Будь-ласка, вимкніть блокування реклами та оновіть сторінку.


Please, turn off the adblocker and restart the page.

Авторизація
підписатися опції

Contractus est quasi actus contra actum

Контракт є ніби дія проти дії
Roman

Аналітика з англійського права

> Англійське договірне право (Contract Law)

head_image
СЕКЦІЯ - A

Англійський контракт. Визначення та принципові риси

2020-10-10

1.1. Визначення контракту

Серед коментаторів англійського договірного (контрактного) права існує відмінність у визначенні коріння контракту — чи то як “угоди”, чи як “обміну обіцянками”. Із певним широким тлумаченням (наприклад, коли “угодою” іменують односторонні контракти) переважає визначення контракту як “угоди”. Проте існують певні випадки, коли більш вдалим терміном для позначення юридично зобовʼязувальних відносин є все ж “обіцянка”, оскільки, наприклад, через цей термін визначаються умови традиційних для англійського права інструментів “consideration” чи “promissory estoppel”.

Традиційним, і дещо специфічним, притаманним саме англійському праву, є визначення контракту як обіцянки, чи набору обіцянок, що можуть бути примусово забезпечені до виконання правом. Особливістю контракту, як інструменту, є створення права не по відношенню до речі, а по відношенню до майбутньої поведінки іншої особи. Так особа, яка дає обіцянку, повʼязана нею, насамперед, не тому, що вона має певний намір, а тому, що на таку обіцянку покладається інша сторона контракту.

Цікавим, з точки зору розуміння суті англійського контракту, є такий вислів суду у справі Cf. G. Percy Trentham v. Archital Luxfer [1993] 1 Lloyd’s Rep 25, 27: “На практиці наше право загалом ігнорує субʼєктивні очікування та невиражені внутрішні задуми сторін. Керуючим принципом, натомість, є розумні очікування чесних людей.”

Не покладаючись, при тому, на суто теоретичні тлумачення визначення контракту, чи як співпадіння намірів сторін, чи як “зустрічі розумів”, тощо, - з яких далеко не завжди можна визначити той момент чи умови, коли контракт вважатиметься укладеним, - англійська система судового прецеденту розробила набір практичних, обʼєктивних ознак чи умов, наявність яких і означає укладення контракту (так звана “обʼєктивна теорія”).

Отже, контракт — угода (обмін обіцянками), що повʼязує юридично, оскільки:

  • супроводжується зустрічним задоволенням (“consideration”) або зроблена в формі “deed”;
  • чітка та змістовно завершена;
  • здійснена з метою створити юридичні наслідки;
  • відповідає будь-яким формальним вимогам, якщо такі існують та необхідні, аби така угода мала зобовʼязальний характер.

Зустрічне задоволення (“сonsideration”) - певні умови, які передбачають взаємність обіцянок або витрат сторін для виконання контракту. Наявність цих умов (якщо контракт не є контрактом “by deed”) обовʼязкова для того, щоб контракт набув юридичної сили. Буквально, “consideration” означає, що у відповідь на обіцянку однієї сторони, інша сторона має дати власну обіцянку, або виконати певні дії. Зустрічне задоволення не обовʼязково має бути рівноцінним, - воно може носити номінальний характер. Існує також поняття “past consideration” — коли сторона А дає обіцянку стороні Б у відповідь на те, що сторона Б вже зробила — в такому випадку “consideration” не є “гарною” - обіцянка, що надана як “past consideration”, не може бути примусово забезпечена у суді, за винятком окремих випадків.

За деякими виключеннями (такими як продаж землі) контракт може мати будь-яку форму. Це може бути усний обмін обіцянками чи письмовий документ, окрема, досить випадкова, на вигляд, заява, може бути звичайною церемонією, що супроводжується рукостисканням, або спеціально вигаданою, складною, заздалегідь спланованою церемонією. Для англійського судді важлива не стільки форма контракту, як докази, що свідчать про дотримання сторонами обовʼязкових практичних умов — наявність обміну обіцянками чи діями, чіткість та повнота, наявність мети створити юридичні наслідки тощо. Часто форма контракту відповідає його “грошовій оцінці”, хоча далеко не завжди, і це не є загальним правовим принципом.

Контракт “by deed” - особлива форма, коли воля сторони укласти контракт чи юридично зобовʼязальна обіцянка підтверджується певними додатковими інструментами — печаткою, відповідним формулюванням в тексті, присутністю та підписами свідків.

1.2. Свобода контракту

За деякими виключеннями (передбаченими, насамперед, актами парламенту щодо захисту споживачів), кожен є вільним укладати, чи відмовитись укладати контракт, з іншою особою за власним вибором. За умов, що намір сторони не зазнав викривлення, тобто, наприклад, вона не була введена в оману, не зазнала примусу, неналежного впливу, чи не є неповнолітньою, сторони, в цілому, є вільними у визначенні умов контракту.

Проте, свобода контракту обмежується правом, наприклад:

  • шляхом використання окремих умов, які не залежать від намірів сторін;
  • шляхом законодавчого контролю умов щодо виключення відповідальності та несправедливих умов;
  • в питаннях визначення штрафів та відшкодувань;
  • у випадках, якщо умови контракту порушують закон чи публічний порядок;
  • якщо законодавством передбачено, що сторони контракту не можуть відійти від положень законодавства в цілому, або визначеного обмеження у відношенні до однієї сторони.

Певною мірою, зростає кількість законодавчих актів, які регламентують питання укладення контрактів, насамперед, із метою створити загальні процедури для забезпечення захисту споживача. Проте, принцип, що контракт є предметом прецедентного права, залишається. Законодавчі акти щодо контрактів не встановлюють особливі права й зобовʼязання, - вони обмежують той обсяг зобовʼязань, який може бути покладений на ту чи іншу сторону, із збереженням загальної свободи контракту. Тобто свобода контракту є базисом, напрацьованим судовими прецедентами, й лише в окремих випадках та у відношенні до певних сторін, така свобода обмежена законодавчими актами, що в цілому створює баланс, необхідний для забезпечення справедливості при розгляді справ судами.

1.3. Принципи чіткості та змістовної завершеності

Для того, аби контракт набув юридично зобовʼязального характеру він має бути чітким та повним (змістовно завершеним). На практиці, однак, це не означає наявності регламентацій щодо істотних умов, які контракт має містити, що є принципом континенального права. Й хоча абсолютної чіткості та повноти не вимагається, угода яка містить неясні, розмиті, туманні умови не буде визнана судом контрактом. В кожному випадку суд, за обставинами, вирішує, чи дотримані принципи чіткості та повноти при укладенні контракту, та за можливості доповнює “пробіли” — наприклад, якщо ціна в контракті не визначена, може бути визначена “розумна” ціна (справи Foley v Classique Coaches [1934] 2 KB 1, CA; Sudbrook Trading Estate Ltd v Eggleton [1983] 1 AC 444, CA).

В той же час, основною підставою, за якою угоди про намір вести перемовини добросовісно (або угоди домовлятись, угоди “прикладати всі зусилля”) не визнаються юридично зобовʼязальними в англійському праві, є те що вони не чіткі (Walford v Miles [1992] 2 AC 128, HL).

На практиці важливо відрізняти нечіткий, неповний контракт, що не має зобовʼязального характеру, від контракту із умовою. Контракт із умовою є юридично зобовʼязальним, - отже сторона не може відмовитись його виконувати. При цьому сторона не може бути примушена виконати основне зобовʼязання допоки не виконана визначена в контракті умова. Часто натомість, виконання умови залежить від дії сторін, й судова практика передбачає наявність імпліцитної умови, що кожна сторона зобовʼязана не створювати перешкоди для настання умови. В той же час, сторона може бути примушена до виконання дій, потрібних для настання умови.

1.4. Намір створити юридичні наслідки

В англійській судовій практиці, для чіткого визначення існування наміру створити юридичні наслідки, прийнято відрізняти:

  • соціальні (побутові) угоди;
  • комерційні угоди та контракти “by deed”;
  • оголошення.

Для кожного з цих типів чи елементів відносин існують різні правові режими визначення їх наслідків. По-перше, існує чітке розуміння, що будь-яка угода чи контракт у формі “by deed”, чи то в сфері побутових відносин, чи то в комерційній, демонструє намір створити юридичні наслідки. Тобто це особлива форма, головною метою якої є саме продемонструвати наявність юридичної природи і наміру щодо створення юридичних наслідків, незалежно від характеру та змісту тих умов, які в такій формі викладені.

Друге, для решти угод необхідно визначити їх спрямованість — якщо це угода соціального (побутового) характеру — існує спростовна презумпція того, що така угода не містить наміру створити юридичні наслідки. Це стосується угод між подружжям, батьками та дітьми, тощо. Спростовна презумпція передбачає, що за певних умов, суд може визнати наявність правового характеру таких угод й наміру створити юридичні обовʼязки, як, наприклад у справі Simpkins v Pays[1955] 1 WLR 975 (дві групи людей, які не були родичами, домовились спільно використовувати житло, й суддя визнав юридичний характер такої угоди, оскільки мова йшлася про сплату коштів).

Для угод, що укладаються в комерційному контексті, навпаки, існує спростовна презумпція того, що така угода, за умов дотримання принципу чіткості та повноти, має намір створити юридичні наслідки. Спростуванням такої презумпції може бути пряма вказівка в тексті, що угода не має відношення до правової юрисдикції, або, наприклад, відносно платежу — вказівка, що платіж є “ex gratia” (лат. “за милістю”), пожертва, - зроблений без мети створити юридичні наслідки.

Окремо потрібно відзначити передконтрактні документи чи повідомлення, якими можливі майбутні сторони контракту обмінюються, чи навіть підписують. Якщо такий документ містить фразу “subject to contract”, це означає, що сторони в документі передбачають попередні умови, які мають намір, в майбутньому, внести до контракту. Не є юридично зобовʼязальними також “letters of comfort” — листи про наміри чи про певні запевнення щодо підтримки, наприклад, дочірньої компанії материнською у відносинах.

Крім того, звичайною ознакою наміру створити юридичні відносини є підписання письмового документу, що, проте, в англійському договірному праві, не є головним атрибутом, який свідчитиме про правову природу такого документу.

За загальним правилом рекламні чи інші оголошення не мають зобовʼязальної природи, а розцінюються як “запрошення до угоди”. Такі оголошення чи заяви не матимуть самі по собі зобовʼязального характеру, - це стосується й випадків, якщо суддя вирішить, що оголошення не було “серйозним” (Weeks v Tybald (1605) Noy 11).

1.5. Відповідність формальним вимогам

За загальним правилом в англійському договірному праві немає вимоги щодо обовʼязковості певної форми контракту — письмової, нотаріальної тощо. Контракт може укладатися в усній, письмовій формі, чи шляхом відповідної поведінки. Як зазначалось, особливою формою, яка має значення, є контракт “by deed” — проте у цій формі, зрештою, може бути укладений будь-який контракт, й вона слугує як деякий “кваліфікований” спосіб підтвердити юридичну значимість контракту чи дії.

З загального правила є виключення, встановлені актами парламенту:

  • контракт щодо продажу чи іншого передання прав на земельну ділянку має бути складений письмово та підписаний сторонами (Law of Property Act 1989);
  • гарантії за іншу особу також мають бути письмово оформлені та підписані (Statute of Frauds 1677).

Відсутність вимог щодо обовʼязковості певної форми, проте, не обмежує сторони користуватись тими засобами підтвердження контракту, які вони вважають потрібними й обгрунтованими. Практика укладення комерційних контрактів свідчить, що, зазвичай, контракти укладаються в письмовій формі й підписуються сторонами. В судовій практиці існує багато справ, якими напрацьоване так зване “правило підпису” (“signature rule”) - особа, що підписала документ, повʼязана його умовами, незалежно від того, чи ознайомлена вона із його змістом. А отже позови з приводу невірного розуміння (“misrepresentation”) умов контракту не задовольняються, коли такі умови викладені в письмовому документі, підписаному (хоч і не прочитаному) стороною.

Використана література

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Finch, Emily and Fafinsky Stefan. Contract Law. Pearson Education Limited, 2017.

Pollock, Frederick. Principles of Contract: a Treatise on the General Principles Concerning the Validity of Agreements in the Law of England.Eight edition, London, Stevens and Sons, Limited, 1911.

Charman, Mary. Contract Law. Willan Publishing, 2007.

Зміст
Free Web Hosting