Про форми конституцій
2020-04-15
Інші статті в розділі:
Форми контрактів FIDIC 2017: Відповідальність сторін і процедура розірвання контракту ("червона" книга)
Концепції права: історичний огляд
Значення конституції, як центральної ланки всієї системи законодавства країни, величезне. Теорія й практика регулювання будь-якого суспільного ладу потребують визначення фундаментальних засад, на базі яких будується вся система правових норм і правил. Це необхідно і в системах традиційного права, які значною мірою використовують багатовіковий досвід і традицію давно сформованої правової культури, й для заснування нових правових систем в ході історичного розвитку та перетворення суспільства і держави.
Історія виникнення
Термін “конституція” походить від латинського слова «constitutio» - “регулювання”, “устрій”, “порядок”. В римському праві періоду розквіту імперії конституціями йменувались акти імператорів, що мали найбільшу силу, в порівнянні з будь-яким іншим законом. Однією з найперших “конституцій”, в значенні загального регулюючого закону, було зведення законів Солона, давньогрецього реформатора, з яким повʼязують становлення политичного устрою Афін. В посткласичний період і в середні віки конституціями звалися визначальні акти канонічного західно-європейського церковного права, так звані “Папські конституції”. Сучасне ж своє значення конституції набули із прийняттям Конституції США 1787 р. та Конституції Франції 1791 р., які стали верхівʼям глобальних демократичних перетворень в правовій свідомості нового часу.
Основні форми конституцій
В залежності від форми вираження конституції бувають писані (в тому рахунку кодифіковані) та неписані. Писані конституції оформлені у вигляді одного або декількох документів, в звʼязку із чим мають “матеріальну форму”. До писаних відносяться кодифіковані конституції, тобто втілені у формі одного документу із певною логічною структурою. Текст писаної конституції є суворо фіксованим, - зміни чи поправки до нього вносяться в особливому порядку, згідно до процедури, яка відрізняється від прийняття звичайних законів. Часто вихідний, оригінальний екземпляр конституції має глибоке значення для утвердження та збереження правової традиції, як символ, в якому реалізований національний характер, національна ідентичність народу. Неписані загальнодержавні конституції в сучасному праві використовуються рідко, й являють собою звичаєве право, - сукупність традиційних норм, що не мають матеріального носія, проте зберігають, в деяких странах, значення в якості загального регулятору.
Значення й місце конституції в державі
Конституція має найважливіше значення в устрої сучасного суспільства, як деякий першоелемент правової організації. Конституційні норми встановлюють систему, що повʼязує разом глобальні правові та державні структури, слугують для збереження балансу влади, а також обмеження її втручання до сфери особистих інтересів і свобод людини та громадянина. В звʼязку із цим у правосвідомості склалися кілька традиційних підходів до розуміння безпосередньої ролі конституції в суспільному житті.
Конституція як закон про устрій держави
Історично сформувалось визначення та розуміння конституції як головного закону, за яким будується система державного апарату. Конституціями формулюються основні повноваження, функції, розмежування компетенції вищих органів та осіб, які наділені политичною владою. Та чи інша форма держави в конституції набуває власне інституційне закріплення. Верхівʼям розвитку науки конституційного права є віднайдення й імплементація принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також повʼязана із цим система “стримань та противаг” гілок влади. Загальновизнаним зараз є розуміння місця й ролі законодавчого органу – парламенту, як органу, в якому має своє втілення демократичний устрій держави, тобто система, за якої весь народ, опосередковано через представників, приймає участь в політичному управлінні країною.
Конституція як акт обмеження влади
В середні віки, а також в період становлення сучасної системи обмеження владного впливу на приватні інтереси й права, конституції ставали актом, який слугував засобом закріплення обовʼязків владного субʼєкту перед громадянами, а також засобом затвердження меж дозволеного для короля, із метою аби не допустити свавілля королевської влади й її необмеженність. Саме в багатовіковій боротьбі проти свавілля нічим не обмеженої влади поступово окреслювались основні принципи й конструкції, що дозволяли сформувати в правовому полі й закріпити в сучасній традиції ті природні й невідʼємні права та свободи людини, якими кожен наділений із народження й від природи. Цьому сприяє в розвинутій правовій державі й чіткий поділ влади за функціональним та цільовим принципами між різними субʼєктами, що забезпечує баланс влади та взаємне стримання її “гілок”.
Конституція як договір
Значення конституція має також як певний договір, в загальному, абстрактному змісті, що стає засобом виразу суспільної згоди. Часто вступна частина - преамбула конституції містить свого роду формулу такої суспільної згоди, в якій для єднання використовуються відомі, такі що мають найважливіше значення історичні умови та події, що слугують поштовхом чи натхненням для прийняття конституції. Своєрідним договором є також прийняття як загальних для всієї нації чи народу правових принципів - наприклад, свободи, рівності, справедливості, - про що також, в різних формах, йде мова в тексті сучасних конституцій.
Конституція як форма закріплення правової традиції
Розуміння значення конституції, як засобу вирішення конфліктів і виразу суспільного договору, згоди, має наслідком глибинну її важливість, в якості форми закріплення правової традиції, передання крізь покоління “народного духу”, якщо мовити термінологією історичної школи права. Така роль конституції, здебільшого є визначальною для закріплення у суспільній правосвідомості як дієвої та застосовної конституційної форми захисту прав і свобод, коли авторитет конституційної норми стає непорушним і головним в практичній діяльності й правовій реальності.
Англійська конституційна модель (некодифікована, традиційна)
Однією з найбільш розвинутих в сенсі розуміння конституційної ролі й значення для суспільного устрою, є конституційна система Великої Британії. Незважаючи на відсутність кодифікованої конституції, в англійському праві прийнято вести “відлік” конституційної системи норм і правил від “Великої хартії вільностей” (“Магна карта”), 1215 р. Справді, англійська традиція конституційної нормотворчості стала взірцем та експериментальною базою для всіх інших, в тому рахунку багатьох кодифікованих конституцій, оскільки, саме з англійської “Магна карта”, повʼязане народження правової доктрини обмеження влади монарха, що відрізняє конституційну модель монархії від монархії необмеженої і абсолютистської. Сучасна англійська конституція західними теоретиками права вважається некодифікованою, проте вираженою в цілому рядові окремих документів і традицій, що мають історичну й практичну важливість. Окрім згаданої “Магна карта”, писаними джерелами конституційних норм є також “Білль про права” 1689 р., “Акт щодо престолонаслідування” 1701 р., “Хабеас корпус акт” 1679 р. У сукупності ці акти, а також деякі більш сучасні, прийняті парламентом вже в ХХ сторіччі, складають “писану частину” конституції сучасної Великої Британії.
Окремі питання, які прийнято вважати конституційними, визначаються також судовою практикою, - зокрема, в такій формі історично знаходили своє закріплення й регламентування багато особистих прав і свобод громадян, наприклад ті, що стосуються недоторканості житла, заборони обшуку без спеціальної санкції.
Глобальну цікавість для правозастосування має також “неписана частина” англійської конституції, - політичні звичаї-угоди, які прийняті й використовуються в теперішній час, проте не мають під собою ніякого письмового “підгрунтя”. Так, саме політичною угодою фактично встановлена посада премʼєр-міністра і визначено її найважливіше значення в системі органів державної влади. Наслідком цілого ряду історичних угод стала парламентська форма влади, за якої парламент “де-факто” визначає хто отримає портфель премʼєра, а також усуває його з посади. Ще однією неписаною угодою, що встановлює певний баланс влади, є незастосування монархом свого права не схвалити прийнятий парламентом акт, - тобто таке право у монарха є, але воно не застосовується вже досить давно.
Кодифікована конституція Німеччини
Конституцію (основний закон) Німеччини 1949 р., прийнято вважати, в технічному і практичному відношенні, однією з найбільш розвинутих і передових кодифікованих конституцій. Власне особливе значення вона набула у звʼязку із повоєнним перетворенням Німеччини в процесі очищення від нацизму, - тим глибинним послідом в світовій свідомості й памʼяті мільйонів, який він за собою залишив. Первісне значення в конституції має утвердження та імплементація прав і свобод людини, відображення їх особливої цінності й важливості, а також деталізація механізмів їх правового захисту. “Німецький народ визнає недоторканні та невідʼємні права людини за основу всякої людської спільноти, миру та справедливості на землі” - йдеться в першій статті. Серед інших якостей німецької конституції зазначають її простоту та легкість для розуміння, в поєднанні із достатньо глибокою, за ступенем опрацьованості, технікою викладення.
Необхідно зазначити, що практичне значення конституції залежить від цілого ряду факторів, повʼязаних із правовою культурою й правосвідомістю суспільства. Зазвичай конституції народжуються у складних історичних умовах, в переламні моменти, що визначають хід подальшого історичного розвитку народів та держав. Значною мірою, цінність конституції визначається ступенем відповідності її тексту самому “духові” такого моменту. Справжня конституція виникає там, де сама реальність диктує власний опис і засоби врегулювання, - залишається лише її почути й перекласти у текст.
