготовити, проте не може визначити строк постачання на об'єкт. Сторони вказують у положенні стосовно дати поставки - "за домовленістю". Якщо вони не дійдуть згоди щодо дати поставки, визначати строк поставки як "протягом обгрунтованого часу після укладення контракту" між X та Y, відповідно до положень статті 6.1.1, буде недоцільно. Натомість, доцільним буде пов'язати строк поставки із моментом завершення будівництва генераторної. Положення такого змісту може бути визначене відповідно до статті 4.8 або статті 5.1.2.

1. Свобода ведення перемовин

Як правило, сторони вільні не лише вирішувати коли і з ким вступати в перемовини із метою укладення контракту, але й вирішувати як довго та яким чином докладати зусилля щодо досягнення згоди, та чи докладати такі зусилля взагалі. Це випливає з загального принципу свободи контракту, визначеного в статті 1.1, та є важливим у забезпеченні здорової конкуренції для бізнесу, залученого в міжнародній торгівлі.

2. Відповідальність за недобросовісні перемовини

Однак, право сторони вільно вступати в перемовини та приймати рішення щодо умов для обговорення не є необмеженим і не повинно суперечити принципам добросовісності та чесного ведення справ, викладеним в статті 1.7. Прикладом недобросовісного ведення перемовин, який прямо зазначений у пункті (3) цієї статті, є випадок коли сторона вступає в перемовини або продовжує їх без будь-якого наміру укласти угоду з іншою стороною. Іншими прикладами є випадки, коли одна сторона навмисно чи з необережності вводить в оману іншу сторону щодо природи або положень запропонованого контракту шляхом як безпосереднього викривлення фактів, так і нерозголошенням фактів, які, з огляду на склад сторін та/або природу контракту, вона мала розкрити. Стосовно обов'язку дотримання конфіденційності див. статтю 2.1.16.

Відповідальність сторони за недобросовісне ведення перемовин обмежується збитками, завданими іншій стороні (пункт (2)). Іншими словами, потерпіла сторона може отримати відшкодування витрат, понесених в ході перемовин, а також компенсацію за втрачену можливість укласти інший контракт з третьою особою (reliance interest); проте, як правило, не може отримати відшкодування вигоди, яку б вона набула, якби контракт був укладений (expectation interest).

{ див. Ілюстрації 1-3 }

3. Домовленість про ведення перемовин добросовісно

Натомість, якщо сторони прямо домовилися про обов'язкове ведення перемовин добросовісно, порушення такого обов'язку надає можливість застосувати всі відповідні засоби правового захисту в разі невиконання, включаючи право на отримання виконання (наприклад, шляхом спрямування сторін до перемовин), а також інші засоби правового захисту, що забезпечують очікування або позитивний інтерес сторони (за умови, що вимоги до таких засобів правового захисту можуть бути визначені). Узгоджений обов'язок вести перемовини добросовісно означає, принаймні, обов'язок серйозного їх ведення із наміром укласти (або переукласти) контракт, проте не означає, що згода обов'язково повинна бути досягнута. Звичайно, цей обов'язок не підмінює інших обов'язків, встановлених у цих Принципах (наприклад, у статтях 1.8 та 2.1.16). У випадку складного довгострокового контракту, сторони, погоджуючись встановити обов'язок вести перемовини добросовісно, можуть на власний розсуд деталізувати цей обов'язок відповідно до характеру контракту та до його комерційного контексту. Наприклад, вони можуть встановити стандарти конфіденційності, узгоджувати графік перемовин, тощо.

{ див. Ілюстрацію 4 }

4. Відповідальність за недобросовісне припинення перемовин

Принципи добросовісності та чесного ведення справ також поширюються і на право вийти з перемовин. Після того, як пропозиція була зроблена, вона може бути скасована лише у випадках, передбачених статтею 2.1.4. Проте, навіть до досягнення цього етапу, чи коли в перемовинах відсутнє чітке дотримання послідовності надсилання пропозиції та її прийняття, сторона може з певного моменту більше не бути вільною вийти з перемовин безпідставно та несподівано. Коли саме досягається така точка неповернення залежить від обставин справи, - насамперед від того, наскільки друга сторона мала підстави покладатися на позитивні результати перемовин, а також від того обсягу питань, пов'язаних із майбутнім контрактом, щодо якого сторони вже досягли згоди.

{ див. Ілюстрацію 5 }

1. A стає відомо про намір Б продати свій ресторан. А, не маючи наміру купувати ресторан, тим не менш вступає в тривалі перемовини із Б, з єдиною метою перешкодити Б продати ресторан В, конкуренту A. Після того, як В придбав інший ресторан, А припиняє перемовини із Б. А несе відповідальність перед Б за збитки. Такі збитки можуть включати різницю у ціні та інші встановлені втрати.

2. A, під час перемовин із Б стосовно сприяння закупівлі військової техніки збройними силами країни Б, дізнається, що Б не отримає необхідної ліцензії на імпорт від власних державних органів, а наявність такої ліцензії є обов'язковою умовою для отримання дозволу на виплату Б винагороди. А не повідомляє про таку умову Б та, зрештою, сторони укладають контракт, який, натомість, не може бути виконаний. А несе відповідальність перед Б за витрати, понесені після того, як А стало відомо про неможливість отримання необхідної ліцензії.

3. А вступає в тривалі перемовини щодо отримання банківського кредиту із філією банку Б. В останню хвилину співробітник філії повідомляє А, що філія не має повноважень підписувати контракт, та що головний офіс ще раніше вирішив не схвалювати проект контракту. А міг отримати кредит в іншому банку, а тому має право на відшкодування витрат на перемовини та вигоди, яку він міг би отримати в період затримки отримання кредиту в іншому банку через нерозкриття співробітником філії інформації про несхвалення контракту.

4. Підрядник А та постачальник Б укладають попередню угоду, за якою вони зобов'язуються добросовісно вести перемовини щодо постачання обладнання у випадку, якщо А вдасться стати головним підрядником для великого будівельного проекту. А вдається укласти контракт на будівництво, але після попередніх контактів відмовляється продовжувати перемовини з Б. Б може вимагати з боку А виконати зобов'язання щодо добросовісних перемовин.

5. A запевняє Б у наданні франшизи, якщо Б вживатиме заходів для отримання досвіду та готовий інвестувати 300 000 доларів США. Протягом наступних двох років Б здійснює інтенсивні підготовчі дії з метою укладення контракту, із постійним запевненням з боку А, що франшиза Б буде надана. Коли все готове до підписання угоди, А повідомляє Б, що Б має інвестувати значно більшу суму. Б, відмовляючись, має право на стягнення з А витрат, понесених з метою укладення контракту.

1. Сторони, як правило, не зобов'язані дотримуватися конфіденційності

Як не існує, з одного боку, загального обов'язку розкриття інформації, так, з іншого, вступаючи в перемовини про укладення контракту, сторони, як правило, не зобов'язані розглядати інформацію, якою вони обмінялися, як конфіденційну. Іншими словами, оскільки сторона, як правило, вільна вирішувати які факти стосовно транзакції розкривати під час перемовин, така інформація, зазвичай, вважається неконфіденційною, - тобто інша сторона може розкривати її третім особам або використовувати для власних цілей, якщо контракт укладено не буде.

{ див. Ілюстрацію 1 }

2. Конфіденційна інформація

Сторона може бути зацікавлена в тому, щоб певна інформація, надана іншій стороні, не розголошувалася і не використовувалась для інших цілей, ніж ті, для яких вона була надана. Допоки ця сторона прямо заявляє, що така інформація повинна вважатися конфіденційною, ситуація зрозуміла, оскільки, отримуючи інформацію, інша сторона імпліцитно погоджується вважати її конфіденційною. Проблема, яка може виникати, полягає в тому, що якщо строк, протягом якого інша сторона не повинна розкривати інформацію, є достатньо тривалим, такі дії можуть суперечити імперативним нормам законодавства, що забороняють обмежувальну торгову практику. Крім того, навіть за відсутності прямої вказівки про конфіденційність в адресата може виникати зобов'язання щодо її дотримання. Це відбувається у випадку, коли, з огляду на особливий характер інформації або професійну кваліфікацію сторін, недотримання адресатом конфіденційності чи використання отриманої інформації у власних цілях після припинення перемовин суперечило б загальним принципам добросовісності та чесного ведення справ.

{ див. Ілюстрації 2-3 }

3. Збитки, що підлягають відшкодуванню

Порушення конфіденційності передбачає, перш за все, відповідальність за збитки. Розмір відшкодування збитків може різнитися, в залежності від того, чи уклали сторони спеціальну угоду про нерозголошення інформації. Навіть якщо потерпіла сторона не зазнала жодних збитків, право на відшкодування може полягати у стягненні з порушника вигоди, отриманої ним у зв'язку із розголошенням такої інформації третім особам або у зв'язку із використанням її у власних цілях. За необхідності, - наприклад, коли інформація ще не була розголошена або була розголошена лише частково, потерпіла сторона також може ініціювати накладання заборони відповідно до застосовуваного законодавства.

1. А пропонує Б і В, виробникам систем кондиціонування, надати пропозиції з установки такої системи. У своїх пропозиціях Б і В також надають деякі технічні деталі щодо функціонування відповідних систем з метою підвищення переваг їх продуктів. А вирішує відхилити пропозицію Б і продовжити перемовини тільки з В. A може вільно використовувати інформацію, що містилася в пропозиції Б, щоб спонукати В запропонувати більш сприятливі умови.

2. Обставини ті самі, як в Ілюстрації 1, за винятком того, що у своїй пропозиції Б прямо просить А не розголошувати певні технічні характеристики, які в ній містяться. A не може використовувати цю інформацію в перемовинах із В.

3. А зацікавлений в створенні спільного підприємства з Б або В, двома провідними виробниками автомобілів в країні X. Перемовини в особливості просуваються з Б, і A отримує досить детальну інформацію, яка стосується планів Б щодо нового дизайну автомобіля. Б прямо не просить A розглядати цю інформацію як конфіденційну, хоч це мається на увазі, оскільки вона призначена для нового дизайну автомобіля. A зобов'язаний не розголошувати набуту інформацію В, й не має також права використовувати ці плани для власного виробничого процесу, якщо перемовини не приведуть до укладення контракту.

Якщо укладення контракту супроводжується тривалими перемовинами, сторони можуть висловити бажання викласти досягнені домовленості в письмовій формі й визначити цей документ як остаточний контракт. Це може бути досягнуто за допомогою відповідним чином складеного положення про "злиття" або "поєднання" попередніх домовленостей (наприклад, "Цей контракт містить всі досягнуті домовленості між сторонами"). Однак, дія такого положення полягає не в тому, щоб позбавити попередні заяви або домовленості будь-якої актуальності - вони все ще можуть використовуватися як засіб тлумачення письмового документа (див. також статтю 4.3(а)).

Положення про злиття, звичайно, охоплює лише раніше подані заяви або досягнуті домовленості між сторонами й не виключає можливості подальших неформальних домовленостей між ними. Проте, сторони вільні розширювати узгоджений документ за рахунок майбутніх доповнень в узгодженій флормі (див. статтю 2.1.18). Ця стаття побічно підтверджує принцип, викладений у статті 1.2, в тому сенсі, що за відсутності положення про злиття, допустимими є "зовнішні" докази, які доповнюють або суперечать письмовому контракту.

Укладаючи письмовий контракт, сторони можуть забажати бути впевненими, що будь-яка зміна чи припинення контракту за згодою сторін також буде викладена в письмовій або певній іншій формі, для чого долучити спеціальне положення в контракт (наприклад, "Будь-яка зміна цього Контракту може бути здійснена лише в письмовій формі, підписаній обома Сторонами"; "Зміни до зазначеного вище Розпорядку повинні бути письмово затверджені представником Інженера на місці"). В цій статті визначено, що, як правило, таке застереження робить недійсним будь-яку зміну або припинення, здійснені не в тій конкретній формі, яка вимагається.

{ див. Ілюстрацію 1 }

І все ж є виняток із загального правила. В якості застосування загального принципу щодо заборони непослідовної поведінки (див. статтю 1.8) ця стаття визначає, що вимога про вчинення змін або припинення в певній формі може не застосовуватися у зв'язку із поведінкою сторони, якщо інша сторона обгрунтовано діятиме, покладаючись на таку поведінку.

{ див. Ілюстрацію 2 }

1. Підрядник А укладає контракт із замовником Б на будівництво будівлі. Контрактом передбачено, що будь-які зміни в графіку робіт повинні бути викладені в письмовій формі й документ повинен бути підписаний обома сторонами. В процесі виконання робіт А надсилає Б повідомлення електронною поштою з проханням узгодити перенесення певної дати. Б погоджується шляхом відповіді на повідомлення електронною поштою. Зміна є недійсною, оскільки не складено єдиний документ, що містить підписи обох сторін.

2. А, підрядник, укладає контракт із Б, шкільною радою, на будівництво нової будівлі школи. Контрактом передбачено, що другий поверх будівлі повинен мати достатню несучу спроможність для влаштування шкільної бібліотеки. Незважаючи на положення контракту, за яким зміни мають бути оформлені письмово, сторони усно домовляються, що другий поверх будівлі не матиме несучих конструктивних елементів. А завершує виконання робіт у відповідності до усної домовленості, та Б, який спостерігав за роботами без будь-яких заперечень, лише після завершення робіт висуває заперечення стосовно того, як побудований другий поверх. Суд може вирішити, що Б не має права посилатися на положення про "письмове оформлення змін до контракту", оскільки А обгрунтовано поклався на зміну, про яку сторони домовились усно, і тому відповідальності за невиконання не несе.

1. Укладання контракту за стандартними положеннями

Ця стаття є першою з чотирьох статей (статті 2.1.19 – 2.1.22), які стосуються ситуації, коли одна або обидві сторони використовують стандартні положення при укладенні контракту.

2. Поняття "стандартні положення"

"Стандартні положення" слід розуміти як певні положення контракту, що заздалегідь підготовлені для загального та багатократного використання стороною й які фактично використовуються без проведення перемовин з іншою стороною (пункт (2)). Вирішального значення не має те в який спосіб вони оформлені (зокрема, чи містяться стандартні положення в окремому документі або в складі тексту контракту; чи були вони надруковані на попередньо заготовлених бланках або існують лише в вигляді електронного файлу, тощо), хто їх підготував (сторона самостійно, торгова чи професійна асоціація, тощо), їх обсяг (чи складаються вони з повного набору положень, що охоплюють практично всі необхідні аспекти контракту, або лише з одного чи декількох положень, які стосуються, наприклад, виключення відповідальності та арбітражу). Натомість, вирішальним є те, що такі положення підготовлені заздалегідь для загального та багатократного використання, а також те, що вони використовуються в кожному випадку стороною без проведення завчасних перемовин із іншою стороною. Остання умова, вочевидь, є ключовою, - стандартні положення схвалюються в цілому без перемовин, натомість, звичайні положення контракту є предметом перемовин сторін.

3. Застосування загальних правил укладення контрактів

Зазвичай, незалежно від того, чи використовує одна або обидві сторони стандартні положення, застосовуються загальні правила укладення контрактів (пункт (1)). Звідси випливає, що стандартні положення, запропоновані однією стороною, зобов'язують іншу сторону лише в разі їх прийняття, і що, в залежності від конкретних обставин, про їх застосування обидві сторони мають зазначити прямо, чи їх інкорпорування може матися на увазі. Таким чином, стандартні положення, що містяться в контракті, будуть обов'язковими для виконання після звичайного підписання контракту в цілому в формі єдиного документу, - авжеж за умов, що вони викладені над цим підписом, а не, наприклад, на зворотному боці документа. З іншого боку, про намір застосування стандартних положень, що містяться в окремому документі або електронному файлі, сторона повинна прямо зазначити. Імпліцитне інкорпорування без такого посилання дозволене лише за наявності відповідної практики, встановленої у відносинах сторін, або застосування ними звичаю, який має на увазі такі стандартні положення (див. статтю 1.9).

1. А має намір укласти з Б контракт страхування для покриття ризиків настання відповідальності за травмування працівників А під час виконання праці. Сторони підписують модельну форму контракту, надану Б, після заповнення пропусків, що стосуються, серед іншого, премії та максимальної страхової суми. Із підписанням документу А пов'язаний не тільки положеннями, про які він безпосередньо домовився із Б, але й "Загальними умовами Національної асоціації страховиків", які надруковані на формі.

2. А зазвичай укладає контракти зі своїми клієнтами на основі власних стандартних положень, які друкуються як окремий документ. Коли А надає пропозицію Б, новому клієнту, А не вдається зробити посилання на свої стандартні положення. Б приймає пропозицію. Стандартні положення не є частиною контракту, за винятком якщо А зможе довести, що Б знав або повинен був знати про намір А укласти контракт на основі власних стандартних положень, - наприклад, тому що ті ж стандартні положення регулярно приймалися в попередніх угодах [між А та Б].

3. А має намір придбати зерно на товарній біржі в Лондоні. У контракті, укладеному між A та Б, брокером цієї біржі, не робиться прямого посилання на стандартні положення, які зазвичай регулюють брокерські контракти, укладені на даній біржі. Ці стандартні положення, тим не менш, є частиною контракту, оскільки їх застосування для даного виду контрактів прирівнюється до звичаю.

1. Несподівані положення зі стандартних не діють

Сторона, яка приймає стандартні положення іншої сторони, в принципі є ними пов'язаною, незалежно від того, чи вона насправді знає їх детальний зміст або чи повністю розуміє їх наслідки. Важливий виняток з цього правила, однак, вказаний в цій статті, в якій зазначено, що, незважаючи на прийняття стандартних положень в цілому, сторона не є пов'язаною положеннями, які в силу їх змісту, формулювання чи подання є такими, яких вона обгрунтовано не могла очікувати. Обгрунтуванням для цього винятку є бажання уникнути того, щоб сторона, яка використовує стандартні положення, неправомірно використовувала своє становище, намагаючись непомітно нав'язати положення, які інша сторона не прийняла б, якби про них знала. Див. також статті 3.2.7 та 4.6., спрямовані на захист економічно слабкої або менш досвідченої сторони.

2. Положення, "несподівані" в силу їх змісту

Певне стандартне положення може стати несподіваним для другої сторони, перш за все, через його зміст. Це має місце, коли зміст положення є таким, що розумна особа того ж складу, що й друга сторона, не могла очікувати його в якості відповідного стандартного положення. При визначенні того, чи є положення незвичайним, слід враховувати, з одного боку, положення, які зазвичай зустрічаються в стандартних формах, використовуваних у відповідній комерційній сфері, а з іншого - конкретні перемовини між сторонами. Так, наприклад, положення, що виключає або обмежує контрактну відповідальність першої сторони, може вважатися або не вважатися "несподіваним" і, як наслідок, недійсним, у тому чи іншому конкретному випадку, - його дійсність залежить від того, чи є положення такого характеру поширеними у відповідній комерційній сфері та чи відповідають вони самому курсу перемовин сторін.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Положення, "несподівані" в силу формулювання або подання

Іншими причинами того, що певне стандартне положення стає несподіваним для сторони, може бути формулювання такого положення у незрозумілий спосіб або типографічне подання, наприклад, дрібним шрифтом. Для того, щоб визначити, чи це дійсно має місце, слід досліджувати не стільки ті формулювання й подання, що зазвичай використовуються у подібних випадках, а скоріш професійні навички та досвід осіб того складу, що й сторона, яка приймає стандартні положення. Так, певне формулювання може бути одночасно і зрозумілим, і незрозумілим, в залежності від того, чи сторона, яка приймає стандартні положення, належить до тієї ж професійної категорії, що й сторона, яка ці положення надає. Мовний фактор також може відігравати важливу роль у контексті міжнародних транзакцій. Якщо стандартні положення викладені іноземною мовою, не можна виключати, що деякі з них, хоча й досить чіткі самі по собі, виявляться несподіваними для сторони, від якої не можна було обгрунтовано очікувати повного розуміння їх значення.

{ див. Ілюстрації 2-3 }

4. Виражене прийняття "несподіваних" положень

Ризик того, що стандартні положення, про які йдеться мова, будуть несподіваними для схвалюючої сторони, зникає, якщо у конкретній ситуації оферент привертає до цих положень її увагу, й сторона приймає їх. Ця стаття, відповідно, передбачає, що сторона більше не може посилатися на "несподіваний" характер положення, аби оскаржити його дійсність, після того, як вона прямо схвалила таке положення.

1. A, туристичне агентство, пропонує пакетні тури для ділових поїздок. Зміст реклами створює враження, що А, як туроператор, бере на себе повну відповідальність за надання різних послуг, які входять до пакету. Б бронює тур на основі стандартних положень A. Незважаючи на прийняття з боку Б положень в цілому, A не може посилатися на те положення, за яким, стосовно розміщення в готелі, він діє лише як агент, уповноважений власником готелю, і тому не несе жодної відповідальності.

2. A, страхова компанія, що здійснює діяльність в країні X, є аффілійованою із компанією Б, яка зареєстрована в країні Y. Стандартні положення контрактів A містять близько 50 пунктів, надрукованих малим шрифтом. Один з пунктів позначає право країни Y як право, яким регулюється контракт. Цей пункт, якщо він не виділений жирним шрифтом чи в інший спосіб, щоб привернути увагу іншої сторони, не матиме ефекту, оскільки клієнти в країні X обгрунтовано не можуть очікувати в стандартних положеннях, пропонованих компанією, яка здійснює діяльність у цій країні, застереження про визначення іноземного права в якості права, яким регулюється контракт.

3. A, торговий представник, що працює в Гамбурзі, використовує для укладання контрактів зі своїми клієнтами стандартні положення, які містять, серед іншого, положення змісту - "Гамбург – Freundschaftliche Арбітраж". В місцевих бізнес колах це положення розуміється лише тим чином, що можливі спори мають розглядатися спеціальним арбітражем, за правилами процедури, що мають місцеве походження. Проте, в контрактах із іноземними покупцями це положення може бути визнано недійсним, зокрема й у випадку схвалення покупцем стандартних положень в цілому, оскільки обгрунтовано не можна очікувати, що іноземний покупець зрозуміє його точний зміст, навіть якщо це положення буде перекладено його рідною мовою.

Стандартні положення, за визначенням, підготовлені заздалегідь однією зі сторін або третьою особою та долучені до контракту без обговорення їх змісту сторонами (див. статтю 2.1.19(2)). Логічно, що коли сторони спеціально домовляються та узгоджують конкретні положення свого контракту, такі положення матимуть перевагу над стандартними в разі конфлікту, оскільки в більшій мірі відображатимуть намір сторін у поточній ситуації. Такі спеціально узгоджені положення можуть міститися в тому ж документі, що і стандартні, а можуть, однак, міститися і в окремому документі. У першому випадку їх достатньо легко розпізнати, оскільки вони можуть бути написані у спосіб, відмінний від стандартних положень. У другому випадку, виокремлювати стандартні та звичайні положення, їх місце в ієрархії різних документів може бути складніше. Для цього сторони часто включають в контракт положення, яким прямо вказують ті документи, які становлять частину контракту, та їх відповідне значення. Особливі проблеми можуть виникати, коли зміни до стандартних положень були узгоджені лише в усній формі, без письмового коригування стандартних положень, й ці стандартні положення містять застереження, за яким визначено ексклюзивний характер письмового документу, підписаного сторонами, й що будь-яка зміна чи доповнення до нього повинна здійснюватися в письмовій формі. Щодо цих випадків див. статті 2.1.17 та 2.1.18.

1. Сторони використовують різні стандартні положення

Досить часто у комерційних відносинах сторони - як оферент при здійсненні пропозиції, так і адресат пропозиції при її прийнятті, - посилаються на власні стандартні положення. За відсутності вираженого схвалення оферентом стандартних положень, на які посилається адресат пропозиції, виникає проблема - чи є контракт укладеним, і якщо так, то які з двох різних наборів стандартних положень будуть мати пріоритет.

2. "Боротьба форм" та загальні правила щодо оферти та прийняття пропозиції

Якби в зазначеному випадку застосовувалися загальні правила оферти та її прийняття, то або контракту би взагалі укладено не було, оскільки змінене прийняття пропозиції, за виключеннями, передбаченими в статті 2.1.11(2), прирівнювалося б до зустрічної пропозиції, або, якщо обидві сторони почали виконання без заперечень стосовно стандартних положень одна одної, контракт би вважався укладеним на базі тих положень, які були останніми надані, чи на які було зроблено посилання в останню чергу (доктрина "фінального пострілу", "last shot").

3. Доктрина "вибиття" ("knock-out")

Використання доктрини "фінального пострілу" може бути доречним, коли сторони чітко демонструють, що прийняття їх стандартних положень є істотною умовою укладення контракту. Якщо, в іншому разі, сторони, як це дуже часто буває на практиці, посилаються на свої стандартні положення більш-менш автоматично, наприклад, обмінюючись власними друкованими формами замовлення та приймання замовлення з відповідними положеннями на зворотному боці, вони, скоріш за все, навіть не підозрюють про існування конфлікту між стандартними положеннями. У таких випадках немає підстав давати можливість сторонам згодом ставити під сумнів саме існування контракту або, якщо виконання розпочалося, наполягати на застосуванні останніх надісланих або згаданих положень. Саме з цієї причини ця стаття передбачає, безвідносно до загальних правил оферти та її прийняття, що якщо сторони досягають згоди у всьому, крім стандартних положень одна одної, контракт є укладеним на основі узгоджених положень та будь-яких стандартних положень, які є спільними за своєю суттю (доктрина "вибиття", “knock-out”).

{ див. Ілюстрацію 1 }

Сторона, також, завжди може виключити дію доктрини "вибиття", чітко та заздалегідь, або згодом без необгрунтованої затримки, заявить іншій, що вона не має наміру бути пов'язаною контрактом, який не грунтується на її власних стандартних положеннях. Що саме на практиці буде вважатися такою "чіткою" заявою не можна охопити абсолютним визначенням на всі випадки, та лише тільки включення застереження такого роду до тексту самих стандартних положень, як правило, буде недостатнім, оскільки необхідною є безпосередньо виражена стороною у своїй пропозиції чи відповіді декларація.

{ див. Ілюстрації 2-3 }

1. A замовляє в Б обладнання із зазначенням типу обладнання, ціни й умов оплати, а також дати та місця доставки. A використовує форму замовлення, на зворотньому боці якої надруковані "Загальні умови покупки". Б приймає замовлення шляхом надіслання власної форми підтвердження замовлень, на зворотньому боці якої містяться його власні "Загальні умови продажу". Намагаючись згодом скасувати угоду, А заявляє, що контракту укладено не було взагалі, оскільки не було погодження щодо того, який саме набір стандартних положень має застосовуватися. Однак, оскільки сторони домовилися щодо істотних умов контракту, контракт на цих умовах, і на умовах стандартних положень, які є загальними по суті.

2. Обставини такі ж, як і в ілюстрації 1, за винятком того, що А заявляє про укладення контракту на основі його стандартних положень, оскільки вони містять пункт, в якому говориться, що "Відхилення стандартних положень стороною, яка приймає замовлення, не є дійсним, якщо вони не були підтверджені нами в письмовій формі". Результат буде таким же, як і в ілюстрації 1, оскільки самим лише включенням такого пункту в свої стандартні положення А не вказує з достатньою чіткістю на свою рішучість укласти контракт тільки на основі власних стандартних положень.

3. Обставини такі ж, як і в ілюстрації 1, окрім того, що текст самої пропозиції А (не стандартні положення) містить заяву про те, що А має намір укласти контракт лише на основі власних стандартних положень. Те, що Б до відповіді з прийняттям пропозиції долучить власні стандартні положення, само по собі значення не матиме, й контракт буде вважатися укладеним на основі стандартних положень А.

1. Сфера регулювання Секції

Ця Секція регулює повноваження агента впливати на правовідносини між його принципалом та третьою стороною. Іншими словами, мова йде про зовнішні відносини між принципалом або агентом з одного боку та третьою стороною з іншого, тобто положення Секції не стосуються внутрішніх відносин між принципалом та агентом. Навіть ті положення, які мають вплив і на внутрішні, і на зовнішні відносини (див., наприклад, статті 2.2.2 та 2.2.10 щодо виникнення та припинення повноважень агента, статтю 2.2.7 щодо конфлікту інтересів та статтю 2.2.8 щодо суб-представництва), розглядають ці питання лише стосовно їх наслідків для третьої сторони. Права та обов'язки у відносинах між принципалом та агентом регулюються їх угодою та застосовуваним правом, яке може передбачати імперативні правила щодо захисту агента в окремих видах агентських відносин, зокрема тих, що стосуються так званих "комерційних агентів".

2. Повноваження укласти контракт

Секція стосується лише агентів, які мають повноваження укладати контракти від імені принципалів. Посередники, завдання яких полягає лише в тому, щоб представити дві сторони одна одній із метою укладення ними контракту (наприклад, агенти з нерухомості), або в тому, щоб вести перемовини про укладення контрактів в інтересах принципалів, але які не мають повноважень, що створювали б зобов'язання для принципала (як це може бути у випадку з комерційними агентами), виходять за рамки цієї Секції. З іншого боку, формулювання "повноваження [...] впливати на правові відносини [...] принципала за допомогою або відповідно до контракту із третьою особою", що використовується в пункті (1), слід розуміти в широкому сенсі, так щоб включати будь-які дії агента, спрямовані на укладення контракту або які стосуються його виконання, включаючи надіслання чи отримання повідомлень від третьої сторони.

3. Неважливо чи агент діє від свого імені, чи від імені свого принципала

На відміну від низки правових систем, які розрізняють "пряме" та "опосередковане" представництво - в залежності від того, чи агент діє від імені принципала, чи від власного, в цій Секції таке розмежування не проводиться. Щодо різниці між "відкритим" та "скритим" представництвом, див. статті 2.2.3 та 2.2.4.

4. Добровільний характер відносин між принципалом та агентом

Ще однією умовою для застосування цієї Секції є добровільний характер відносин між принципалом та агентом. Випадки, коли повноваження щодо представництва надаються законом (наприклад, у сфері сімейного права, подружньої власності та спадщини) або мають походження з юридичних приписів (вчинення дій від імені недієздатної особи), виходять за рамки цієї Секції.

5. Представники компаній

Повноваження органів, посадових осіб або учасників корпорації, товариства чи іншого об'єднання, із створенням юридичної особи або без, традиційно регулюються спеціальними правилами, іноді навіть імперативного характеру, які в силу специфічності предмету свого регулювання мають перевагу над загальними правилами представництва, викладеними в цій Секції. Так, наприклад, якщо відповідно до спеціальних правил, які регулюють повноваження органів або посадових осіб, корпорація не може накладати певне обмеження таких повноважень, щоб уникнути виникнення обов'язку перед третьою особою, така корпорація не може покластися на статтю 2.2.5(1) й стверджувати, що вона не є пов'язаною діями своїх керівних органів або працівників, вчинених поза повноваженнями. З іншого боку, в тій мірі, в якій загальні правила, викладені в цій Секції, не суперечать вказаним спеціальним правилам щодо визначення повноважень органів, посадових осіб або учасників, вони цілком можуть застосовуватися. Так, наприклад, третя сторона, яка прагне продемонструвати, що контракт, який вона уклала з посадовою особою корпорації, створює юридичні наслідки для корпорації, може посилатися або на спеціальні правила, що регулюють повноваження органів чи посадових осіб корпорації, або, дивлячись на обставини, на загальні правила щодо очевидності повноважень, вказані в статті 2.2.5(2).

1. A, виконавчий директор компанії Б, зареєстрованої в країні X, має, відповідно до статуту компанії, повноваження здійснювати всі операції, які становлять звичайну діяльність компанії. A укладає контракт із В, предмет якого явно виходить за рамки звичайної діяльності компанії Б. Відповідно до розділу 35A Акту "Про компанії" країни X, "повноваження членів Ради Директорів створювати зобов'язання для компанії, або уповноважити на це інших осіб, вважаються вільними від будь-яких обмежень, визначених в статутних документах компанії, в разі створення таких зобов'язань на користь особи, яка діє у відносинах із компанією виходячи з принципу добросовісності" та "[...] особа не вважається такою, яка діє недобросовісно, лише на підставі того, що вона знає, що дія виходить за межі повноважень директорів відповідно до статуту компанії [...]". Компанія Б є пов'язаною контрактом, укладеним між A та В, навіть якщо В знав або повинен був знати про обмеження повноважень A, і Б не може посилатися на статтю 2.2.5(1), аргументуючи заперечення.

2. A, керуючий директор компанії Б, зареєстрованої в країні X, уповноважений Радою директорів компанії здійснювати всі операції, що відносяться до звичайної діяльності компанії, за винятком найму та звільнення працівників. А наймає В в якості нового бухгалтера філії Б в країні Y. Компанія Б відмовляється від зобов'язань у зв'язку із таким призначенням посилаючись на відсутність повноваження в А наймати працівників. В може оскаржити відмову Б, посилаючись на розділ 35A Акту "Про компанії" країни X. Однак В, як громадянину країни Y, може бути не відоме це спеціальне положення законодавчого акту країни X, - натомість, він може з тією ж метою послатися на загальне правило про очевидні повноваження, зазначене в статті 2.2.5(2), і стверджувати, що, з огляду на посаду A - керуючий директор компанії Б, - було обгрунтованим з боку В вважати, що A має повноваження наймати працівників.

1. Явне або імпліцитне надання повноважень

Пункт (1) цієї статті дає зрозуміти, що надання повноважень агенту з боку принципала не обмежено певною вимогою щодо своєї форми, а отже може бути вираженим явно або таким, що мається на увазі. Найбільш поширеним випадком виражених явно повноважень є довіреність, проте принципал також може надати повноваження агенту усно, у письмовому повідомленні або, якщо мова йде про юридичну особу, зокрема корпорацію, в рішенні її ради директорів. Надання повноважень, виражених у письмовій формі, має очевидну перевагу, з огляду на існування чітких доказів існування та визначення точного обсягу повноважень агента для всіх зацікавлених сторін (принципала, агента та третіх осіб). Імпліцитні повноваження виникають у випадках, коли намір принципала надати повноваження агенту може походити з самої поведінки принципала (наприклад, покладання на агента певного завдання) або з інших обставин справи (наприклад, зі змісту вираженого прямо загального доручення, з особливої практики, яка склалася у відносинах сторін, чи з загального торгового звичаю).

{ див. Ілюстрацію 1 }

2. Обсяг повноважень

Чим більшим є обсяг покладених на агента завдань, тим ширшою є сфера його повноважень. Так, з пункту (2) статті випливає, що повноваження агента, якщо інше не визначено принципалом, не обмежуються лише прямо вираженим змістом доручення, а включають всі дії, необхідні за існуючих обставин для досягнення цілей, для яких повноваження були надані.

{ див. Ілюстрацію 2 }

1. Б призначає А Керуючим багатоквартирного будинку Б. А має імпліцитні повноваження укладати короткострокові контракти оренди окремих квартир.

2. Власник Б доручає судновласнику A перевезти вантаж до країни X протягом 10 днів. Коли до пункту призначення залишається лише три дні ходу, корабель зазнає пошкодження й має зупинитися в найближчому порту для ремонту. А має імпліцитне повноваження вивантажити вантаж та доручити його перевезення іншому перевізнику, щоб доставити вантаж до пункту призначення на іншому судні.

1. "Відкрите" представництво

Визначаючи наслідки дій агента, в цій Секції розрізняються дві базові ситуації: перша, коли агент діє в інтересах принципала та в межах наданих повноважень, і третя сторона знає чи повинна знати, що агент діє як агент; та друга, коли агент діє в інтересах принципала в межах наданих повноважень, однак, третя сторона не знає та не може знати, що агент діє як агент. Перша ситуація, найбільш звична, може бути позначена як "відкрите" представництво, й розглядається в цій статті.

2. Дії агента безпосередньо впливають на правовідносини між принципалом та третьою стороною

У випадку "відкритого" представництва діє правило, за яким дії агента безпосередньо впливають на правове становище принципала в його стосунках із третьою стороною (пункт (1)). Таким чином, контракт, укладений агентом, створює зобов'язання безпосередньо для принципала та третьої сторони по відношенню один до одного. Таким же чином, будь-яке повідомлення про намір, яке агент надсилає третій стороні або отримує від неї, впливає на правове становище принципала так, ніби принципал сам зробив або отримав таке повідомлення.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

3. Дія від імені принципала не є обов'язковою

Для встановлення прямих відносин між принципалом та третьою стороною достатньо, щоб агент діяв у межах своїх повноважень і щоб третя сторона знала або повинна була знати, що агент діє на користь іншої особи. Як правило, не є обов'язковим, щоб агент діяв від імені принципала (див. також статтю 2.2.1(1)). Однак, на практиці можуть бути випадки, коли в інтересах самого агента буде прямо вказати особу, на користь якої він діє. Так, при підписанні контракту, для агента може бути доцільним не просто підписувати його від власного імені, но також додавати формулювання типу "від імені та в інтересах ..." й вказувати ім'я принципала, - щоб уникнути будь-яких ризиків нести особисті зобов'язання за контрактом.

{ див. Ілюстрації 3-4 }

4. Агент стає стороною контракту, діючи за дорученням

Агент, навіть відкрито діючи в інтересах принципала, у виключних випадках може сам стати стороною контракту із третьою стороною (пункт (2)). Це може мати місце, зокрема, коли принципал бажаючи залишитись невідомим, доручає агенту діяти в якості так званого "комісійного агента", тобто укласти угоду із третьою стороною від власного імені без встановлення будь-яких прямих відносин між приниципалом і третьою стороною. Це, також, стосоується випадку, коли третя сторона дає зрозуміти, що вона не має наміру укладати контракт з будь-ким, окрім агента, й агент, зі схваленням з боку принципала, погоджується, що він сам, а не принципал, буде пов'язаний контрактом. В обох випадках за змістом домовленості між принципалом та агентом повинно передбачатися, що, як тільки агент набуде прав за контрактом з третьою стороною, він передасть їх принципалу. Іншим є випадок, коли агент укладає контракт, однак, порушуючи домовленість із принципалом, вирішує стати стороною контракту з третьою стороною. В такому разі агент більше не діє в якості агента, й тому цей випадок виходить за рамки цієї Секції.

{ див. Ілюстрації 5-7 }

1. A, торговий представник виробника комп'ютерів Б, приймає замовлення, розміщене університетом В, на придбання певної кількості комп'ютерів. Контракт купівлі-продажу створює зобов'язання безпосередньо для компанії Б у відносинах із компанією В, внаслідок чого саме компанія Б, а не А, зобов'язана здійснити поставку товару В, і має право на отримання від В оплати.

2. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1, за винятком того, що один з поставлених комп'ютерів є дефектним. Повідомлення про виявлені дефекти, надіслане В на адресу A, безпосередньо впливає на Б.

3. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1. Аби контракт купівлі-продажу створював зобов'язання Б та В по відношенню один до одного не має значення, чи A під час приймання замовлення В телефоном діє від свого імені, чи прямо заявляє, що він приймає замовлення від імені Б.

4. Дослідницький центр Б звертається до комп'ютерного фахівця А з метою створення комп'ютерної програми для спеціальної бази даних з міжнародного прецедентного права. 2.2.3 international case law. А, який до того ж є працівником компанії з розробки програмного забезпечення В, підписуючи в межах наданих повноважень контракт, має прямо зазначити, що він діє в інтересах В. Якщо А підпише контракт без такої вказівки про В, він є пов'язаним контрактними зобов'язаннями перед Б особисто.

5. Дилер Б, очікуючи значного підвищення ціни на пшеницю, вирішує придбати велику кількість пшениці. Б, бажаючи залишатися невідомим, доручає це завдання комісійному агентові А. Навіть попри те, що постачальникові В відомо, що А здійснює закупівлю на користь принципала, контракт купівлі-продажу створює зобов'язання для А та В, й безпосередньо не впливає на правове становище Б.

6. Закупівельна компанія А, яка діє на користь іноземного покупця Б, надає замовлення постачальникові В на придбання певних товарів. Оскільки В, який не знає Б, наполягає на здійсненні з боку A конфірмації замовлення Б, A погоджується прийняти на себе безпосередні зобов'язання у відношеннях із В. Хоча В знає, що A закопувує товари на користь Б, контракт створює юридичні зобов'язання у відносинах між А та В, й безпосередньо не має впливу на становище Б.

7. Дилер Б доручає агенту А придбати для нього певний обсяг нафти. Коли А збирається укласти контракт із постачальником В, стає відомим, що країни-виробники нафти мають намір істотно скоротити видобуток. А, очікуючи зростання цін на нафту, вирішує придбати нафту для себе й укладає контракт з В в якості самостійної сторони. Діючи таким чином, А перестає виступати в якості агента за дорученням принципала, й правові наслідки його дій більше не регулюються цією Секцією.

1. "Скрите" представництво

В цій статті йдеться про так зване "скрите" представництво, тобто ситуацію, коли агент діє в межах своїх повноважень в інтересах принципала, але третя сторона не знає і не може знати, що агент діє як агент.

2. Дії агента мають вплив лише на відносини між агентом та третьою особою

Пункт (1) передбачає, що у випадку "скритого" представництва дії агента впливають лише на відносини між агентом і третьою стороною та безпосередньо не створюють юридичних зобов'язань у відносинах між принципалом і третьою стороною.

{ див. Ілюстрацію 1 }

3. Право третьої сторони позиватися до принципала

Попри правило, викладене в пункті (1), третя сторона у окремих випадках може заявити свої права також і до принципала. Так, згідно з пунктом (2), якщо третя сторона, вважаючи, що вона має справу з власником бізнесу, насправді мала відносини з агентом власника, то після виявлення дійсного власника вона також має право заявити у відношенні до власника всі ті права, які вона має відносно агента.

{ див. Ілюстрацію 2 }

1. Торгівець А купує картину у художника В. При укладанні контракту А не розкриває той факт, що він діє в інтересах свого клієнта Б, й В не має підстав вважати, що А діє не у власних інтересах. Контракт юридично пов'язує лише А та В, й не створює правовідносин між Б та В.

2. Виробник А, після передачі своїх активів новоутвореній компанії В, продовжує укладати контракти від свого імені, не розкриваючи постачальнику Б, що насправді тепер він діє лише в якості керуючого директора В. Після виявлення існування компанії В, Б має право позиватися також до цієї компанії.

1. Відсутність повноважень

У пункті (1) зазначено, що в разі відсутності повноважень агента, його дії не створюють зобов'язань для принципала та третьої сторони по відношенню один до одного. Те ж стосується й випадку, коли агенту були надані повноваження із обмеженнями, і його дії перевищують такі повноваження. Щодо відповідальності агента, який діє без повноважень чи з їх перевищенням, перед третьою особою, див. статтю 2.2.6.

{ див. Ілюстрацію 1 }

2. Очевидні повноваження

Є два випадки, коли агент, навіть діючи без повноважень або із їх перевищенням, створюватиме юридичні зобов'язання для принципала та третьої сторони одна до одної. Перший випадок, - коли принципал схвалює дію агента, розглядається в статті 2.2.9. Другим є так звана "очевидність повноважень", - цей випадок розглядається в пункті (2) цієї статті. Згідно з його змістом, принципал, поведінка якого призводить до того, що третя сторона обгрунтовано вважає, що агент має повноваження діяти від імені принципала, не може, в разі спору із третьою стороною, посилатися на відсутність повноважень агента, а отже принципал є, в такому разі, юридично пов'язаним дією агента. Правило щодо очевидних повноважень, яке є застосуванням загальних принципів добросовісності (див. статтю 1.7) та заборони непослідовної поведінки (див. статтю 1.8), особливо важливе, якщо принципалом виступає організація, а не фізична особа. У відносинах із корпорацією, товариством або іншим господарським об'єднанням для третьої сторони може бути складно визначити, чи мають особи, що діють від імені організації, дійсні на це повноваження, й тому ця третя сторона, за нагоди, може покластися на очевидність їх повноважень. Для цього третя сторона повинна лише продемонструвати, що в її становищі було обгрунтованим вважати, що особа, яка виглядає представником організації, була на це дійсно уповноважена, й що таке переконання було викликане поведінкою осіб, які дійсно уповноважені представляти організацію (Рада директорів, виконавчі посадові особи, партнери, тощо). Чи було переконання третьої сторони обгрунтованим, чи ні, залежатиме від обставин справи (посада, яку займає агент із очевидними повноваженнями в структурі організації, вид здійснюваної транзакції, мовчазна згода представників організації в минулому, тощо).

{ див. Ілюстрації 2-3 }

1. Принципал Б уповноважує агента А придбати для нього визначений обсяг зерна за ціною, яка має бути не більшою певного розміру. А укладає контракт із продавцем В на придбання більшого обсягу зерна й за ціною вищою, ніж та, що була санкціонована Б. Через відсутність у А повноважень контракт між А і В не створює зобов'язань для Б, та й не матиме юридичної сили для А та В.

2. А, менеджер одного з офісів філії компанії Б, не маючи дійсних повноважень на такі дії, залучає будівельну компанію В для здійснення внутрішнього ремонту приміщень філії. З огляду на те, що менеджер філії, зазвичай, має повноваження укладати такий контракт, компанія Б є юридично пов'язаною контрактом із В, оскільки з боку В було обгрунтованим вважати, що A дійсно має повноваження на укладення контракту такого роду.

3. А, Фінансовий директор компанії Б, не маючи на це повноважень, але з мовчазної згоди Ради директорів, неодноразово здійснював фінансові транзакції з банком В в інтересах Б. В межах чергової такої транзакції, яка виявляється невигідною для Б, проти вимог В Рада директорів Б висуває заперечення, посилаючись на відсутність повноважень у A. В може відхилити ці заперечення, посилаючись на те, що Б є юридично пов'язаним, оскільки повноваження А на здійснення транзакції в інтересах Б були очевидними.

1. Відповідальність агента, в якого відсутні повноваження

Є загально визнаним, що агент, який діє без повноважень або який перевищує свої повноваження, за відсутності подальшого схвалення його дій з боку принципала, несе відповідальність за збитки, завдані третій стороні. Пункт (1), в якому передбачено, що такий агент зобов'язаний здійснити компенсацію, яка поставить третю сторону в становище, в якому вона б перебувала, якби агент діяв із повноваженнями, - тим самим дає зрозуміти, що відповідальність агента не обмежується відшкодуванням "негативної" вигоди ("reliance interest" [ прим. пер. - тобто "приведення сторони в становище, в якому б вона перебувала, якби контракту не існувало б взагалі" ]), але передбачає відшкодування "позитивної" вигоди ("expectation interest"). Іншими словами, третя сторона має право на стягнення прибутку, який був би нею отриманий, якби контракт, укладений із агентом без повноважень, був би дійсним. Ілюстрація 1. Агент А, без отримання повноважень від принципала Б, укладає контракт із третьою стороною В на продаж партії нафти, яка належить Б. Після того, як Б не схвалює цей контракт, В може стягнути з А різницю між контрактною ціною товару та його поточною ринковою ціною.

2. Обізнаність третьої сторони про відсутність повноважень агента

Агент, який не має повноважень, несе відповідальність перед третьою стороною лише за умови, що третя сторона, укладаючи контракт із агентом, не знала і не могла знати, що агент діє без повноважень або із їх перевищенням. Ілюстрація 2. A, молодший співробітник компанії Б, не маючи повноважень, залучає будівельну компанію В для ремонту приміщень, що належать компанії Б. Компанія Б відмовляється схвалити контракт. Будівельна компанія В не може вимагати відшкодування збитків від A, оскільки їй має бути відомо, що працівник на тій посаді, яку займає A, зазвичай, не має повноважень укладати контракти такого рівня.

1. Конфлікт інтересів між агентом та принципалом

Самою сутністю агентських відносин передбачається те, що агент, виконуючи доручення, діятиме в інтересах принципала, а не у власних інтересах чи інтересах будь-кого іншого, в разі існування розбіжності між ними та інтересами принципала. Найбільш поширеними випадками існування потенційного конфлікту інтересів є випадки, коли агент діє одночасно за дорученням двох принципалів, а також випадки, коли агент, виконуючи доручення, укладає контракт з самим собою або з фірмою, із якою він пов'язаний. На практиці, навіть у таких випадках, конфлікту інтересів в дійсності може не бути. Так, наприклад, агент, діючи в інтересах двох принципалів, може виконувати доручення в межах існуючих звичаїв чи практик у відповідній сфері торгівлі, або принципал може покласти на агента доручення із настільки жорсткими обмеженнями, що в агента не лишається жодного "місця для маневру".

2. Конфлікт інтересів як підстава для розірвання контракту

Пункт (1) цієї статті встановлює правило, згідно з яким контракт, укладений агентом в ситуації існування дійсного конфлікту інтересів, за умови, що третя сторона знала або повинна була знати про такий конфлікт інтересів, може бути розірваний принципалом. Необхідність наявності фактичної чи "конструктивної" обізнаності з боку третьої сторони переслідує мету захистити зацікавленість добросовісної третьої сторони в збереженні контракту. Це обмеження, вочевидь, не є актуальним, у випадку, коли агент укладає контракт з собою, а, отже, одночасно стає агентом і третьою стороною.

{ див. Ілюстрації 1-4 }

3. Процедура розірвання

До процедури розірвання застосовуються положення статтей 3.2.9 (Схвалення), 3.2.11 (Сповіщення про розірвання), 3.2.12 (Обмеження часу), 3.2.13 (Часткове скасування), 3.2.14 (Зворотня сила розірвання) та 3.2.15 (Реституція).

4. Припинення права на розірвання

Згідно з пунктом (2), принципал втрачає право розірвати контракт в разі, якщо дія агента в ситуації конфлікту інтересів відбувалась зі згоди принципала, або принципал в тій чи іншій мірі був обізнаний про те, що агент діятиме в ситуації конфлікту інтересів. Право на розірвання так само втрачається, якщо після інформування агентом про те, що контракт був укладений в ситуації існування конфлікту інтересів, принципал не висловив заперечень.

{ див. Ілюстрацію 5 }

5. Питання, не врегульовані цією статтею

У відповідності до загального предмету цієї Секції, позначеного в статті 2.2.1, ця стаття визначає лише наслідки, які може спричинити виникнення конфлікту інтересів у агента для зовнішніх відносин. Такі питання, як зобов'язання агента надавати всю інформацію у відносинах із принципалом та право принципала на відшкодування збитків агентом можуть бути врегульовані на основі інших положень Принципів (див. статті 1.7, 3.2.16, 7.4.1 та ін.) або на підставі норм права, яким регулюються внутрішні відносини між принципалом та агентом.

1. Іноземний клієнт Б доручає своєму юристові А придбати для нього квартиру в місті, де знаходиться А. А купує квартиру, яку інший клієнт А - В, попросив продати в його інтересах. Б має право розірвати контракт якщо зможе довести, що В знав або повинен був знати про існування конфлікту інтересів у А. Так само й В може розірвати контракт, якщо доведе, що Б знав чи повинен був знати про наявність конфлікту інтересів у А.

2. Торговий агент А, за дорученням ритейлера Б щодо придбання для нього певних товарів, купує товари в компанії В, в якій А є мажоритарним акціонером. Б має право розірвати контракт якщо зможе довести, що В знав або повинен був знати про існування конфлікту інтересів у А.

3. Клієнт Б доручає банку А придбати в його інтересах тисячу акцій компанії В за ціною закриття в день М на фондовій біржі міста Y. Навіть якщо A фактично сам продасть Б запитувані акції зі власного портфелю, конфлікт інтересів не виникає, оскільки доручення Б не залишає для A будь-якого "місця для маневру".

4. А, виконавчий директор компанії Б, має повноваження призначати юридичного радника компанії у випадку подання компанією Б судового позову, або якщо судовий позов буде поданий проти компанії Б. А призначає таким радником компанії Б себе. Компанія Б має право розірвати контракт.

5. Обставини такі ж як в ілюстрації 1, за винятком того, що до укладання контракту А належним чином поінформував Б, що він діє також і як агент В. Якщо Б не висловлює заперечень, він втрачає право розірвати контракт. Так само, в разі якщо А інформує В про те, що він діє також як агент Б, й В не заперечує, В втрачає право розірвати контракт.

1. Значення суб-агентів

Для виконання доручення принципала агент може визнати корисним чи навіть необхідним скористатися послугами інших осіб. Це, наприклад, випадок, коли певні завдання повинні бути виконані у місці віддаленому від місця діяльності агента, або коли розподіл роботи потрібен для більш ефективного виконання доручення.

2. Імпліцитне повноваження призначати суб-агентів

Чи має агент право призначити одного або кількох суб-агентів залежить від змісту доручення, наданого принципалом. Так, принципал може прямо виключити можливість призначення суб-агентів чи встановити за умову необхідність їх попереднього схвалення принципалом. Якщо в дорученні нічого не сказано про призначення суб-агентів і умови наданих повноважень не заперечують іншим чином таку можливість, агент має право призначати суб-агентів на підставі цієї статті. Єдиним обмеженням є те, що агент не може доручати суб-агенту(ам) завдання, які обгрунтовано повинні виконуватись самим агентом. Це, зокрема, стосується дій, що вимагають особистого досвіду, який має агент.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

3. Наслідки дій суб-агента

У статті прямо зазначено, що правила цієї Секції застосовуються до суб-представництва. Іншими словами, дії суб-агента, правомірно залученого агентом, створюють зобов'язання принципала та третьої сторони один до одного, за умови, що ці дії вчиняються в межах повноважень агента, а також повноважень, наданих суб-агенту агентом, які можуть бути більш лімітованими.

{ див. Ілюстрацію 3 }

1. Китайський музей Б доручає лондонському арт-дилеру А придбати певний експонат грецького гончарства на приватному аукціоні в Німеччині. А має імпліцитне повноваження залучити німецького суб-агента С для придбання цього експонату на аукціоні в Німеччині та для пересилання його до Б.

2. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1, окрім того, що Б не визначає який конкретно предмет грецького гончарства він бажав би придбати на аукціоні в Німеччині, та покладається на досвід A для вибору найбільш прийнятного предмета, запропонованого для продажу. А належить здійснити покупку на аукціоні самому, проте, придбавши гончарний виріб, він може залучити суб-агента С для пересилання виробу до Б.

3. Обставини такі ж, як в Ілюстрації 1. Якщо С в якості суб-агента придбає експонат грецького гончарства, це створить зобов'язання для Б, за умови, що таке придбання відповідатиме повноваженням, наданим компанією Б для А, а також повноваженням, наданим А для С.

1. Поняття схвалення

Ця стаття закріплює загально визнаний принцип, згідно з яким дії, які не мають наслідків для принципала, оскільки були здійснені агентом фактично без повноважень або із їх перевищенням, можуть бути підтримані (авторизовані) принципалом в подальшому. Така подальша авторизація має назву "схвалення" з боку принципала. Як і первісне доручення, схвалення не потребує додержання певної форми. Як односторонній вираз наміру, схвалення може явно чи імпліцитно походити зі слів чи поведінки, та хоч, зазвичай, повідомляється агентові, третій стороні чи обом, воно не повинно бути обов'язково прокомуніковано будь-кому, - достатньо щоб воно мало прояв у будь-який спосіб, й відповідно могло бути з'ясоване із належною достовірністю.

{ див. Ілюстрацію }

2. Наслідки схвалення

В разі схвалення принципала дії агента мають наслідки ніби вони були вчинені в межах наданих повноважень із самого початку (пункт (1)). Третя сторона може не прийняти часткове схвалення принципалом дій агента, оскільки таке схвалення можна прирівняти до пропозиції принципала змінити контракт, який третя сторона уклала із агентом. У свою чергу, принципал не може відкликати схвалення після того, як воно було доведене до відома третьої сторони. В противному випадку принципал мав би можливість в односторонньому порядку відмовитися від контракту з третьою стороною.

3. Строк схвалення

Принципал, за великого рахунку, може здійснити схвалення в будь-який строк. Причина цього полягає в тому, що зазвичай третя сторона навіть не знає, що вона уклала контракт із агентом, який не мав повноважень або який перевищив свої повноваження. Однак, чи то третій стороні відомо з самого початку чи стає відомим згодом, що агент не мав повноважень, вона матиме законне право не залишатися протягом невизначеного строку під сумнівом щодо кінцевої долі контракту, укладеного з агентом. Відповідно, пункт (2) надає третій стороні право встановити обгрунтований строк, протягом якого принципал повинен здійснити схвалення, якщо він має намір це зробити. Само собою зрозуміло, що в такому випадку про схвалення повинно бути повідомлено третій стороні.

4. Схвалення виключене третьою стороною

Третя сторона, яка не знала і не повинна була знати про відсутність повноважень у агента, може виключити подальше схвалення дій агента, надіславши принципалу повідомлення про це в будь-який момент до здійснення принципалом схвалення. Обгрунтуванням надання добросовісній третій стороні такого права є уникнення становища, коли лише принципал може вирішувати, чи схвалювати дії агента, спекулюючи та користуючись ринковою ситуацією.

5. Наслідки для прав третіх осіб поза увагою

У цій статті йдеться лише про наслідки схвалення для трьох сторін, які беруть безпосередню участь у відносинах в зв'язку із представництвом, - тобто, принципала, агента та третьої сторони. Відповідно до предмету регулювання цієї Секції, визначеного в статті 2.2.1, права інших третіх осіб залишаються поза увагою. Наприклад, якщо один і той же товар був проданий спочатку агентом, поза межами повноважень, на користь А, а згодом, принципалом іншій особі - Б, конфлікт між А та Б в результаті подальшого схвалення принципалом першого продажу повинен бути вирішений відповідно до застосовуваного права.

Агент А купує в інтересах принципала Б товари у третьої сторони В за ціною, вищою за ту, яку А був уповноважений сплатити. Після отримання рахунку В, Б не висловлює заперечень і оплачує рахунок банківським переказом. Платіж вважається схваленням з боку Б дій А, навіть якщо Б прямо не заявляє про свій намір, не інформує про платіж ані А, ані В, й лише потім В дізнається про отримання оплати зі свого банку.

1. Підстави припинення, не охоплені в цій статті

Існує ряд підстав, за якими повноваження агента можуть бути припинені: відкликання принципалом, відмова агента, виконання дії (дій), для якої були надані повноваження, втрата дієздатності, банкрутство, смерть або ліквідація юридичної особи принципала чи агента, тощо. Що саме становить підставу для припинення та те яким чином це припинення відбувається у відносинах між принципалом та агентом, виходить за межі цієї статті, й має визначатися у відповідності до застосовуваного права (наприклад, права, що регулює внутрішні відносини між принципалом та агентом; права, що визначає їх правовий статус та особу; права стосовно процедур банкрутства, тощо), яке може значно відрізнятися в різних країнах.

2. Дія припинення у відносинах із третьою стороною

Якою б не була підстава для припинення повноважень агента, по відношенню до третьої сторони таке припинення не є дієвим, якщо третя сторона не знає і не може знати про нього (пункт (1)). Іншими словами, навіть якщо повноваження агента були припинені з тих чи інших причин, дії агента матимуть юридичні наслідки для правовідносин принципала із третьою стороною до тих пір, поки третя сторона не знає і не може знати, що агент більше не має повноважень. Очевидно, що ситуація стає зрозумілою, коли або принципал, або агент повідомляє третю сторону про припинення повноважень. У разі відсутності такого повідомлення, те чи повинна була третя особа знати про припинення повноважень, залежатиме від обставин справи.

{ див. Ілюстрації 1-2 }

3. Повноваження на необхідні дії

Навіть після припинення повноважень агента, обставини справи можуть викликати необхідність вчинення додаткових дій з боку агента, задля запобігання спричинення шкоди інтересам принципала.

{ див. Ілюстрацію 3 }

4. Обмеження повноважень також маються на увазі

Правила цієї статті застосовуються не лише до припинення повноважень, але, з необхідними змінами, також до обмеження повноважень агента принципалом в ході виконання доручення.

1. Принципал Б відкриває офіс філії в місті Х. В оголошенні, опублікованому в місцевій газеті, вказується, що виконавчий директор А має всі повноваження діяти в інтересах Б. Коли в подальшому Б відкликає повноваження А, подібного оголошення в тій самій газеті буде достатньо, щоб надати юридичної сили такому припиненню повноважень у відносинах Б з клієнтами в місті Х.

2. Роздрібний торгівець В неодноразово оформляв замовлення через торгового представника А на придбання товарів у принципала Б. A продовжує приймати замовлення В навіть після того, як його повноваження були припинені через банкрутство Б. Сам лише факт того, що, відповідно до застосовуваного права, було оголошено про початок процедури банкрутства Б, не є достатнім для того, щоб припинення повноважень А набуло юридичної сили у відносинах із В.

3. Агент А уповноважений придбати певну кількість швидкопсувного товару для принципала Б. Після придбання товару А стає відомо про смерть Б. Незважаючи на припинення своїх повноважень, А продовжує бути уповноваженим або перепродати товари, або розмістити їх на зберігання у відповідному складі.