Англійське право (короткий путівник)

Англійське договірне право (Contract Law)

Інші статті в розділі:

Англійське контрактне право. Короткий путівник (посібник)

4.1. Наслідки порушення контракту

Порушення контракту полягає у невиконанні без правових підстав обіцяного за контрактом. Невиконання може відбуватися в різних формах, зокрема:

• пряма відмова здійснити виконання за контрактом в цілому чи окремого його положення;
• виконання із дефектом;
• спізніле виконання;
• позбавлення себе можливості здійснити виконання (продавець продає товар, законтрактований для покупця, іншому покупцю).

В англійському договірному праві чітко розрізняються юридичний зміст порушення контракту взагалі (breach) та порушення контракту, що конституює відмову від контракту (repudiatory breach), як певний кваліфікований склад порушення. Порушення, як відмова від контракту, має місце, коли сторона не виконує у визначений термін, чи дає зрозуміти іншій (шляхом повідомлення чи відповідної поведінки), що не буде виконувати контракт взагалі або окремі його положення, які є умовами (condition) в розумінні англійської правової термінології, або вважаються неіменованими, але важливими настільки, що їх невиконання дійсно позбавить іншу сторону від всієї користі від контракту, на яку вона розраховувала.

Відмова від контракту може мати місце достроково (anticipatory breach), тобто до настання визначеного терміну виконання зобовʼязання. Це важливо для визначення моменту, з якого наступає відповідальність за порушення контракту у випадку неправомірності такої відмови - тобто з моменту саме дострокової відмови. Така ситуація є виключенням із загального правила, за яким, у разі невиконання, контракт вважається порушеним з моменту настання визначеного ним терміну виконання.

В разі порушення контракту, яке не можна вважати відмовою від нього, тобто порушення інших, не настільки суттєвих положень контракту (warranty), постраждала сторона має право лише на відшкодування збитків (damages). У разі порушення контракту у вигляді відмови від нього, постраждала сторона має право і на відшкодування збитків, і на припинення власних зобовʼязань - тобто на відмову від контракту в свою чергу.

4.2. Вина в англійському контракті

У разі порушення контракту сторона несе за це відповідальність, навіть без наявності її вини. Для визначення правових наслідків такого порушення вина значення не має, а тому не потребує встановлення. Винятки можуть бути прямо встановлені в контракті, наприклад, у формі - "сторона має здійснити необхідні обгрунтовані дії для досягнення результату".

Отже, на відміну від англійського деліктного права (tort law), та на відміну від континентального контрактного права, в якому вина порушника має значення для визначення наслідків порушення контракту (наприклад, такий принцип закладений в статтях 280, 286 Німецького цивільного уложення, статтею 614 Цивільного кодексу України та статею 218 Господарського кодексу України), в англійському договірному праві застосовується так звана доктрина суворої (обʼєктивної) відповідальності (strict liability).

Проте, ця відповідальність не є абсолютною. Не кожне невиконання контракту вважається його порушенням. Існують випадки, коли невиконання обіцяного стороною є правомірним, тобто "пробачається" правом та судом, оскільки для такого невиконання є відповідні підстави, зокрема:

• існування дефекту контракту - його нікчемність (void), недійсність (voidable), неможливість виконати (unenforceable) чи необхідність виправити помилку (rectifiable);
• фрустрація (зміна обставин, яка створює неможливість виконання контракту);
• відповідно, порушення іншою стороною умови контракту (condition), чи неіменованого положення (innominate term), яке визначено як таке, внаслідок якого сторона позбавляється дійсно від отримання всієї користі від контракту.

4.3. Правомірна відмова від контракту

Певною особливістю англійського договірного права є достатньо складна доктрина, яка визначає підстави та спосіб реалізації права постраждалої сторони відмовитись від контракту, у випадку його порушення іншою стороною.

Право на відмову виникає у постраждалої сторони лише у випадку порушення умови контракту (condition) чи неіменованого положення (innominate term) - відповідно, якщо порушення є таким, що дійсно позбавляє сторону від отримання всієї користі від контракту. Намір сторін, щодо визначення положення умовою, застереженням, чи неіменованим положенням, не встановлюється лише із вказівкою на це у самому контракті - така позиція, окрім судової практики, підтверджується і у законодавстві, наприклад, в розділах 12-15А Акту про продаж товарів 1979 (Sale of Goods Act 1979).

Для вирішення питання чи дійсно у сторони є підстави для правомірної відмови від контракту, в англійському праві не існує загальнообовʼязкового правила, яке має застосовуватися судами в якості керівної засади. У континентальному праві наслідки порушення контрактів детально регламентуться законодавством в розрізі окремих видів контрактних та певних правових обставин, що з одного боку надає певну визначеність та прогнозованість під час визначення стороною способу дії у тому чи іншому загальному випадку, проте, з іншого, як вважається, спричиняє втрату гнучкості у застосуванні до конкретних практичних обставин, що інколи має наслідком прийняття судом несправедливого рішення.

Певним компромісним способом уникнення майбутніх проблем, який, насамперед, застосовується англійськими юристами, є детальне визначення у тексті письмового контракту підстав для відмови сторони від його виконання. Проте, якщо такі внутрішні контрактні "правила" відсутні, остаточне вирішення цього питання залишається за судом.

В свою чергу, існують два підходи, які застосовуються судами для визначення існування підстав відмови - умовно, "із перевагою чіткості", та "із перевагою гнучкості й справедливості". За першого, традиційного, суди підкреслюють необхідність для сторони мати чітке розуміння, як вона має діяти у випадку порушення контракту іншою стороною (прикладом є справа Bunge Corporation New York v. Tradax Export SA, Panama [1981] 1 WLR 711, у якій судом прийнято до уваги, в якості умови, положення контракту, що було порушене, й вирішено спір на користь відповідача, - предметом позову було визнання неправомірною відмову від контракту в звʼязку із порушенням; ще одним прикладом такого підходу є справа Maredelanto Compania Naviera SA v. Bergbau-Handel GmbH (The Mihalis Angelos) [1971] 1 QB 164). При цьому, суди надають перевагу, насамперед, визначенню природи порушеного положення - чи є воно умовою (condition), - а не на наслідки такого порушення. Певним чином, цей підхід грунтується і на існуванні законодавчого регулювання щодо окремих випадків, - насамперед, умов Акту про продаж товарів 1979, яким визначаються важливі імпліцитні умови контрактів, на які поширюється дія Акту. Положення стосовно того, що товари мають відповідати опису, бути задовільної якості, обгрунтовано пасувати згідно до своєї мети, та відповідати зразку, вважаються, згідно до Акту, умовами, й їх порушення надає покупцю право не приймати товар (тобто правомірно відмовитись від контракту).

Проте, набуває розповсюдження також інший підхід, коли суди звертають увагу, перш за все, на наслідки порушення положення контракту, а не на природу порушеного положення (згадувана вже справа Hong Kong Fir Shipping Co Ltd v. Kawasaki Kisen Kaisha Ltd [1962] 2 QB 26). В таких випадках, в основному, природа положення контракту однозначно не є визначеною, - таке положення вважається судом неіменованим, і це надає певну гнучкість у можливості трактування ситуації, в залежності від конкретних наслідків, які були спричинені порушенням контракту.

4.4. Обрання стороною відмови від контракту та наслідки цього

Право на відмову є саме правом, а не обовʼязком; постраждала сторона має право обирати (election) - відмовитись від подальшого виконання власних зобовʼязань, чи продовжувати їх виконувати. В разі обрання права відмовитись, сторона має виразити порушникові такий вибір - "прийняти відмову" (acceptance of the repudiation) - тобто відмовитись у відповідь на фактичну "відмову" від контракту порушником. У справі Vitol SA v. Norelf Ltd [1996] AC 800, 810, суддя зазначив: "Акт прийняття відмови не вимагає певної форми...Достатньо, що повідомлення чи поведінка чітко та недвозначно виражають порушникові, що постраждала сторона вважає контракт припиненим."

Прийняття відмови не може відбуватись у формі мовчання, за винятком, коли єдиним висновком, який може бути зроблений із поведінки сторони, є те, що вона прийняла відмову від контракту (наприклад, найманий працівник не вийшов на роботу, після того, як роботодавець, в порушення контракту, заявив аби працівник покинув робоче місце та не повертався).

Прийняття відмови має бути виражене - так, згідно до Акту про продаж товарів 1979 (Sale of Goods Act 1979), покупець товарів (який не є споживачем), в разі прийняття товару, втрачає право відмовитись від контракту у звʼязку із порушенням умови продавцем, навіть якщо таке прийняття не свідчило про схвалення.

Прийняття відмови має наслідком припинення контракту. Припинення контракту, при цьому, означає, що сторони позбуваються подальших зобовʼязань за контрактом з моменту припинення, - припинення не має ретроспективного ефекту - тобто діє лише "наперед", на відміну, наприклад, від реституції - повернення всього набутого за контрактом, яка здійснюється за рішенням суду у випадку введення сторони в оману (misrepresentation). З іншого боку, припинення стосується й прав - якщо після припинення контракту сторона отримує вигоду від іншої за цим контрактом, до такої вигоди застосовуються правила щодо отримання неправомірного збагачення (unjust enrichment).

Крім того, окремі положення контракту "переживають" його припинення. Якщо сторони прямо визначили в контракті, що певні положення зберігають чинність після припинення - суд, за загальним правилом, прийме це до уваги. Положеннями, які "переживають" контракт, є, крім того, арбітражні зауваження (Heyman v. Darwins Ltd [1942] AC 356) та положення щодо конфіденційності (Campbell v. Frisbee [2002] EWCA Civ 1374, [2003] ICR 141).

Використана література

Burrows, Andrew. A Restatement of the English Law of Contract. Oxford University Press, 2016.

McKendrick, Ewan. Contract Law Texts, Cases, and Materials. Oxford University Press, 2010.

Finch, Emily and Fafinsky Stefan. Contract Law. Pearson Education Limited, 2017.

Pollock, Frederick. Principles of Contract: a Treatise on the General Principles Concerning the Validity of Agreements in the Law of England. Eight edition, London, Stevens and Sons, Limited, 1911.