Англійське право (короткий путівник)

Англійське договірне право (Contract Law)

Інші статті в розділі:

Англійське контрактне право. Короткий путівник (посібник)

3.1. Заяви у звʼязку із контрактом: агітація (puff), презентація (representation), положення (term)

До, чи в процесі укладення контракту, сторони, зазвичай, обмінюються заявами (statement) - запрошеннями, обіцянками, запевненнями стосовно предмету майбутнього контракту, які, зрештою, впливають на його кінцевий зміст. В англійському договірному праві сформована гнучка система, яка передбачає певні наслідки для того, чи іншого типу заяви сторони під час укладення контракту. В залежності від сутності та форми подання, прийнято розрізняти:

• агітацію, рекламний "пуф" (puff);
• презентацію (representation);
• положення контракту (term).

Агітація, рекламний "пуф" - це заява, що зроблена як реклама, й яка, відповідно, не містить в собі сформованого та кінцевого наміру укласти контракт, а тому не є юридично зобовʼязальною обіцянкою чи пропозицією. Порушення чи не досягнення того результату, який був заявлений як "пуф", не має юридичних наслідків, не може бути підставою для стягнення збитків чи застосування інших засобів захисту в суді.

Презентація - це заява, яка схиляє чи спонукає особу укласти контракт. Це заява про існування певного факту, яка зроблена у звʼязку із контрактом, й має значення як підгруння, підстава для його укладення. Порушення, тобто не існування такого заявленого факту, який становив презентацію (misrepresentation), є підставою для настання юридичних наслідків - розірвання контракту потерпілою стороною та відшкодування збитків порушником, тобто дає підстави для певного способу процесуального захисту. Однак, оскільки презентація, сама по собі, ще не є частиною контракту, факт її існування та, відповідно, факт порушення, як підставу для судового розгляду, необхідно підтвердити доказами.

Положення - заяви, які безпосередньо складають "тіло" контракту, - в залежності від своєї природи положення матиме ті чи інші юридичні наслідки, зокрема, в разі його порушення. Порушення положення є порушенням контракту, й надає потерпілій стороні беззаперечне право подати позов до суду, для вжиття заходів щодо відновлення порушеного права (remedy).

3.2. Інкорпорація положень у контракт. "Правило усного свідчення"

Долучення (інкорпорація) заяви до контракту таким чином, що вона стає його частиною, має значення для визначення наслідків порушення контракту. По-перше, якщо заяви сторін, що становлять контракт, відображені у письмовому документі, підписаному сторонами, - такий письмовий документ стає контрактом, із відповідними юридичними наслідками. Діє правило, визначене у справі L'Estrange v F Graucob Ltd [1934] 2 KB 394, за яким якщо особа підписує письмовий контракт, вона стає ним повʼязаною, навіть, якщо його не прочитала, чи прочитала неповністю.

По-друге, якщо письмового документу не складено, повинні бути встановлені певні ознаки, які дають підстави вважати, що контракт існує (тобто пропозиція, акцепт, намір щодо створення юридичних наслідків та зустрічне завдоволення), і є укладеним на певних умовах, щодо яких сторонами було відповідно заявлено. Усна заява вважається інкорпорованою в контракт, якщо друга сторона знала про таку заяву (положення), або заявником були зроблені обгрунтовані кроки, щоб довести зміст такої заяви до другої сторони.

По-третє, у випадку, коли окремі заяви внесені в письмовий контракт, а окремі ні, - виникають певні складнощі: вважати контракт обмеженим лише письмовою частиною, чи таким, що має письмову та усну частини. У питанні, чи вважати усну заяву, зроблену у звʼязку із контрактом, його частиною, суд приймає до уваги певні ознаки, які дозволяють визначити дійсний намір сторін надати певної форми тим чи іншим заявам:

• те, що заявник, який робить заяву, володіє спеціальними знаннями щодо її предмету (такій усній заяві скоріш буде надано значення положення контракту, й відповідно контракт буде складатися з усної та письмової частин);
• друга сторона, яка зважає на заяву, приділяє особливу увагу певним її аспектам, й про таку їх важливість повідомляє заявника;
• проміжок часу, між заявою та моментом укладення контракту (із спливом часу, зроблена раніше заява, вірогідно, не буде вважатися положенням контракту, крім того, не буде вважатися частиною контракту усна заява, зроблена після укладення контракту);
• інтенсивність спонукання (заява, зроблена із певним переконанням, спонуканням до укладення контракту скоріш буде вважатися частиною контракту ніж "випадкове зауваження");
• існують визначені торгові звичаї у відповідній сфері відносин, чи у відносинах між сторонами склалася певна попередня практика, з чого можна зробити висновки про їх наміри;

З питання інкорпорації положень в контракт, визначальним є рішення у справі Evans and Son (Portsmouth) Ltd v Andrea Mezario Ltd [1976] 1 WLR 1078, в якій суд визначив, що контракт був частково усним, частково письмовим, а частково укладеним шляхом поведінки.

Важливим питанням англійського договірного права, також, є розрізнення сутності заяви з точки зору можливості приймання усного свідчення, як припустимого доказу надання обіцянки чи інших обставин ("parol evidence rule"). Так, існує спростовна презумпція того, що, якщо контракт втілений у письмовому документі, інші, насамперед, усні свідчення (parol evidence) не можуть змінювати, доповнювати чи суперечити положенням контракту. Цим правилом презюмується, що письмовий контракт містить усі узгоджені сторонами положення, а все інше, що не увійшло до документу, не має, із його укладенням, юридичного значення. Однак, виходячи із правового тлумачення наміру сторін та змісту зроблених усних заяв, судова практика напрацювала виключення й із цього правила, а саме:

• якщо сторони не мали наміру надати письмовому документу "вичерпної форми", як втіленню остаточного контракту, усні свідчення припустимі (Evans and Son (Portsmouth) Ltd v Andrea Mezario Ltd [1976] 1 WLR 1078);
• усне свідчення може бути прийнято до уваги для визначення дійсності контракту;
• усне свідчення може бути використане для доведення, що контракт, станом на поточний момент, не діє чи припинив діяти (Pym v Campbell (1856) 6 E& 370);
• усне свідчення може бути використане для визначення правомочності сторін (Humfrey v Dale (1857) 7 E & B 266);
• усне свідчення може бути використане для пояснення значення слів та словосполучень, які є неоднозначними, або, які не мають сенсу, якщо спримати їх буквально;
• усне свідчення про існування торгового звичаю приймається, "для доповнення контракту регулюванням випадків, відносно яких контракт "мовчить" (Hutton v Warren (1836) 1 M & W 466);
• усне свідчення може бути використане для демонстрації того, що письмовий контракт не відображає дійсну домовленість сторін, що надає можливість задіяти засіб захисту за правом справедливості - виправлення помилки (rectification) (Webster v Cecil (1861) 54 ER 812);
• усне свідчення може бути використане для встановлення, що сторони уклали два повʼязані контракти, - письмовий та усний - так званий "допоміжний контракт" (City & Westminster Properties v Mudd [1959] Ch 129).

3.3. Виражені положення контракту: умова (condition), застереження (warranty), неіменоване положення (innominate term)

В англійському договірному праві прийнято розрізняти три типи виражених (тобто таких, що існують у певній формі - усній, письмовій тощо) положень контракту:

• умова (condition);
• застереження (warranty);
• неіменоване положення (innominate term).

Різниця між цими типами положень впливає, насамперед, на визначення сутності позову та засобів захисту, у випадку їх порушення.

Умови контракту - це його основна та найважливіша частина. Умови - це завжди суттєве, те, що становить головну сутність контракту. Порушення умови - невиконання (fail) контракту, тобто, не виконання того головного, на що інша сторона розраховувала, укладаючи контракт. Отже, порушення умови надає потерпілій стороні можливість застосування всього "набору" засобів захисту за загальним правом (крім того існують засоби захисту за правом справедливості) - подати позов про відшкодування збитків за порушення контракту та відмовитися виконувати власні зобовʼязання.

Застереження - менш важливе положення контракту, ніж умова. У разі порушення застереження, вважається, що суттєве "коріння" контракту не постраждало, а тому контракт продовжує виконуватися. У разі порушення застереження, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, проте не має право відмовитись від виконання власних зобовʼязань.

Практика укладення контрактів свідчить, що далеко не всі положення контрактів можна, вочевидь, віднести до першого чи другого типу. Звісно, від такого визначення залежить, чи має право потерпіла сторона, у випадку порушення положення контракту, відмовитися виконувати контракт надалі (repudiatory breach), чи така відмова, буде, в свою чергу, оскаржена виконавцем із стягненням збитків за безпідставне одностороннє розірвання контракту. Саме (!) лише позначення в контракті положення "умовою", чи "застереженням", не визначає, автоматично, його реального типу. Остаточно лише суд визначатиме природу конкретного положення, відповідно до його дійсного значення та важливості, в контексті контрактних зобовʼязань та обіцянок.

Про такий висновок свідчить певний підхід, напрацьований у сучасній англійській судовій практиці, за якого для визначення природи положення контракту та належних правових засобів захисту, суд оцінює наслідки, завдані порушенням контракту потерпілій стороні. Головне питання, яке ставиться при цьому, сформульоване у справі Hong Kong Fir Shipping Co Ltd v Kawasaki Kisen Kaisha Ltd [1962] 2 QB 26, - "чи порушення позбавляє потерпілу сторону всієї користі від контракту?" (дослівний переклад відповідної частини висновку судді у справі: "...Відносно таких зобовʼязань, все, що може бути встановлено, - чи певні порушення будуть (а інші ні) мати наслідками подію, яка позбавить сторону, що дотримується контракту, дійсно всієї користі, стосовно якої вона очікувала, що її вона отримає внаслідок контракту; та правові наслідки порушення такого зобовʼязання, якщо інше прямо не передбачене в контракті, залежать від характеру події, до якої порушення призведе, та не випливають автоматично з попередньої класифікації зобовʼязання як умови чи як застереження".) Суд, при цьому, може зайняти позицію "зачекати та побачити" стосовно визначення характеру наслідків порушення положення контракту, що певним чином вносить невизначеність під час розгляду справи, проте, в кінцевому рахунку, призводить до винесення справедливого рішення по відношенню до обох сторін.

Таким чином, коли за обставинами справи немає чіткої визначенності щодо положення - чи є воно умовою, чи застереженням, таке положення вважають "неіменованим", а остаточне рішення суд приймає на підставі фактичних наслідків від його порушення, з'ясувавши, за їх характером, чи дійсно потерпіла сторона не отримала всієї користі від контракту, на яку вона розраховувала.

3.4. Імпліцитні положення (інкорпорація положень: судом ("за фактом", "за правом"), звичаями, законодавчими актами)

Певні положення контракту прямо ним не передбачаються, проте, з тих, чи інших підстав, також вважаються його частиною. Інкорпорація таких положень здійснюється у звʼязку:

• із висновком суду ("за фактом", "за правом");
• із існуючим звичаєм чи торговою практикою;
• із законодавчим актом.

Суд може долучити положення до контракту "за фактом" чи "за правом". "За фактом" положення інкорпорується, якщо воно є вочевидь необхідним для того, щоб контракт набув змістовного значення. Для визначення наявності підстави вважати положення необхідним та його інкорпорування судом "за фактом", застосовується "тест випадкового спостерігача" ("officious bystander test"), сформульваний у справі Shirlaw v Southern Foundries Ltd [1940] AC 701: "...у разі, якщо під час визначення умов угоди сторонами, випадковий свідок запропонував би їм долучити до тексту положення, обидві сторони, без вагань (навіть "із роздратуванням" - досл.), відповіли б - 'Звичайно!'...". Проте, пропущене положення не обовʼязково буде інкорпороване до контракту "за фактом", - якщо судом буде встановлено, що воно було пропущено навмисно, він прийме його відсутність, та дозволить настання відповідних наслідків (Attorney General of Belize v Belize Telecom [2009] UKPC 10). На відміну, інкорпорація судом положення "за правом" здійснюється безвідносно до бажання сторін - зазвичай для врегулювання специфічного виду угод, захисту інтересів більш "слабкої" сторони, де, вочевидь, це потрібно - тобто є певним засобом досягнення справедливості у виконанні контракту.

Положення можуть також вважатися частиною контракту згідно до звичаїв чи ділової практики - це стосується випадків, коли існують свідчення існування звичаю чи ділової практики щодо врегулювання певного питання, й прямо контрактом таке питання не врегульоване. Однак, в разі, якщо існуючий звичай чи ділова практика суперечить положенню, прямо визначеному в контракті, такий звичай чи практика не вважаються частиною контракту.

Зрештою, певні положення вважаються частиною контракту, згідно до вимог законодавчих актів, насамперед, задля захисту сторони, в разі коли існує нерівність "ділового впливу" сторін. Наприклад, багато положень, за законом, вважаються інкорпорованими у трудові контракти, із метою дотримання справедливої рівності сторін. Величезну кількість законодавчо інкорпорованих положень містять контракти згідно до Акту про права споживачів 2015, які, відповідно, мають за мету захист прав споживачів. Актом врегульовано багато питань, повʼязаних із захистом прав споживачів, зокрема, встановлено особливі форми захисту прав, такі як право в короткий термін повернути товар, право щодо ремонту чи заміни товару, право на зниження ціни, право відмовитися від товару.

Використана література

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Finch, Emily and Fafinsky Stefan. Contract Law. Pearson Education Limited, 2017.

Pollock, Frederick. Principles of Contract: a Treatise on the General Principles Concerning the Validity of Agreements in the Law of England. Eight edition, London, Stevens and Sons, Limited, 1911.