Будь-ласка, вимкніть блокування реклами та оновіть сторінку.


Please, turn off the adblocker and restart the page.

повернутись до стартової сторінки
про проект
Buy Me A Coffee
soft law
юридична бібліотека зразки юридичних документів

Contractus est quasi actus contra actum

Контракт є ніби дія навпроти дії
Roman


перейти на початок сторінки


head_image

Теоретичні моделі розвитку права

2020-05-06

перейти на попередню сторінку

Інші статті в розділі:

Концепції права: історичний огляд

Форми контрактів FIDIC 2017: Відповідальність сторін і процедура розірвання контракту ("червона" книга)

Право — засіб збереження рівноваги суспільства. В деякому сенсі право — відображення "закону" надсуспільного, надлюдського — того, який регулює та впорядковує усі процеси в світі виявленої природи. Право невідʼємно повʼязане із усвідомленністю, оскільки саме в усвідомленості право набуває своєї сили та свій "дух". Право людини має свій витік у самій природі людини — свідомому прагненні до впорядкування. В цьому воно схоже на "закони природи", - так само як людина є "істотою природною" перш ніж "соціальною", право має у власній основі "базис" - природні цінності й якості, від яких, як від центрального стовбуру, зростають всі похідні соціальні правові регулятори й інструменти. Вдосконалення права є процес послідовного згадування соціумом "базису", крізь "призму" наявного рівня розвитку суспільних явищ — рівня усвідомлюваності суспільства в цілому.

Природа права й розвиток

Як будь-який розвиток, розвиток права відбувається у напрямку від простого до складного у відношенні до кількісних критеріїв, й від складного до простого у відношенні критеріїв якісних. Так, кількісний розвиток передбачає розповсюдження широти правового кругозіру, правового закріплення й регламентації нових відносин і сфер суспільного життя, що є результатом взаємодії теорії і практики, науки права й діяльності з правозастосування — такої взаємодії, за якої ініціатором є практик — він ставить питання й практичну задачу перед теоретиком для вирішення. Правова активність при цьому нагадує зростаюче "дерево" правових структур, інститутів та галузей. У такий спосіб звичаєве право й потреба справедливого врегулювання нових соціальних явищ, як "певний потяг до базису" здобуває форми позитивного права.

Якісний розвиток права відбувається у напрямку від теоретика до практика, коли процесс правозастосування набуває більш простих, тонких і ефективних способів власної реалізації, наближаючись до більш змістовного бачення "базису", і в цьому першочергову роль має правова наука, як центр генерування й структурування правових ідей нового якісного порядку в тих сферах, в яких правопорядок вже існує й надає відповідний практичний матеріал для аналізу й опрацювання теоретику. І тут найбільше значення має здатність теоретика відчути "дух" права, - певну поточну маніфестацію "базису", понадментальне природнє право, яке має зберігатися в основі будь-якого права позитивного, як його змістовна й ціннісна складова.

Ключовою умовою вірного розвитку права є збереження звʼязку змістовної природньої складової та логічних правових конструкцій, - звʼязку філософського змісту й форми права.

Цінність права та розвиток

Отже, будь-яке впорядкування має принципіальний критерій, на основі й довкола якого відбувається правова активність. Такою центральною правовою якістю є принцип природньої понадментальної рівноваги, який дозволяє зберігати звʼязок із "базисом" у динаміці руху суспільних відносин. У випадку усвідомлення верховенства такого критерію під час поширення правової активності, право супроводжує зростання суспільного усвідомлення, як певний балансир, що забезпечує рівновагу й постійне збереження природньої сталості руху існуючої системи до "базису". У світлі всієї сукупності динаміки суспільних явищ і інститутів, такий критерій знаходить свій прояв як інтуітивно зрозумілі, вірні, виражені в певній формі правові принципи, які відповідають певному якісному й кількісному рівню суспільного й свідомого розвитку - тобто стають закріпленням суспільних цінностей.

Правовими принципами, що народжені у певній власній формі сучасним розвинутим суспільством, як поточна маніфестація "базису", є такі цінності й права ("природні" та пов'язані із ними "соціальні"):

  • первісна цінність людського життя;
  • рівність природних прав людини, прагнення до захисту суспільством кожного свого члена;
  • невтручання в особисте життя, свобода, в цілому, кожної людини жити так, як вона вважає за необхідне;
  • свобода кожного висловлювати власну точку зору й погляди, терпимість до думки іншого;
  • прагнення до захисту національної й загально-людської єдності, патріотизм у відношенні особистої держави й патріотизм загально-людський, зокрема як прагнення до екологічної рівноваги, турбота про збереження планети загалом;
  • гуманістична спрямованість до спільного добра й загального блага як зміст і сутність сучасної правової й демократичної держави;
  • повага до праці й здобутків кожного, право обирати й бути обраним для управління, рівне право голосу кожного під час прийняття рішень загальним голосуванням;
  • рівне право кожного на судовий захист його прав й інтересів;
  • повага шлюбу та сімʼї, як добровільного союзу рівноправних чоловіка та жінки, цінність батьківства й материнства.

Правова цінність має бути забезпечена виконанням обовʼязків:

  • обов'язку не порушувати й поважати права інших людей, в тому рахунку повага життя, особистої свободи й власності кожного;
  • обовʼязку брати участь у захисті суспільства від нападу ззовні;
  • обовʼязку сплати справедливих та зрозумілих податків.

Ступінь розкриття, усвідомлення "базису" права зазнає періодичної зміни. Разом із зростанням праворозуміння відбувається певний історичний перегляд центрального правового змісту, - ті ключові права, які раніше вважалися надбанням окремих груп чи верств суспільства, стають загальними, а багато, раніш неусвідомлюваних та невідомих у повсякденному житті правових цінностей, виявляються за допомогою практики, чим розширюють масштаб й рівень правового інструментарію.

Право і законотворчість

Для того, аби зберігати гнучку сталість руху до центрального правового змісту у процесі його виявлення правовою дійсністю та практикою, нормотворчість має бути "обережною", в тому сенсі що така діяльність повинна бути стриманою та виправданою. Будь-який закон, що за своєю сутністю має змінити певний, вже існуючий порядок речей, повинен містити звʼязок із "базисом" права, - тільки тоді його прийняття є виправданим. Саме здатність права до збереження рівноваги у регулюванні нових елементів динамичних суспільних відносин, на фоні загальних, вже існуючих суспільних та правових структур, є його головною цінністю. Проте, якщо звʼязок із "базисом" права відсутній, така цінність втрачається, й закон, навіть якщо він ззовні виглядає цілком логічним, дестабілізує відносини, стає несправедливим та зайвим. Більше того, кожний рух у правовому регулюванні, спричинений негативними суспільними явищами - корупцією, лобіюванням, - всупереч реальному стану речей, яким він має бути з огляду на поточну маніфестацію "базису" права, - руйнує авторитет права взагалі, авторитет органів та структур, які його імплементують, охороняють чи забезпечують. У масштабності державної системи органів влади все це створює "видимість права", ілюзію регулювання, стає фактором, що, зрештою, відриває всю правову систему від реальності суспільного поклику, а за допомогою державного апарату примусу, створює власну, замкнену "псевдоправову" реальність, яка в свою чергу стає основою суспільства несправедливості, нерівності та пригнічення.

Право і справедливість. Психологія справедливого права

Справедливість — обсяг регулювання, що дозволяє забезпечити правову рівновагу, зберегти звʼязок із "базисом".

Відчуття справедливості знайоме кожній людині, а тому є своєрідним маркером, за допомогою якого правова норма набуває оцінку, - певний характер свого застосування. Не завжди почуття справедливості окремої людини відповідає "духу", почуттю справедливості суспільства, а тому оцінка правової норми набувається у масштабності, у загальному співставленні й застосуванні усім суспільством.

З точки зору деякого психологічного підходу, право є засобом встановлення рівноваги між раціональним та чуттєвим в людині та суспільстві. Право виникає як реалізація внутрішньої природної потреби людини в такій рівновазі. Перевага одного — раціонального чи чуттєвого, завжди спричиняє відхил людини від справжньої власної природи. І раціональне, і чуттєве обмежується правом в мірі, яка виявляє себе як справедливість.

В тій самій мірі, в якій істинність є метою та змістом будь-якої науки, а прекрасне — метою та змістом мистецтва, - справедливість є метою та змістом права. Власної ефективності право набуває в поєднанні двох основоположних форм — заборони іраціонального, та дозволу раціонального, - проте лиш там та в тій мірі, де цього вимагає внутрішнє прагнення до справедливості, поточна маніфестація "базису". Розвинуте право звільняє шлях для розкриття дійсної людської чуттєвості, позбавленої домішків іраціональності й придушення дійсної, обгрунтованої, свободи свідомого.

Потреба справедливості, разом із відчуттям прекрасного, та потягом до істинного, є трійця усвідомлення особистістю власної внутрішньої й обʼєктивної цілісності. Право, в психологічному сенсі — балансир, який дозволяє із хаосу почуттів і ідей виявити, в певній мірі впорядкування й досконалості, три потоки, три напрямки висхідної цінністної природи людини — істинність, прекрасне й справедливість.

зміст
зворотній зв`язок Використання матеріалів дозволене за умови позначення цього ресурсу як джерела
Корисні посилання:

Якщо ви побачили помилку у тексті, надсилайте відповідне повідомлення електронним листом на адресу lawanalytics@ukr.net

Free Web Hosting